вівторок, 23 серпня 2016 06:55

"Заборонили говорити українською, навіть телефоном із родичами"

Із Росії втікають заробітчани.

— У червні хазяйка вдарила мене по спині дубовим табуретом. Пройшло два місяці, а синяк залишився на всю спину. Ходити не могла, але кому я що доведу? Працювала в Росії нелегально. Ще й не заплатили за останній місяць, — розповідає 56-річна Тетяна Любомир із Вінниці. Поїхала на заробітки до Москви 2011 року.

— Усе життя проробила в дитсадку вихователькою. Коли донька вийшла заміж, віддала їм квартиру. А собі на житло планувала заробити в Росії. Там працювала моя подруга. Вона підшукала роботу гувернантки. Доглядала за двома дітьми — 7-річною Анею та 4-річним Костянтином. Зарплата — 600 доларів. За житло й харчі не платила. Господарі — заможні люди. Чоловік працював у Держдумі, жінка мала власну юридичну контору. Спочатку нормально ладили. І діти хороші були. Коли в Україні почався Майдан, господарі запитали, кого я підтримую. Відповіла, що зараз живу в іншій країні, тому не можу нікого судити чи підтримувати. Залишили мене на роботі.

Торік до війська мобілізували мого зятя. Тоді ж на Донбас потрапив брат хазяйки. Ще й почалися в родині фінансові проблеми. Вечорами господарі приходили додому й напивалися. Потім починали битися між собою, дітей лупили. І мені перепадало. Навесні їхнього родича поранили. Тоді вони зовсім ­озвіріли. Заходили до мене в кімнату, обзивали, били. Вранці вибачалися. Заборонили говорити українською, навіть телефоном із родичами. Раз на тиждень зустрічалися із заробітчанами. Господар казав, що ми там гуртуємося й будемо влаштовувати акції протесту. Після цього вирішила повертатися додому.

Із Москви приїхали багато наших заробітчан. Хлопці з Вінниці працювали на будівництві. Багатьом не віддали зарплату за півроку чи навіть рік. Практикувалося таке, що господар притримує гроші на картці до виїзду працівника. Більшість жили в бараках, вагончиках, боялися аби не пограбували. Один хлопчина просив гроші на білет прямо на вокзалі. Дехто переїхав у спокійніші райони, ближче до Санкт-Петербурга, Тюмені. Там платять менше, але люди не так налаштовані проти ­українців.

Із Росії повернулися заробітчани, які працювали будівельниками, водіями, продавцями.

— Більшість робили нелегально, — каже Ольга Новак, спеціаліст із працевлаштування рекрутингового агенства "Ленокс". — Заробітчан перестали наймати. Також нелегалів не обслуговують у лікарнях, не можна оформити дитину до школи. Раніше українці будували елітний квартал у Москві. Нещодавно власник будівельної фірми відмовився від їхніх послуг. Сказав агенціям шукати таджиків, казахів, тільки не українців. Багато наших заробітчан переїхали працювати на північ Росії. Там відновлюють старі будинки, будують дороги, прокладають водогони. Частина перебралася в Санкт-Петербург. Роботодавці часто питають про ставлення до Путіна та подій в Україні. Жінки-заробітчанки виїхали з Росії рік тому. Закріпилися лише прибиральниці та перукарі. Частину гувернанток, перекладачів, учителів, лікарів вижили свої ж. Ті, що мають російське громадянство.

Якою була ваша перша робота?

Віталій Томіщ, 30 років, виконроб, ­Він­ниця:

— Після університету мав працювати вчителем хімії та біології в школі. Зарплата тоді була 680 гривень. Вирішив іти на будівництво. Там платили вчетверо більше. Правда, робив тяжко й допізна. Клеїв шпалери, клав плитку, штукатурив. За чотири роки став спеціалістом. Створив бригаду.

Оксана Вікалюк, 25 років, керівник рекламного відділу, Київ:

— Пішла працювати в магазин електрон­ної техніки. Випробувальний термін був місяць. Спочатку все було добре, колектив привітний. А наприкінці місяця на мене повісили нестачу товару. Коли приймала його, не перерахувала й розписалася у накладній. Не вистачило телевізора й ДВД-програвача. Директор сказав заплатити за все. Мала 1500 гривень зарплати. Відробляла півроку.

Віктор Лисюк, 36 років, старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників, Київ:

— На четвертому курсі пішов фотографом в агентство нерухомості. Знімав будинки, квартири. Потім став менеджером із продажу. Усього пропрацював в агентстві 10 років. Звільнився, бо став почуватися банкрутом. Ставка була 100 доларів на місяць. Основний дохід залежав від продажів, а їх було мало.

Василь Карп'юк, 28 років, директор літературної агенції "Discursus", Івано-Франківськ:

— Перший запис у трудовій книжці — охоронець у супермаркеті. Влаштувався туди вісім років тому. Роботу знайшов за оголошенням. Мав два дні робочі, потім — два вихідні. Працював із восьмої ранку до 23:00. За це отримував 600 гривень ставки і трохи премій зверху. Зарплата не дотягувала до тисячі на місяць. Через те й звільнився. Відпрацював три місяці.

Ольга Орос, 31 рік, рекрутер кадрового агентства, Київ:

— Першу роботу знайшла 2007‑го за оголошенням у газеті. Шукали бухгалтера в компанію, що продавала паливно-мастильні матеріали. Офіс — за 10 хвилин від дому. Треба було вести бухгалтерію, спілкуватися з клієнтами. Консультувати менеджерів із продажу, як оформлювати документи. За місяць платили 3500 гривень. Звільнилася через два роки. Роботодавець затримував зарплату й нечесно поводився з клієнтами.

Зараз ви читаєте новину «"Заборонили говорити українською, навіть телефоном із родичами"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути