Кількість українців у Польщі приголомшує. Їх раптово стало так багато, що ви бачите й чуєте їх просто всюди. І якщо хтось буде мені втирати, що то лише "западенцы, которые полякам унитазы моют", то я мушу розчарувати — української російської мови там анітрохи не менше, ніж власне української.
Обидві жінки з мого купе в потязі Львів — Вроцлав удосвіта зійшли у Кракові, а самі — з Кривого Рогу. Запитав їх, чи надовго. Вони лише знизали плечима: "Та хто его знает…"
Це чіткий індикатор того, що сотні тисяч українців не вірять у можливість змінювати свою країну й воліють переїхати в таку, де, на їхній погляд, нічого змінювати не треба. Достатньо лише пристосуватися до її обставин і зачепитися якнайдовше. В ідеалі — назавжди.
Дружина мого друга, польського поета, пішла з бібліотеки і стала вчителькою літератури.
— Ти можеш повірити, — розповідає вона, — тепер у кожному класі по кілька українських дітей. У них більше старанності й прагнення до знань.
То це вже не сезонні заробітчани. Це люди, які переїхали родинами й віддали дітей до польської школи. Іншими словами — обрали для них польське майбутнє. Це — золотий капітал України, який із неї витік і, швидше за все, — назавжди. А людський капітал значно золотіший від перекинутого в офшори. Значно цінніший.
Коли йду до "карбідів" (польський гурт "Карбідо". — ГПУ) на репетицію в їхньому підвалі на Руській, слухаю, як будівельники на риштованні масово перегукуються українською. А потім ми з Грицем їдемо вроцлавською таксівкою — повертаємося з прямого ефіру на міському радіо. Зупиняємося на світлофорі, Гриць показує велетенські літери на одному з вищих поверхів офісного центру:
— Бачиш цю фірму? Це львівська ІТ-компанія, одна з найкрутіших у Європі. Тепер уже вроцлавська.
5 
35413
Коментарі