У червні в чемпіонів світу з бальних танців на візках 28-річних Надії та Івана Сиваків із міста Нетішин на Хмельниччині народилася донька вагою 3 кг 150 г. Навесні вони стали лауреатами конкурсу "Гордість країни".
— Коли нас нагороджували у Києві, мало хто знав, що дружина вагітна, — каже Іван. — Наш секрет перед усіма розкрила співачка Наталя Могилевська.
Надія не вірила, що при надії.
— Я купила в аптеці тест на вагітність, — згадує. — Але його результат був неоднозначним: одна смужка стала червона, а друга бліда. Я подумала: потрібно, щоб тест пройшла людина, яка не може бути в положенні. Змусила Ваню зробити цю "процедуру". І тут уже сумнівів не було: я вагітна, а Ваня — ні, — сміється.
Лікарі жіночої консультації у Рівному радили Надії перервати вагітність і не погоджувалися приймати пологи.
— У консультації до мене збіглися всі співробітниці. Почали голосити: "Про що ти думала? Народжувати тобі доведеться в обласному центрі, а краще — в Києві". На "Гордості країни" до нас підійшов лікар Михайло Макаренко з п"ятого столичного пологового будинку. Два роки тому він став "Гордістю" як найкращий лікар, — Надія заколисує на руках 2-місячну доньку Дарину. — Вагітність у мене проходила нормально. УЗІ показало, що у нашої малишки немає відхилень у розвитку. У Київ ми приїхали за два тижні до орієнтовної дати пологів і через п"ять днів після весілля. Водій жартував: "Оригінальна у вас весільна подорож". Кесарів розтин робив лікар Макаренко. Я просила у Бога дитину. Цього хоче люба жінка, — дитина тихенько схлипує, Надія кладе її у колиску.
Згадує, що перестала ходити 2000-го за три місяці до свого 19-річчя. Надія допомагала сусідам встановлювати ворота. На неї впали металеві частини, зламали хребет.
Перестала ходити 2000-го за три місяці до свого 19-річчя
— Чотири місяці лежала у лікарні. Після кількох операцій мені зробили лангети, які фіксували ногу. Коли двоє людей тримали під руки, могла стояти. Виписувалася з надією, що буду бігати. Думала, потерплю рік-два і стану на ноги. Записувалася на курси реабілітації, щодня ходила на тренажери. Через три роки зрозуміла, що ходити не зможу. Сіла у візок. Кілька тижнів їздила, опустивши голову. Мама йшла позаду і плакала. Вивчилася на швачку, вдома шила на замовлення.
Іван Сивак 2002-го випав із шостого поверху.
— Свідомості не втратив. Та коли подивився на розтрощені стопи, зрозумів, що мене чекає. Рік просидів удома. Не міг терпіти, коли жіночки, дивлячись на мене, плакали, копієчки подавали.
Рідні купили йому візок.
Надія з Іваном зустрілися 2006-го у санаторії під Рівним. Він працював інструктором, учив людей пересуватися на візках.
— На другий день знайомства Іван одягнув мені на палець кільце від пачки з кетчупу. Воно підійшло. Сказав: "Тепер знатиму, який у тебе розмір". А через півроку, під час наступної зустрічі, подарував золоте.
Іван повернувся додому на Хмельниччину, Надія — у Макіївку на Донеччину. Зідзвонювалися щодня. Запросив у санаторій у Саки. 14 лютого 2007-го запропонував Надії жити разом у Нетішині.
— Я боялася. Одна справа романтика біля моря, інша — два інваліди під одним дахом. Боялася Ваніних батьків.
— Але вони так полюбили тебе, що іноді я ревную, — перебиває її чоловік.
Весною позаторік пара почала їздити на тренування у Рівне та Київ. Навчилися танцювати на візках.
— Я спочатку полюбила Івана, а вже пізніше — танці.
Іван Сивак їздить по лікарнях Рівненщини і Хмельниччини. Вчить людей, які сіли у візки.
— Хочу, щоб вони вчилися жити, а не гнити у ліжку.
2 
35413
Коментарі
1