— Я доки вас чекав, дав два інтерв'ю якимось телеканалам, — усміхається член Конгресу українських націоналістів 41-річний Микола Коханівський. Він ходить туди-сюди біля столичного Головпоштамту. Пропонує піднятися на другий поверх в інтернет-кафе. Там два столики, обидва — зайняті. Прямуємо в кав'ярню на розі.

— Найпростіший зелений чай із медом, — каже офіціантці. — У мене одна рутина, — повертаємося до розмови. — Провели мітинг, запакували, випустили, — тричі повторює Коханівський. — Коли Янукович прийшов до влади, то три-чотири місяці за мною стежили. Не міг пройтися по центру міста — завжди позаду чимчикували двоє. Їду додому аж на Теремки — вони зі мною. Виходжу зранку — зустрічають. Дивуюся, чому мене досі не закрили?

Недавно ви заявили, що є всі передумови для революції. Але ж масового спротиву не видно.

— Ми ще не переступили межу, хоча й наблизилися до неї. Два роки тому так часто не горіли офіси Партії регіонів, машини депутатів різного рівня. Я знаю найактивніше протестне середовище. Але зараз почали відбуватися речі, про які і я не в курсі. З'являються невідомі патріоти, підпільне середовище.

Із чого виростає цей дух протесту?

— З безкінечного національного приниження, соціальних проблем, правового безпредєлу.

Половина громадян уже зрозуміли, що парламентським шляхом ситуацію не переломити. Хіба донецьку банду можна якось умовити, виграти в них через Верховну Раду? Тільки сила. Тут кожен патріот має визначитися: йому потрібна УССД — Українська самостійна соборна держава чи режим окупації. Якщо ти — патріот, маєш бути готовий сісти, віддати своє життя.

Що ви розумієте під "підпільною боротьбою"?

— Будь-що: підпалити машину, офіс, дати тягла депутату від Партії регіонів, пошкодити українофобський білборд. Троє-п'ятеро активних людей можуть запалити вогнем революції цілий регіон. Середовище, в якому я обертаюся, виступає за силовий варіант. Це — патріоти, громадські діячі, національно свідомі менеджери.

Зараз головний запит суспільства — "закон один для всіх". Цього не дали ні Ющенко, ні Тимошенко. Тим більше не дає окупаційна влада Януковича й Азарова.

Суспільству бракує лідерів. У чому причина?

— Наша парламентська опозиція є основним гальмом революції. Вона може скликати п'ять тисяч людей на мітинг. Але 80 відсотків їх — проплачені. Хоча б трошки непроплачених здатна вивести "Свобода". Вони воюють, максимально викладаються. Але ж грають разом з опозицією. "Свободівці" в межах парламенту безсилі, заступорилися. Хоча пам'ятники зносять, захищають Гостиний двір.

Де брати адекватних лідерів революції?

— Сподіваюся, це не буде теперішня опозиція. Лідери вирвуться знизу.

Мало хто готовий ризикувати. А ті, які готові — не здатні вести за собою людей.

— Якщо не станеться революції, я не бачу для цієї країни майбутнього. Близько 30 моїх знайомих публічно заявляють, що готові вбивати за Україну покидьків і вмирати самі. Я готовий до тортур, репресій. Якщо вийде або-або, то хто нас помилує? Ніхто. Відповідно, і ми не мусимо нікого милувати.

Як ви бачите перебіг революції, якщо вона почнеться?

— Якщо буде 100 тисяч людей на вулиці, то не треба вигадувати нічого. Із них точно тисяч зо п'ять — полізуть. Коли нема зброї, а є маси, треба захоплювати там, де широко. Спочатку — Верховну Раду. Складніше з Кабміном та Адміністрацією президента, бо там вузький провулок, можуть заблокувати. Після того утворюється революційний Провід — керівна ланка. Це 20-30 людей, які приймають рішення й керують революційним народом. Організовується Національна гвардія — з тих, хто штурмував. Закликають туди вступати, бо революція потребує захисту. Потім створюється Революційний трибунал.

Як було в Румунії? Місяць ловили тих, хто працював у Службі безпеки, ставили до стінки. Думаю, ми такого не робитимемо, але кількох покидьків та злочинців мусимо покарати. Або люструвати, щоб назавжди не мали права балотуватися та бути обраними. Доки революційна ситуація, не має бути адвокатів, міжнародної спільноти. Який Європейський чи Печерський суд засудить Ахметова? А Революційний трибунал не питатиме. Діятиме один закон — суспільної правди й помсти.

