Із народним депутатом із "Народного фронту" 43-річним Дмитром Тимчуком домовляємося зустрітися на вул. Михайлівській у центрі столиці. Доки чекаємо, на узбіччі дороги припарковується "Тойота". З переднього пасажирського сидіння встає колишній губернатор Київщини, екс-"регіонал" Анатолій Присяжнюк. Його розшукує Генеральна прокуратура за розтрату 36,5 млн грн.
За кілька хвилин під'їжджає Тимчук. Він — підполковник запасу. Заходимо в паб "Сундук". Тут сидять кілька відвідувачів. Із динаміків лунає голос французької співачки Едіт Піаф. Тимчук замовляє американо без молока.
Ситуація на Донбасі загострилася. Терористи гатять із танків, артилерії. Чи варто очікувати повномасштабного наступу?
— Атаки відбуваються за підтримки російських батальйонних груп, які заходять на нашу територію. Проводять операцію з місцевими бойовиками та російськими найманцями, що постійно перебувають на Донбасі. Так було під час боїв за Іловайськ торік, у лютому — під Дебальцевим. Російські тактичні групи зайшли, виконали завдання і повернулися назад на кордон.
Зараз пильно дивимося за їхніми угрупованнями на кордоні з Україною. Якщо почнеться масове введення живої сили й техніки, то протягом тижня буде наступ.
Ви повідомляли, що останнім часом на територію ДНР та ЛНР завели півтисячі російських військових, а в липні в Донецьк — понад дві тисячі. Про що це свідчить?
— Це ротація. За нашими даними, загальна кількість російсько-терористичних військ близько 50 тисяч. Понад 30 тисяч із них — російські найманці. Кадрових військових — близько шести тисяч. Решта — місцеві бойовики.
Хто переважає серед терористів?
— Основна частина — люди з російської глибинки, які хочуть заробити. Місцевим бойовикам платять по 3 тисячі гривень. Для російських найманців і військових — потрійний оклад і вище.
Чому бойовики активізувалися?
— Луплять у бік Широкиного. Їм потрібен там маяк — висота, аби з артилерії обстрілювати Маріуполь. Поки що ми тримаємо висоту. Маріуполь має для нас і політичне, і стратегічне значення. Якщо втратимо його, у нас будуть проблеми з бронетанкобудівництвом. Корпуси танків ідуть звідти.
Старогнатівка, Новоласпа — це висоти, які за Мінськими угодами мають бути під нашим контролем. Бойовики цим незадоволені. Тому й гатять.
Позиції, які займають наші військові, дозволяють обстрілювати Донецьк. Сепаратисти прагнуть відтіснити нас якнайдалі.
У напрямку на Щастя і Станицю Луганську — теплова електростанція. Загалом ми контролюємо енергетику Луганської області. Крім кількох відрізків. Тому маємо джентльменську угоду із сепаратистами: не чіпати систему, щоб і ті, й інші були з електроенергією та водою.
Як змінюється тактика бойовиків?
— До кінця серпня минулого року вони розхитували ситуацію, підвищували градус протистояння. Кремлю було байдуже, кому підпорядковуються бандформування. Головне — щоб ті воювали. Тому й постачали їм зброю. Але потім Москва пішла шляхом створення подоби регулярної армії, що підкоряється єдиному центру, з однією системою логістики.
Чи може ситуація загостритися ближче до 24 серпня — Дня незалежності? Як торік, коли був Іловайський котел?
— Обстановка нагнітатиметься. Будуть локальні наступи, діятимуть диверсанти. Зокрема, в Одесі та Харкові. Але передумов для виникнення котлів зараз немає.
Як далеко цього разу може зайти Путін?
