Служба безпеки у січні порушила кримінальну справу проти 50-річного Михайла Поживанова, колишнього керівника Держкомрезерву. Його підозрюють у розкраданні державних 35 млн грн. Поживанов з вересня минулого року живе і працює в австрійському Відні. З ним поїхали дружина, двоє синів. Середній син лишився у Києві. З Михайлом Олександровичем говоримо через інтернет-сервіс "Скайп".

Як ваші справи?

— Дякую. Сплю добре, — каже українською. — Два-три рази на тиждень ходжу на фітнес, плаваю. У лютому, на третій день після того, як мене оголосили у розшук, були на балу у зимовій імператорській резиденції. А чого мені ховатися? Я все робив у межах закону.

Вашого середнього сина викликали 2 березня на допит до СБУ. Про що йшлося?

— Питали, де зараз батько, чи виходжу на контакт. Цікавилися моїми активами. Син відповів, що не знає. І правильно. Він залишив їм номер мого мобільного, електронну адресу. Ніхто зі мною не зв'язався. Я й листи відправляв кур'єрською поштою Пшонці та Хорошковському. Написав, що хоч ви займаєтеся повною дурнею, я готовий давати покази. Пишіть, дзвоніть, присилайте слідчих.

Який бізнес у вас залишився в Україні?

— Це нерухомість у Києві, Маріуполі, на Львівщині. В останні 10 років я не отримував менше мільйона доларів доходу. Платив податки, а чистий прибуток вкладав у нерухомість, купував її на себе. Зараз уся вона під арештом. Може, й краще було тримати гроші на рахунках.

У скільки оціните свої активи?

— За цінами 2007-го — 20 мільйонів доларів. Тепер оцінити годі. Покупців все одно нема.

Ви заявляли, що є список 100 неугодних владі осіб, куди вас нібито вніс глава держави. Чим перед ним завинили?

— Із Януковичем я познайомився 1996-го, коли працював міським головою Маріуполя. Він тоді приїхав до нас на День міста як перший заступник донецького губернатора. На площі було тисяч 70 людей. Усі вітали мене, а він стояв у тіні. Можливо, заздрив тоді. Потім він став губернатором і Маріуполю зменшували тиск газу. Я власноруч відкривав задвижку на підстанції. За це проти мене порушили дві кримінальні справи, майно арештували. До речі, на засіданні уряду 1997-го я першим сказав тодішньому прем'єру Валерієві Пустовойтенку про судимості Януковича. Він нічого нікому не пробачає.

Як оцінюєте перший рік його президентства?

— Це втрачений рік. Час показав, що Янукович неспроможний бути ефективним президентом. А для країни, загалом, рік позитивний. Люди, насамперед ті, хто голосував за Януковича, побачили, що не можна вірити в красиві обіцянки. Треба дивитися на справи.

У світі економічна криза. Тяжко у таких умовах показувати позитивні результати.

— В Австрії я працюю у будівельній індустрії. Мав можливість побувати у Словаччині, Чехії. Криза тут не відчувається — навпаки, почався розвиток. А цього аж ніяк не скажеш про нашу країну. Більше того, України нема у місцевих бізнес-планах ні на цей, ні на наступний роки. Закон про спрощення дозвільної системи у галузі будівництва ніби прийняли, але в нього досі велика корупційна складова на рівні погодження проектів. Побори і відкати за кожен дозвіл залишаться.

Дуже багато розмов, обіцянок полегшити життя малого і середнього бізнесу. Нічого не справдилося. Зате комфортно почувається великий бізнес, який належить усього 5–10 родинам. Вони контролюють 90 відсотків внутрішнього валового продукту.

Залежність влади від великого бізнесу тільки збільшилася. Візьміть газову сферу. Жодних підвищень ціни на газ для населення, навіть за вимогою МВФ, не слід було робити. Але хтось зацікавлений у відкатах. У цьому коріння рішення суду щодо "РосУкрЕнерго", за яким газ треба віддавати Фірташу. При цьому газ, який держава купує у Росії зі знижкою, віддають промисловості, а все навантаження оплати за нього перекладають на людей. Газ приносить величезні гроші. Це бізнес президентів.

Із підприємницького середовища може вирости опозиція до президента?

— Ніхто з великого бізнесу з опозицією справи не матиме. Не чекайте ні Фірташа, ні Коломойського, ні Пінчука з Тарутою. Вони — у "сім'ї". З такою системою той самий Петро Порошенко скоро перейде у клас середнього бізнесу.

Ви добре знаєте донецьких по Маріуполю. Яке місце цієї групи у нинішній владі?

— Донецька група — це люди, з якими Янукович давно працює. Це і Скубашевський, замглави адміністрації, який веде всі кадрові питання. І Володимир Рибак, радник президента і заступник голови фракції "Регіонів". Він має дуже великий вплив у кадрових питаннях.

Стиль змінився. У 1990-х, коли я був мером Маріуполя, щотижня когось проводжали на цвинтар. Тоді це був їхній стиль. Сьогодні діють більш витончено, але мета однакова — прибрати, підставити. Я це відчуваю на собі.

Професіоналів у Януковича — раз, два і все. Дуже багато людей, які можуть допомогти владі боротися з кризою, опинилися або за ґратами, або виїхали за кордон чи працюють в наглядових радах, як Віктор Пинзеник.

Як оцінюєте реформи нової влади?

— Вони схопилися за два десятки напрямків реформування і жодного нормально не ведуть. Податкову реформу могли спокійно провести, а що вийшло? Реформа половинчаста, зараз потребує перегляду. Малі підприємства закриваються, бо ніхто не пояснив, як працювати, чи будуть додаткові перевірки з квітня, чи знімуть податкові кредити, як відшкодовуватимуть ПДВ.

Які відносини будує президент із Росією?

— Після Харківських угод було дуже багато розмов і планів. До справ не дійшли. Наукоємний бізнес — космічна, авіаційна, судно- та машинобудівна галузі — не відчувають жодної співпраці. Про це Януковичу навіть екс-президент Леонід Кучма каже. А він добре знається на ракетобудуванні.

Чому Європа відсторонилася від України?

— У Європі про нас говорять як про інопланетний світ. У них немає жодного зацікавлення нами. Хто з великих компаній-інвесторів у нас працює? "Кока-кола", "МакДональдз" — одиниці. Єдина спроба прориву — "Міттал Стіл" у Кривому Розі. У нас побудований родинний капіталізм, який нікого не підпустить до себе. Компанії працюють закрито, не торгуються на фондовій біржі в Лондоні. Які європейські інвестиційні компанії можуть узяти участь у їхній діяльності? До нас лише запрошують іноземних менеджерів, аби виглядати по-сучасному. І що з цього виходить: замість того, щоб учити нас, цей менеджер набирається досвіду, як не працювати.

Це чергова ілюзія, що нам допоможе Європа. Я це найбільше відчув тут, в Австрії. Удома здавалося, що приїжджають європейці, розмовляють, усміхаються. Це все дипломатія, не більше.

×