"Якби не дитина, втік би скоро. А так тягнув 10 років"

 

— Тепер радий, що в Україні живу. Що в тій Європі? Ковбаса, шинка — не смачні. Вівсяного печива нема. Булка хліба 2-3 євро, і смак ніякий. З продуктів хіба консерви сподобалися. Кільки та бичків не найшов. Було філе тунця й макрелі по півтора євро. Смачне і наїстися можна, — розповідає тернополянин 49-річний Олексій Пізник. Повернувся з місячної велоподорожі Європою. Проїхав 2,4 тис. км із Польщі до Франції.

Живе в однокімнатці на останньому поверсі новобудови. Зустрічає в брудних спортивних штанях та пом'ятій футболці. Носить окуляри.

— Якраз чайник закипів, — подає худу м'язисту руку. У коридорі — пилюка. Стіни кухні без штукатурки. По діагоналі натягнутий шнурок. На ньому три пари сімейних трусів. Біля вікна розібраний велосипед.

— Від того, що поштукатурю і порядок наведу, моє життя на краще не зміниться, — знімає чайник із газової плити. — Казки, що французькі жінки  дуже красиві й сексуальні. Вони такі, як були наші в часи брежнєвського застою. Прості, спокійні та сімейні. Якби одружився, то мав би доброго друга, але не об'єкт для сексуальних домагань.

У Європі ночував просто неба.

— У Базелі в центрі міста ніч застала. Зайшов через якусь школу до церкви, між кущами і сіткою кинув килимок. Щогодини прокидався, бо на церкві годинник бив. Пробудився, бо біля мене якась дамочка із сигаретою псів вигулювала. Почекав, доки відійшла. Спакувався, морду кірпічьом і через школу назад на дорогу. У французькому Діжоні ночував у кущах біля вокзалу. В якомусь німецькому місті — на балконі стройки. Їсти готував на газовому балоні. Віз з України вівсянку, родзинки, олію і розчинну каву "Галка".

Зі стелі звисає боксерська груша. На стелажі з тирсоплити — книжки і велозапчастини. Показує на ноутбуці знімки з дороги. На одному — спини товстих голих жінок на березі річки.

— Минулого року поблизу Відня зупинився набрати води біля туалету. Бачу, йде старий голий чоловік. Пальцем показує в сторону, щось говорить. А я по-німецьки знаю тільки "яволь", "хенде хох" і "русіше швайне". Ну тебе нафіг, думаю. Від'їхав трохи далі, а там купа австріяк голяка загоряє. Я так зрозумів, там роби шо хочеш. Головне, іншим не заважай. Зустрічав людей повністю у пірсингу — 1,5-сантиметрові шипи зі щік стирчать. Але всі ввічливі, культурні, ніхто на червоне не перейде.

Після цього й сам уважніший став. Стою сьогодні на переході біля школи, баба на червоне летить. Я їй: "Куда летиш, дура?". Образилася: "Чого ви мене дурою назвали?". А хто ж ти? От двоє школярів дивляться, шо доросла тьотя так робить, і думають, це нормально.

Пізник розлучений, живе сам.

— Одружився в 28 років. Усі довбали: давай, тобі треба. Сам почав у то вірити. Дівчина була непогана. Але виявилося, що спільних інтересів мало. Намагався кудись витягнути — їй нецікаво. Хотіла, щоб сидів з нею вдома. А я ж був фізично розвинений, красивий, приносив додому гроші. Якби не дитина, втік би скоро. А так тягнув 10 років. Жінка після розводу за півроку заміж вийшла. Чоловік із села, на сім років молодший. Для нього піти на квартиру було краще, чим далі в селі відгортати гній з-під рідної корови. Тепер ходжу в Карпати, в тренажерний зал — займаюся собою.

Олексій працює програмістом. Розробляє та обслуговує бухгалтерські програми для медзакладів. Має вільний графік. Наступного року планує доїхати велосипедом до Атлантичного океану.

×