Після революції проведемо демократичні вибори, оберемо президента. Це може статися за півроку. Хто зробить революцію, має стати президентом.

Чому олігархів варто судити?

— Революція нічого не варта, якщо не здатна відібрати майно в них. Наші олігархи — це колишня номенклатура, кримінал або ставленики Москви, які тут заробляють гроші для російської "гебні". Цілі галузі виробництва мусять повернутися в державу. Деякі олігархи повинні бути покарані. Дехто виїде або покається перед українською нацією. Для декого буде краще за реальні гроші купити те, що вкрали.

За такого сценарію влада боронитиметься до останнього. Кине проти народу "Беркут" і спецназ, застосує зброю.

— Головне — кількість людей. Якщо ми їх зберемо, то "беркутята" не будуть такими борзими. Вони можуть перейти на наш бік. Від Верховної Ради піти з нами до Адміністрації президента.

Янукович, якщо встигне, втече. Є куди. У Білорусь, наприклад. Навіть Європа може прийняти.

Як у революцію приборкати хаос?

— Не думаю, що українці опустяться до підпалів машин чи мародерства. У такі відповідальні моменти, коли є поводир, вони слухняні й не полізуть по крамницях.

Що після революції?

— Провести люстрацію суддів, прокурорів. Буде важко. Але якщо Бог дасть вождя, то все вирішується. Народ мусить побачити, що є правда, працюють закони. Якщо покидьок узяв хабара — сів. За два-три роки люди відчують зміни. Саакашвілі ж зміг навести лад у Грузії. Усе залежатиме від лідерів.

Якщо революція програє?

— Може бути терор, можуть полетіти голови. Але я для себе вибору не бачу. Не хочу скочуватися в ніщо. Подивіться на моральний занепад країни. Скрізь бруд, убивства, народ дійшов до бидляцтва. Таким його роблять вони своєю політикою. Бо худобою легше керувати.

За вікном проходить екс-нардеп Павло Мовчан. Розмовляє по мобільному. Коханівський проводжає його поглядом і говорить, що теж мусить бігти на зустріч. При виході бачимо двох колишніх народних депутатів — Юрія Гримчака та Сергія Луценка. Вони п'ють каву і "Боржомі".

Вісім пунктів революціонера Коханівського

1. Їхня влада вдень — наша вночі!

2. Уникати безпосереднього контакту з переважаючими силами міліції. Ніяких штовханин. Лише якщо є можливість відбитися.

3. Коли починають усіх "пакувати" й немає можливості допомогти товаришам — виривайся й тікай. Запам'ятай: на волі ти зможеш допомогти ув'язненим, а в камері — ні!

4. Не давати будь-яких свідчень. 80% кримінальних справ ґрунтуються на свідченнях підозрюваних.

5. Ворог має зазнавати збитків. Хоч мінімальні, але матеріальні втрати.

6. Не витрачати час на симуляції.

7. Проявляй солідарність із політв'язнями незалежно від того, з якої вони тусовки. Жертвуй грошима. Якщо українці зможуть самі фінансово підтримувати повстанський рух — це перший крок до перемоги.

8. Будь готовий кинути все й податися у "біга". Заздалегідь продумай надійні варіанти, де можна пересидіти.

Перейшов на українську в 32 роки

Микола Коханівський народився в селищі Приазовське Запорізької області. Вивчився на газо-електрозварювальника в училищі в Мелітополі. Мав із другом три кіоски та продмаг. Одружився й розлучився. 32-річним продав квартиру й подався в Київ.

— Боротися за Україну, — пояснює. — Уже на вокзалі в Мелітополі вирішив говорити українською. Винайняв у столиці квартиру. Працював охоронцем, на будівництвах.

Вдруге одружився з Катериною, менеджером рекламної компанії. Їй зараз 36 років.

2009-го пошкодив кувалдою монумент Леніну на бульв. Шевченка в Києві. Провів три доби в ізоляторі. Справа за хуліганство не закрита досі. 2011-го вивчився на економіста у Переяслав-Хмельницькому педуніверситеті.

На останніх парламентських виборах балотувався в окрузі №97 на Київщині. Отримав 1027 голосів і посів 11-те місце з 24 кандидатів. На кампанію витратив 30 тис. грн.

Безробітний. Дітей не має.

×