— Надворі спека, а українцям доводиться загартовуватись: немов у мінус 20 обливатися холодною водою, — каже про ситуацію в країні 39-річний Євген Магда, директор Центру суспільних відносин. Зустрічаємось у кондитерській пекарні "Волконський" на столичній Контрактовій площі. У залі порожньо. Грає спокійна музика. Пахне шоколадом. Магда замовляє подвійне капучино.
Якими ми будемо після війни на Донбасі?
— Іншими. Зараз здобуваємо трагічний воєнний досвід. Матимемо "донецький синдром". Які будуть наслідки — невідомо. У Сполучених Штатах був "в'єтнамський", у Радянському Союзі — "афганський" синдром.
Зрозуміємо, що патріотизм — це не лише вишиванка, синьо-жовтий прапор. Любити державу — це чесно і віддано їй служити. Тепер загартовуємося за радикальною системою. Хворобу можна подолати лише подолавши кризовий момент. Сьогодні ми це робимо. Якщо не звільнимось від російського тиску, то нас винесе в євразійський простір. Звідти вже не повернемося. Центрально-європейський поїзд рушив років 10 тому. Україні треба будь-що зачепитися за останній вагон. Зараз — остання можливість зробити це.
Коли закінчиться війна?
— Важко сказати. Живемо в умовах жорсткої кризи, починаючи з грудня. Скільки вона ще триватиме — ніхто не знає.
Які тепер настрої на Донбасі?
— Втома. Люди хочуть спокою. Донеччину й Луганщину використовують як інструмент. Якщо регіон відірвуть, то його використовуватимуть як залізну трубу. Нею постійно підважуватимуть Україну. Тому завдання жителів Донбасу — не дозволяти себе обдурювати.
Він не потрібен Росії. У них є Кузбас (Кузнецький вугільний басейн на півдні Західного Сибіру. — "ГПУ"), де вугілля дешевше й калорійніше.
У чому ключові внутрішні небезпеки України?
— Основна — захмарні очікування людей. З одного боку, суспільство патріотично виросло. Громадяни фінансово допомагали майданівцям, переселенцям, армії. З другого, люди ще не до кінця розуміють, що на зміни потрібен час. Хочуть заплющити очі і прокинутись у Німеччині, Нідерландах або хоча б у Польщі. Не усвідомлюють, що ці народи тяжко працювали, щоб досягти нинішнього рівня життя.
Яким чином змінити порядок денний?
— Не давати і не брати хабарів. Навчитися жити ощадливо. Перестати заглядати в кишеню сусіда. Україні бракує протестантської етики, де люди знають: лише працею можна досягти кращого життя.
Нас чекають у Європі?
— Ні. Розширення Євросоюзу в найближчих 15 років не буде. До того ж Україна — буферна зона між Росією та Європою. Тому наш вступ до ЄС багатьом країнам створить "незручності".
Чому досі не ратифікували Угоду про асоціацію з Євросоюзом?
— Сила української політики — в її непередбачуваності. Це живий процес. Угоду ратифікують. З української сторони — точно. Гальмує скоріше Захід, узгоджуючи між собою всі деталі.
Які зараз в України є резерви для руху вперед?
— Маємо унікальну можливість відновити історичну справедливість. Зокрема, налагодити контакти з Польщею, балтійськими країнами — Латвією, Литвою та Естонією. На них треба опиратися. Ще один напрямок — співпраця в рамках ГУАМ (регіональне об'єднання чотирьох держав — Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова. — "ГПУ"). Усі країни цього об'єднання мають проблеми з Росією. Києву це на руку.
Де ключ до перемоги над Росією на Донбасі?
— Опиратися варто на власні сили. Лише так можна зламати плани Кремля. Можна, звісно, побудувати стіну Коломойського, чи паркан Авакова, але виграти двобій із Росією таким чином не вдасться. Потрібно грати на протиріччях, що є завжди, у всіх і кругом.
