"У нас у хаті нічого не було. Одна табуретка, яку зробила мама"

 

Олег Сагайдак працював капітаном на яхті петра Порошенка

63-річний художник Олег Сагайдак із Нової Каховки на Херсонщині живе сам у трикімнатній квартирі на Дніпровському проспекті — головній вулиці міста. Зустрічає в білій футбол­ці й білих штанях. Запрошує до великої кімнати. Іде на кухню заварити каву.

У кімнатах давно не було ремонту: на стінах — старі шпалери, внутрішні двері ще радянські, не фарбовані. У залі стоять диван, журнальний столик і дерев'яне крісло-гойдалка. На всіх стінах висять картини Сагайдака.

— Батьки приїхали на будівництво Каховської ГЕС 1951‑го, коли мені було півроку, — господар із кавою сідає в крісло. — Тато працював художником, майстернею слугував вагон­чик, ми перший час там і жили. Згодом дали окрему кімнату. Тут народився молодший брат Юлік. Сюди приходив до батька Олександр Довженко.

Думаю, вони познайомилися ще до війни, коли батько двічі їздив до Києва на форуми молодих поетів. Довженко мені запам'ятався в чорному костюмі, шляпі. Ходив із ціпком, який йому хтось привіз із Китаю. Ручка була зроблена у вигляді голови дракона. Усі костюми мав імпортні, якісні. З батьком розмовляли по-українськи. Голос у нього сильний, енергійний. Олександр Петрович завжди вмів тримати себе. Одразу було видно, що це великий артист і велика людина.

Мене батьки в дитинстві чомусь називали Аліком, а йому це не подобалося. Він навіть вставив у сценарій "Поеми про море" персонажа — розбещеного хлопчика Аліка, генеральського синка, який нікого не слухався. Але це не про мене: я не був розбалуваним, бо в нас у хаті нічого не було. Одна табуретка, яку зробила мама.

Кілька разів приїжджала на два–три дні Юлія Солнцева, дружина Дов­женка. Раз — на "Побєді" з водієм. Сама — у вельветовому світло-коричневому костюмі. Це найбільше мене вразило — особистий водій і костюм.

На стінах кімнати Сагайдака — 25 його картин: акварелі, станковий живопис, графіка. На них козацькі чайки та яхти.

У зрілому віці художник став яхтсменом. Закінчив в Одесі курси для капітанів моторних яхт. Останні три роки працює на чартерних туристичних рейсах. Ходить Середземним морем — до Хорватії, Греції, Італії, Іспанії. Рейс триває від тижня до двох. Цьогоріч провів у плаванні п'ять тижнів.

— Приходять на яхту, приміром, вісім чоловік, які ніколи не були в морі. Треба, щоб ніхто голову не розбив, не вивалився за борт, не потонув. То тільки з боку яхта красиво виглядає. Палуба не стоїть на місці, її цілий тиждень хитає. Люди втрачають рівновагу, орієнтацію, хворіють на морську недугу. Треба день і ніч усе контролювати, бути для всіх нянькою.

2006 року в Одесі Олега Юрійовича найняли на нову яхту італійського виробництва, щоб перегнати її до столиці.

— Думав, це тиждень–два, а пропрацював чотири місяці. Виявилося, що яхта належить Петру Порошенку. Коли він уперше прийшов, я питаю: "Ви хазяїн?", — "Так", — "Ну, тоді проходьте".

Він кілька разів був на яхті із друзями та сім'єю. Поводилися дуже пристойно і скромно. Якось був посол Швеції. Я їх катав біля Одеси. Ми спілкувалися з Петром Олексійовичем лише з виробничих питань. Сказав, що до цього мав моторного човна "Прогрес". Ото він на ньому деренчав у Києві по Дніпру. А це вже за статусом йому належало купити яхту. Хоча особливої потреби не було. Через зайнятість лише іноді виривався зі столиці на чотири–п'ять годин.

Пізньої осені перегнали яхту до Києва, поставили в док на заводі "Ленінська кузня". Порошенко обіцяв мені навіть дати кімнату. Я подумав, що сидітиму на заводі й раз на два тижні виходитиму на кілька годин поплавати біля столиці. Мене це не приваблювало, романтики мало.

Олег Сагайдак був двічі одруженим. Обидві дружини виїхали на роботу за кордон і не повернулися. Донька Ольга викладає англійську мову, живе в Павлограді на Дніпропетровщині, одружилася з шахтарем. Має доньку. Син Святослав серйозно хворий, лікується.

 За пейзаж дали сім гривень

Олександр Сагайдак намалював зо дві сотні робіт. Виставки мав у Новій Каховці.

— Найдорожчу картину продав за 1,5 тисячі євро одному киянину. А за оцей пейзаж мені пропонували 7 гривень. Я здивувався: "А чому так?" — "Нам сказали, що ви продаєте по 10 гривень", — сміється художник. — Двері в кімнатах не можу пофарбувати через малювання. Бо після всіх художеств не терплю різких запахів. Художні фарби отруйні, а деякі навіть радіоактивні. Причому яскраві найнебезпечніші — містять стронцій, кадмій. Від таких картин іде постійне випромінювання. Художники все життя труяться. 

×