— Не люблю цей кабінет, — ключем відкриває двері 64-річний Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології. На них табличка "Кабінет пам'яті Наталії Паніної". Це — його покійна дружина, соціолог. Показує на порепану жовту стелю і несправний принтер, який залило дощем.
Скрізь на стінах — грамоти й фотографії дружини. На столі — календар за 2009 рік. У теці — кілька пожовклих газет.
Якими були настрої на Донбасі до війни з Росією?
— Там живе не корінне населення. Після Другої світової була кампанія по заселенню території колишніми в'язнями. Їх наймали на роботу, щоб пройшли реабілітацію. Також туди їхали на заробітки з Росії. Це був першочергової значущості регіон у складі Радянського Союзу. Видобуток вугілля, важка промисловість. Донбасцям створили привілейовані умови. Відповідно, у них сформувалася повага до СРСР. Це досі залишається в ставленні до тодішніх свят: 1 травня, 7 листопада, 23 лютого. Вони не перейменували жодну радянську вулицю.
У населення, яке кілька століть живе на певній території, є пласт традицій, культурних уявлень. Якщо цього немає, то за точку відліку беруть Радянський Союз. Кажемо: ніхто не заважав їм говорити "своєю" мовою. Але ми не надали їй офіційного статусу, не зробили символічний жест убік жителів Донбасу.
Ще один фактор — наближеність до Росії. Через кордон підтримували родинні, культурні зв'язки, перевозили контрабанду. У місцевих було стійке уявлення, що об'єднуватися треба з Росією. У липні проводили опитування й на окупованих територіях, і на звільнених. Досі переважають настрої на інтеграцію з Росією в будь-яких формах: Євразійський союз, Митний. Третина хоче стати частиною Російської Федерації. 20 відсотків — українські патріоти. Половині — байдуже. Бунт починався зі Слов'янська. Прийшла українська влада, навела порядок — і немає ніякого спротиву.
Євгенові Івановичу телефонують на мобільний. Запрошують на 19.00 обговорити тему "Новий суспільний договір між владою та людьми". Обіцяє приїхати за 20 хв. до початку.
Як змінювати ставлення жителів Донбасу до центральної влади?
— Призначати там керівників, що мали б якийсь стосунок до регіону чи розумілися на його менталітеті. Ще давньоперський цар Кір відсилав у провінції намісників зі словами: "Якщо хочете, щоб там не було проблем, враховуйте психологію жителів". Коли люди побачать, що є порядок, спрямований на відновлення, — 50 відсотків "болота" об'єднаються з 20 відсотками патріотів й утворять більшість. Важче буде із третиною прибічників Росії. Для них ще з радянських часів придумали міф про бандерівців, звірства УПА, український буржуазний націоналізм. Лякали, що ці страхіття прийдуть і до них.
Війна підтримує такі міфи. Люди не знають, хто насправді їх вбиває. Переважна більшість думають, що це робить Нацгвардія.
Чого чекати в найближчі місяці на Донбасі?
— Якщо Кремль вирішить іти до кінця, то братиме Маріуполь, Азовське море стане внутрішнім російським. Обриси Новоросії ставатимуть реальнішими. Маріуполь раніше не віддали, бо там два найкрупніші підприємства Ахметова. Він дав команду тримати місто. А Донецьк здав, бо думав, що так буде краще — з'явиться можливість маневрувати.
Є чудовий російський публіцист та журналіст Олександр Морозов, який співчуває Україні. Має зв'язки з адміністрацією Путіна. Морозов із самого початку висунув теорію, що з Лугандону хочуть зробити Придністров'я. Однак його джерела сказали: зараз інша концепція — треба, щоб був порядок. Для цього треба прибрати з Донбасу голодранців і віддати владу Ахметову. Нехай наводить порядок.
У Росії зараз криза. Падає валовий внутрішній продукт, немає інвестицій, багато людей не можуть виїхати в Європу — хоча раніше були там, як у себе вдома. Москва не хоче годувати Донбас. Якщо буде ще одна хвиля санкцій, російська економіка не витримає.
— В полвторого выезжаем на заседание, — зазирає до кімнати чоловік.
— Я знаю, — відповідає Євген Іванович.
Як відреагують люди на повернення Ахметова?
