Правник 42-річний Геннадій Друзенко призначає зустріч у кав'ярні "Золотий дукат" на столичній вул. Інститутській. Гучно грає мелодійна музика.
— Тут можна зустріти представників усіх гілок влади. За за кавою тут проводять ледве не тіньові засідання уряду, - жартує. Замовляє фірмову каву.
Ви часто буваєте на Заході. Що там кажуть про Україну?
— Там не завжди розуміють, що відбувається в нас. Більшість європейців переконані, що в Україні триває добре знайомий їм етнічний конфлікт між українцями та росіянами, україномовними та російськомовними. Але ж це не так. У нас не етнічний, не мовний і не релігійний конфлікт – це зіткнення двох протилежних ціннісних систем. В центрі українського світу — людина. Російського— держава. От і маємо на Донбасі конфлікт двох світоглядів. Заходу це складно зрозуміти.
У чому на Заході бачать небезпеки того, що наразі відбувається в Україні?
— Їх лякає розширення впливу Кремля. Їм важко повірити в те, що постійний член Ради безпеки ООН порушує базові принципи міжнародного права, встановлені після Другої світової війни. Я ж кажу моїм європейським співрозмовникам, що історично кордони Росії закінчувалися там, де її зупиняли збройним опором. За словами російського історика Георгія Федотова, Московія наче чорнильна пляма століттями розповзалася по мапі. Сьогодні Захід здивований, що українська армія змогла зупинити противника в межах частини Донбасу. Виявляється, Російська Федерація— це відстала країна, яку можуть бити українські добровольці та те, що залишилось від регулярних військ. Українські "кіборги" зруйнували міф про збройну потугу Росії. Безрезультатні багатомісячні спроби узяти штурмом руїни донецького аеропорту – це осиновий кіл у міф про "другу" чи "третю" за потужністю армію світу.
Якої допомоги Заходу потребуємо зараз найбільше?
— Фінансової. МВФ та Євросоюз — це сьогодні найбільші фінансові донори України. Але вони воліють давати Україні гроші в обмін на реформи. З цим відверто затягнули. За дев'ять місяців надто мало зроблено. А спалювати мільярди доларів у пічці неефективної української економіки та системи урядування не хоче ніхто.
Чи варто нам сподіватися від Європи на своєрідний план Маршалла — економічної допомоги?
— З боку ЄС було б чесно й історично справедливо виділити Україні масштабну фінансову допомогу, бо вона сама відродилася після Другої світової війни завдяки масштабній підтримці США, наданої у рамках плану Маршала. Проте для Європи "план Маршалла для України" — це складний і поки недосяжний компроміс. 28 країнам ЄС, серед яких є й відверті союзники Росії, важко домовитись про це. Єдине сподівання — на німецького канцлера Ангелу Меркель, яка сьогодні чи не єдина серед європейського політичного бомонду демонструє справжні лідерські якості.
В Євросоюзі активно діють путінські союзники. Це й угорський прем'єр Віктор Орбан, і чеський президент Мілош Земан.
Якщо ж ми говоримо про США, то слід пам'ятати, що для Вашингтону українське питання ніколи не буде питанням №1. Головні виклики для США — це Китай з його шаленим розвитком і Близький Схід, який впливає на коливання цін на нафту.
Новий уряд здатен на реформи?
— Боюсь, швидких реформ не буде. Бо радикальні реформи – це завжди сконцентрований удар. Для цього має бути єдиний центр ухвалення рішень. Європейський поїзд їде по давно прокладених рейках за чітким маршрутом. В Україні маємо бездоріжжя. Наші дороги ще слід прокласти. Слід визначитись, де саме їх належить прокладати. В Кабмін прийшли непогані люди, але — не команда. Покійний Каха Бендукідзе говорив: будь-які реформи можна робити, коли за тобою стоїть міністр фінансів, який дасть гроші, та генпрокурор, який говорить: "Вперед! Експерементуй! Тобі за це нічого не буде". В Україні такої команди, на жаль, немає.
Це реально змінити?
— Так. Насамперед потрібно спростити конституційну систему. Бо вона — безглузда. Уряд є виконавчою владою. Він підзвітний парламенту. Але виконавчу владу на місцях — губернаторів — призначає президент. Якщо прем'єр і президент не домовились, то губернатори можуть загальмувати будь-що. Треба встановити прості і зрозумілі правила гри. Збільшити повноваження місцевої влади. За Києвом залишити тільки зовнішню політику, оборону, фінансово-грошову політику, технічні стандарти і ще кілька сфер. Тоді розвиватимуться громади на місцях.
Коли побачимо результати реформ?
— Років за 8-10. Грузинський досвід свідчить, що реформи почали працювати і приносити плоди саме за такий час. Україні треба наслідувати грузинську модель. Зокрема, відкрити країну, максимально спростити регулювання й бюрократичні процедури. Зробити з неї "європейську Америку"— і сюди зі світу потягнеться все ефективне, підприємливе.
Якою буде роль міністрів-іноземців в уряді?
