— Під час гри спека адська стояла, плюс 30 градусів у тіні. Саша спокійно пробігав майже весь матч, а за 10 минут до свистка впав. Помер на місці, медики кажуть, від серця тромб відірвався, — розповідає директор спортивної школи "Молодь" у Полтаві 62-річний Володимир Левака.
Опівдні 14 травня несе чотири червоних троянди на похорон арбітра 54-річного Олександра Горностаєва. Він помер 11 травня на футбольному полі в селі Тахтаулове під Полтавою, коли судив гру на Кубок Полтавського району між командами "Космос" та "Атака-Автотранс".
— Із 45 років його кардіограма показувала проблеми із серцем, та на неї не обращав уваги, бо чуствовав себе здоровим, не курив, щодня по 5 кілометрів бігав, — кладе квіти до ніг покійного. — Втратили одного з кращих арбітрів України. Саша готував юнаків у полтавській дитячо-юнацькій спортивній школі, провів більше тисячі матчів, як мєсних, так і в Лізі чемпіонів та Кубка УЄФА. Судив гру між "Динамо" та "Шахтарем". Виучив гравця дніпропетровського "Дніпра" Руслана Ротаня.
Зо 200 людей зібралися біля полтавського футбольного стадіону "Ворскла". Темно-коричневу лаковану труну ставлять навпроти входу до адміністрації стадіону. Під стіною — 25 вінків від рідних і футбольних клубів. Покійний убраний у чорний костюм, накритий білим покривалом. На лобі має синець. Ударився, коли впав.
— Як же я тепер одна без тебе житиму, радість моя єдина, — лице небіжчика гладить мати Лідія Кущ.
Три цигарки "Вінстон" викурює донька Горностаєва Олександра. На вигляд їй років 20. Заплакані очі ховає під сонцезахисними окулярами, задихається від сліз. Трохи далі серед подруг плаче дружина Марина Станіславівна.
— У нього все упиралось у футбол. Правила гри знав, як устав в армії, — вдова не відводить погляду від чоловіка. — У квартирі штори, світильники, рушники й часи на футбольну тематику, вздовж стін полиці з футбольними м'ячами. Але конкретної любимої команди не мав. Перед кожним матчем передивлявся попередні ігри команд, які мав судити, вивчав поведінку футболістів. Коли виходив на поле, знав, хто симулює, хто скандаліст.
Через 1 год. шестеро молодих хлопців переносять труну в пасажирську "газель". Родина сідає поряд на бокові сидіння. Колона з автомобілів і автобусів їде на кладовище в село Лавки під Полтавою.
— Олександра Олексійовича вперше побачив, коли мені було 6 років, — говорить колишній футболіст 38-річний Дмитро Димиденко, якого Горностаєв навчав 10 років. — Зайшов у роздягальню, а він стоїть біля входу й усміхається, як Гагарін. Навчив грати в команді, після матчів показував помилки кожного і як вони вплинули на всю гру. Саша мені другим батьком став, з його подачі потрапив у "Ворсклу". Був дуже вимогливим. Якщо запізнився на хвилину, додатково два-три кола на стадіоні бігаєш, а одне довжиною в півкілометра.
На кладовищі четверо чоловіків стають в затінку дубу.
— Главні риси Сашки — принциповість й непідкупність, — говорить один з них. Себе не називає. — Якось перед матчем до нього приїжджали братки на джипах. Просили засудити одну команду. Погрожували: "Не зробиш, цинковий гроб вже заказан". Так Саша їх добрим руским словом послав. Каже: як зіграють, так і буде. І такі случаї були ледь не перед кожною грою. Його не вбили тільки тому, що мав високий авторитет серед суддів.
Олександра Горностаєва ховають поряд із рідним братом Юрієм, який загинув у 27 років.
Поминальний обід проводять в орендованому приміщенні закритого акціонерного товариства фабрики "Ворскла". Зал на 120 осіб майже повністю заповнений. На столах миски з капусняком, пиріжки з м'ясом, смажена риба, тарілки з м'ясною нарізкою.
— Нема його улюбленого копченого або в'яленого ляща й шампанського "Артемівського" червоного, яке пив тільки холодненьким, — каже Олексій Біліченко.
Олександр Горностаєв жив у власній квартирі в Полтаві. Мав авто "Фольксваґен Поло", але їздив громадським транспортом, бо не мав прав. Любив носити футболку й спортивні штани. Понад 30 років тренував вихованців дитячо-юнацької спортшколи. За роботу отримував близько 3 тис. грн на місяць.
— Саша став тренером, коли закінчив університет фізкультури в Києві. Його тягнуло бути арбітром, — згадує Олександр Дігтяр, заступник голови Федерації футболу Полтавської області. — Написав заяву й увійшов у комітет арбітрів. Кожні вихідні обслуговував по два-чотири матчі.
2 
1
Коментарі
2