Нам це під силу на цьому етапі?
— Так, якщо враховувати спільну вигоду України та держав-союзників. У Балтії будують термінал скрапленого газу. Києву треба домовлятися, аби труба йшла через Польщу. Планам Кремля може перешкодити насамперед грамотна міжнародна політика.
Хто чи що зможе примусити Росію зупинитися?
— Тільки український народ. Москва взяла на озброєння тактику невеликої переможної війни. 85 відсотків росіян підтримують Путіна. З такою соціологією можна й концтабори будувати, ніхто навіть не писне.
Європа допомагатиме Києву в боротьбі з Москвою?
— Крім "занепокоєння", Євросоюз нічого конкретного не пропонує. Союзники України — ті, хто її розуміє, — країни Балтії та Польща. Можливо, ще долучиться Словаччина.
Що робити з Донбасом, якщо відіб'ємо його?
— Звісно, відіб'ємо. Донбас до наступних президентських виборів трансформується. Побільшає патріотів. Після війни регіон потрібно деіндустріалізувати. Не варто відновлювати всі нерентабельні шахти. Альтернатива — створювати умови для малого і середнього бізнесу. Це може бути майбутнім Донбасу. Там повинен з'явитися прошарок середнього класу, який підтримуватиме стабільність у регіоні. Це дієвіше, ніж "гудок Ахметова" (20 травня запустили гудки на підприємствах, підконтрольних мільярдерові Рінату Ахметову — за мир на Донбасі. — "ГПУ"). Також варто організувати внутрішній туризм. Наприклад, продавати дешеві квитки до Львова, щоб донеччани й луганчани бачили, як там живуть. Цим можуть займатись приватні інвестори за підтримки держави.
А як бути з україноненависниками?
— Позбавляти громадянства не вийде. Україна не може відмовитись від мільйонів своїх громадян. Треба поступово переконувати. Пояснювати, що в Україні житиметься краще. Також заручатися підтримкою формальних і неформальних лідерів. Ахметова "списувати" не варто. Він довго був людиною номер один на Донбасі. Це вкорінилося в головах людей. Для нього утворення Донецької та Луганської народної республіки — трагедія. Світ ніколи не визнав би їх. Відповідно, статки Ахметова зменшилися б у рази.
Який спосіб переконувати людей — найефективніший?
— Треба давати можливість порівнювати: як вони жили раніше, як живуть тепер і які є варіанти на майбутнє.
Україні потрібен певний тип авторитарного політика. Особливість такого лідера полягає в спроможності вирішувати самостійно складні завдання і водночас бути поруч із людьми. На парламентських виборах виграє політична сила, представники якої машинами не їздять. У громадському транспорті мимоволі чуєш, про що люди говорять, бачиш проблеми міста, країни. А наші політики спускаються в метро тільки для роздачі агіток.
Порошенко відповідає запитам часу?
— Порошенко — не Янукович. Почувається найманим менеджером. Розуміє весь тягар відповідальності. І пересічних громадянин не цікавить, що в нас тепер парламентсько-президентська республіка. Обрали президента в першому турі і хочуть, щоб жах на Донеччині й Луганщині закінчився швидко.
Носить блакитні сорочки
Киянин Євген Магда останні два роки викладає теорію та історію соціальних комунікацій. Читає лекції з політичного консалтингу, передвиборних технологій і політичної реклами. За освітою — історик, кандидат політичних наук, доцент.
Консультує політиків. Директор громадської організації Центр суспільних відносин.
Одружений. Олена — економіст-міжнародник — у декретній відпустці доглядає доньку Тетяну.
2006-го вперше побував за кордоном, у Хорватії. Відтоді називає себе хорватоманом. Любить їхнє біле вино. Носить блакитні сорочки.
— Лише на вінчання одягнув білу, — каже. — А одружувався у вишиванці.
5 
35413
Коментарі