— Куди дозволимо. Зараз триває сухопутна війна. Авіацію ми не застосовуємо. Але наші багато літають. Як передбачає світовий стандарт — близько 120 годин на рік. А до війни в елітних силах швидкого реагування було 30–40 годин. Недарма росіяни активно створюють системи протиповітряної оборони на Донбасі. Бачать, як ми готуємо авіацію. Бояться, що буде масштабний наступ і наша авіація за кілька годин усе знесе. Показуємо Путіну, що готові битися не лише з його шавками на Донбасі, а й з регулярною армією.
У Тимчука дзвонить телефон. Він не відповідає. Вимикає звук.
Чи міцно затягують зашморг на шиї Путіна західні санкції, низькі ціни на нафту?
— Російських резервів мало би вистачити на два-три роки. Рік уже минув. Якщо Захід відключить Росію від міжнародної платіжної системи "Свіфт", у неї виникнуть величезні проблеми.
Чому Захід цього не робить?
— Якщо буде хаос та анархія в країні з другим за величиною ядерним потенціалом, це дуже небезпечно для всього світу. Росію можна обвалити. Але які будуть наслідки?
Захід тисне на нас: виконуйте Мінські домовленості. Ми до цього готові. Але потрібні гарантії з протилежної сторони. Росія розказує, що не має жодного стосунку до подій на Донбасі. Мовляв, це все справа рук ДНР і ЛНР. А з тих що спитаєш? Вони ж просто ніхто. Тому треба чітко вказувати відповідальність сторін. Наприклад, демілітаризація Широкиного. Прописуємо: якщо бойовики продовжують обстріл, Росію відключають від міжнародних платіжних систем. Але Захід поки що не наважується на таке. А ми не допрацьовуємо на дипломатичному фронті.
Коли повернемо Донбас в українське правове поле?
— Є два шляхи врегулювання проблеми Донбасу без замороження конфлікту. Перший: посилення тиску Заходу на Росію. Путін повинен розуміти: якщо не виконає певних умов, країні настане кінець. Це можна було б вирішити до кінця 2015 року.
Другий шлях: силовий. Але це — лотерея. Нацгвардія та армія мають потенціал зачистити окуповану нині територію за місяць. Якщо Росія не введе нові війська. Але для цього потрібна політична воля. І розуміння, що Путін може почати повномасштабну агресію.
Зараз реалістичний варіант — перший. Але чи Захід наважиться дотиснути ситуацію — питання. Однак нам потрібно постійно працювати в цьому напрямку. Узгоджувати інтереси різних країн — наших партнерів і союзників. Сполучені Штати, наприклад, допомагають нам хитро. Їхні інструктори вчать не армійців, а Національну гвардію — війська другого ешелону. Американці ніде не воювали з росіянами. Вони не були з ними в гібридному протистоянні. А ми так воюємо з ними вже півтора року. І можемо самі розказувати американцям — як та що.
14 років виповнилося Дмитрові Тимчуку, коли навчився керувати бойовою машиною піхоти. Також водив танк. Востаннє сідав за його кермо 2005-го.
Зробив пропозицію дружині на другий день знайомства
Дмитро Тимчук народився в російському місті Чита. Коли йому було 6 років, родина переїхала в Німеччину. Батько — танкіст — служив там. Мати — економіст.
За п'ять років перебралися до Бердичева на Житомирщині. Тут Тимчук закінчив машинобудівний технікум. Навчався у Львівському військово-політичному училищі на факультеті військової журналістики. Два роки був заступником командира автомобільної роти у військах протиповітряної оборони. Працював у Сімферополі в прес-службі Нацгвардії. З 2000-го 12 років був на різних посадах у Міністерстві оборони. Зараз — підполковник запасу. Торік балотувався до Верховної Ради за списком "Народного фронту" під №13.
Координатор групи "Інформаційний спротив", що збирає інформацію про події на Донбасі. Є мережа агентів із тамтешніх жителів.
Головою правління "Інформаційного спротиву" є Ганна — дружина Дмитра. Вісім років тому, на другий день знайомства, запропонував їй одружитися. Дітей не мають. Олеся, молодша сестра Тимчука, служить у військовій розвідці.
5 
35413
Коментарі
11