— 70 відсотків хочуть, щоб усе закінчилося. У нас тут розказують: війна до перемоги. А якби вони були в підвалах, а не в кафетеріях та офісах, по-іншому б говорили. Там страшно, діти перелякані. Буде серйозний післятравматичний синдром. Але все можна змінити. Головне для жителів Донбасу — припинення війни. Тому приймуть будь-який варіант. Навіть якщо б Росія все повернула Україні, а та відновлювала інфраструктуру.
Що буде з Донбасом?
— Три роки матимемо незрозумілий стан. За цей час треба буде спробувати довести, що Україна хоче не тільки фізично повернути регіон, а й відновити його.
Зараз чути: "Ми витрачатимемо гроші на них, а вони й далі будуть жити по-своєму". Все залежить від того, чого прагнемо. Якщо збираємося разом із Донбасом йти в Євросоюз років через 20, кошти треба давати. Цей час треба використати, щоб об'єднати його з Україною. Інший варіант — залишити все, як є. Наприклад, як це зробила Молдова. Тоді на Донбасі буде Придністров'я номер два.
Євген Іванович встає, відчиняє вікно й закурює цигарку.
У чому наша головна проблема?
— Їх багато. Ми навчилися вирішувати тільки одну — відстороняти від влади Януковича. Порошенко пообіцяв 62 реформи до 2020 року. Вони уявляють, що це таке? Це нові 62 проблеми. Янукович брався за податкову реформу й пенсійну. У результаті отримав податковий майдан і невдоволення пенсіонерів.
Якщо реформи проводити правильно, то перші рік-два — погано, а потім стає краще. Зараз більшість населення готове до реформ. Хоча треба пережити зиму. Вона буде важкою.
У людей є відчуття власної гідності. Зросла тривожність, але зменшився показник цинізму і деморалізації суспільства.
Який маємо запас міцності для початку реформ?
— Потенціал є. Якщо уряд буде відповідальним, має пом'якшити негативні впливи. Наприклад, подорожчав газ. Мають зробити так, щоб це не торкалося особливо вразливих верств населення — багатодітних сімей, людей похилого віку.
Середній клас є основним осередком у суспільстві. Це чверть населення — реальна опора для реформ. Він витримає навіть суттєве погіршення, бо має певний запас. Причому не тільки матеріальний, але й професійний. Однак таких людей меншає. Треба зрозуміти: не зможемо обійтися без західної допомоги. Кажуть, що Захід нас кинув. Але він зараз нам платить, без цього ми мали б економічну катастрофу. Головне, щоб ці гроші не розкрадали, а раціонально розподіляли між тими, хто не здатен себе забезпечити.
Уряду Яценюка вже восьмий місяць, але жодна реформа не розпочата.
— Маємо уряд виживання в умовах війни. Реформаторський буде після виборів.
Куди рухатиметься Україна?
— До Європи. Настрої в суспільстві принципово змінилися. На Росію орієнтації вже не буде, бо це — ворог. Холодна війна з нею затягнеться на десятиліття. Треба вивчити досвід Заходу, коли він жив в умовах холодної війни з Радянським Союзом. Вона погано закінчилася для СРСР, бо зазіхав на світовий порядок. Зараз — те саме.
П'ять афоризмів Євгена Головахи
У байках тварини поводяться, як люди. У житті — навпаки.
Щоб висловити думку, одним не вистачає слів, іншим — пауз поміж ними.
Загроза владі виникає, коли люди припиняють мовчати і починають помовчувати.
Гріхи обтяжують шлях у рай, але роблять його приємнішим.
Двоє завжди домовляться — якщо є третій, за чий рахунок це можна зробити.
Викликали на допит у СБУ
Євген Головаха — із сім'ї філософів. Народився в Києві. Вчився в Московському держуніверситеті ім. Ломоносова на факультеті психології.
Працював науковим співробітником в Інституті філософії Академії наук України. З 1991-го — в Інституті соціології. Співзасновник каузометрії — методу дослідження та моделювання життєвого шляху людини.
Позаторік у березні Головаху разом з іншими членами вченої ради Інституту соціології викликали на допит у Службу безпеки. Проходили свідками у справі щодо розтрати 920 тис. грн структурою, яка замовила їм дослідження.
— До виборів хотіли дискредитувати академічних вчених, які є незалежними. Зрештою від нас відчепилися, — розказує Євген Іванович.
Удівець. Дочка Інна — вчений-фольклорист, живе в США, виховує трьох дітей.
4 
35413
Коментарі
1