— На жаль, вони не зможуть сформувати своєї команди. Більшість з них навіть не зможе ефективно працювати з документами, оскільки весь документообіг в державному апараті українською. "Міністри-варяги" прийшли у структури, де у працівників — зовсім інше мислення, інший тип світосприйняття. Спробуйте поставити мотор "Мерседеса" в "Жигулі". Станеться аварія.
Західний менеджер будує корпорацію під себе. А в нас — старий апарат. Неефективна модель прийняття рішень. Смішні, неконкурентоспроможні зарплати у держслужбовців. Радикальні реформи набагато легше здійснювати у президентських республіках. Бо уряд, сформований парламентом, — це колегіальний орган, який віддзеркалює складні коаліційні домовленості і балансує різні впливи та інтереси.
Навіщо президент Порошенко запросив іноземців у Кабмін?
— Це, вочевидь, своєрідний реверанс у бік Заходу. Можливо, на них потім спишуть усі невдачі. Бо їх не шкода. Говоритимуть, що в цій країні не змогли допомогти навіть західні міністри. Нам потрібні не так "парашутисти", як люди-мости. Які розуміють, що тут відбувається. Одночасно вчились, жили, працювали на Заході, й можуть той досвід перенести до нас. Новий міністр фінансів Наталія Яресько більш-менш розуміє ситуацію, бо довго жила в Україні. Але чи втримає вона ситуацію в державі, яка на межі дефолту? І всі проситимуть грошей. Щоб політично вижити у таких умовах, треба мати потужну політичну підтримку.
Які в України перспективи, якщо не почнуться реформи?
— У нас є тільки два варіанти: або зникнути у черговій руїні, або — відродитися і стати "європейською Америкою". Невідомо — чи цей Кабмін проведе реформи, але якщо не проведе, його членів просто винесуть із кабінетів.
Який у нас запас міцності?
— Україна — живуча. Але 2015-й рік буде вирішальним. Суспільство вже рік працює в режимі нон-стоп: на Майдані, потім — на війні. Маємо максимум рік ще щось змінювати. Далі енергія вичерпається. Брати скальпелі, й різати треба вже сьогодні. Пігулки не допоможуть.
З чого починати?
— Зменшувати кількість чиновників, і державних повноважень. Навіщо нам, наприклад, Міністерство культури? Чим воно займається? У Франції чи Польщі мінкульти, приміром, фінансують кіно, музеї. В Україні, що вже рік живе на межі дефолту, також треба якось втримати театри, музеї, заповідники. Але хіба для цього треба платити зарплати сотням держслужбовців, податки на ці зарплати, комунальні платежі, інтернет, витратні матеріали для оргтехніки? Давайте краще зробимо раду керівників театрів і вони між собою домовляться, як розподілити тих 5 копійчин, які має на їхнє фінансування держава. Те саме стосується Міністерства молоді та спорту. Плюс максимум повноважень, фінансів та відповідальності на місця. Там краще розберуться, де побудувати футбольний майданчик і чи варто відкривати якісь муніципальний театр чи музей.
Для мене досі загадка, чим займається Міністерство економічного розвитку й торгівлі. Треба залишити ключові міністерства — оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів.
Друзенку дзвонять.
— Скоро закінчую, буду за 15 хвилин, — каже.
Хто може змусити владу до змін?
— Ми, люди Майдану, а не люди сцени Майдану, потрапити на яку під час Революції гідності було майже так само важко, як і на Банкову.
Знову через Майдан?
— Влада поки що не забула Майдан. Так, іноді треба виходити на вулиці, можливо, навіть запалювати шини. Але новий Майдан під час путінської агресії – шлях до новітньої руїни.
У чому Україна за цей рік стала сильнішою, а в чому — слабшою?
— Українське суспільство проявило себе значно зрілішим, ефективнішим та мудрішим за вітчизняний політикум. Абсолютна більшість українських політиків поки займається звичною справою: розповідають народу байки. Обіцяють, приміром, підняти пенсії та зарплати чи вступити в НАТО. Де воно? Час говорити правду. Майдан вимагав, зокрема, чесності у взаєминах між владою та суспільством. Визнаймо, що в нас немає грошей на підвищення пенсій. Що ми не можемо дозволити собі цілком безкоштовну медицину чи вищу освіту. Що ми — бідна країна, яка живе в борг. Бо ми, на жаль, досі живемо в якомусь давно померлому ментальному соціалізмі. Вибираємо професії, які не відповідають вимогам ринку праці. Більшість дипломів випускників лежать на полицях. Треба створити фонди, де кожен, хто вступив на навчання, міг отримати безвідсоткову позику. Це чудовий механізм, який змушує бути відповідальним. Студенти стануть вимогливими до викладачів. Обиратимуть практичну професію, адже кредит слід буде повертати.
Якою Україна буде через рік?
— Сьогодні у нас є шанс стати європейською Америкою, а не периферією Євросоюзу. Для початку треба створити здорове ядро нової держави. Далі — нарощувати додаткові функції. Не вийде з розвалюхи УРСР одразу заїхати в шикарний палац. Маємо пройти стадію малої, але ефективної держави.
8 
35413
Коментарі