— Чорне море об'їжджали на велосипедах, мотоциклах і машинах. Але пішки не обходили, — розповідає журналіст і письменник 44-річний Олександр Волощук із Чернігова. 22 червня минулого року розпочав пішу мандрівку навколо Чорного моря. Стартував від пункту пропуску в Крим у Херсонській області. У листопаді зупинився біля грузино-абхазького кордону. В Україну повертався автостопом. Другий етап мандрівки продовжить навесні.
Зустрічаємося з Олександром біля кав'ярні неподалік Центрального залізничного вокзалу в Києві. Півгодини тому він приїхав з Одеси. На вулиці зимно. Чоловік одягнений у сині джинси, чорну легку коротку курку. За спиною — чорний туристичний 50-літровий рюкзак. Збоку до нього причеплений жовтий каремат.
— Узбережжям уже подолав більше трьох тисяч кілометрів з п'яти. Неможливо здійснити подорож в один етап через проблеми на грузино-абхазькому кордоні. Туристів не пропускають без потрібних документів. Навесні зроблю їх, тоді продовжу шлях. Попереду — Абхазія, Краснодарський край і Крим, — продовжує Олександр.
Заходимо до кав'ярні. Замовляє чай, щоб зігрітися.
— Перед мандрівкою мав близько 560 доларів, — згадує. — Та в дорозі гроші з'являються. Люди часто дають просто так, годують безплатно. Проблема була із взуттям. За 4,5 місяця змінив три пари. Останні черевики купив у турецькому місті Герзе за 175 лір — приблизно 1500 гривень. Спершу просили 209 лір. Торгувався. Знаю турецьку, тому порозумівся з продавцем, — показує на чорні черевики з товстою підошвою і шнурівкою. — Допомагає відкрите ставлення східних людей. Вони сприймають тебе як гостя, а не чужинця.
У Туреччині мав трохи клопоту через те, що всі стурбовані тероризмом. Автостопом стало важче мандрувати. Постійно перевіряють документи.
Раз біля Трабзона надумав заїхати до древніх візантійських монастирів. Турки їх охороняють як пам'ятки історії. Ніч мене застала в маленькому селі. Лежав сніг, було холодно. Намет ставити не хотів. Вирішив заночувати в мечеті. Більшість із них на ніч не закривають. Будь-яка людина може зайти і перебути там.
Піднявся на другий поверх. Увімкнув світло. Через півтори години прийшло п'ятеро чоловіків із рушницями. Думали, що я терорист і міную храм. За дві хвилини все з'ясувалося, вони викликали голову села. Мене влаштували на ніч до єдиної російськомовної людини в поселенні — заробітчанина-грузина.
Дорогою назад до України Олександр перетнув кордон із Туреччини в Болгарію.
— Пішки дійшов від пункту пропуску в містечко Малко Тирново, — говорить. — На вулиці до мене підійшов якийсь дивний чоловік у цивільному. Попросив показати паспорт. Сам документи пред'явити не збирався. Відмовив йому. Розмова відбувалася на підвищених тонах. Я пішов, а чоловік подзвонив у поліцію. Сказав, що бачив у місті нелегального мігранта з Сирії. Мене почала шукати поліція. Знайшли на автозаправці, де набирав воду. Коли зрозуміли, що я не мігрант, разом посміялися. Працівникам заправки сказали, щоб дозволили мені поставити поруч намет.
"На дні пляшки було щось червоне — язики змій"
Олександр Волощук із Чернігова мандрує по світу 14 років. Відвідав 45 країн. Про подорожі написав сім книг.
— Найбільш цікаві для мене країни Близького та Далекого Сходу. У 2008 році вдруге поїхав автостопом до Магадана, — каже Олександр. — Побував на Командорських островах у Тихому океані, що між Камчаткою та Аляскою. Там людей майже немає, звірі — нелякані.
Відвідав острів Беринга поряд. Половина території — заповідник. Туди намагаються не пускати людей. Мені допомогла місцева влада. Подорожував заповідником тиждень.
Якось ішов уздовж берега і потрапив під приплив. Мав карту припливів, але не зміг у ній розібратися. А тут з одного боку море підходить, з другого — майже вертикальні скелі. Через півгодини вода мала піднятися на 2 метри. Залишалося лізти на скелі. Видерся на 4 метри. Потім з-під рук почало сипатися каміння. А вода ж опуститься тільки через 12 годин. За цей час зірвався б. Перехрестився і поліз угору. Виліз, сів на скелі. Тоді вперше фізично відчув, що таке прилив адреналіну.
Два роки тому в грудні Волощук подорожував Китаєм.
— Ночував у наметі, — розповідає. — Було 15 градусів морозу. Захворів по дорозі з Тибету. Піднялася температура, був сильний кашель. Наближався новий 2014-й рік. Вирішив його зустріти в готелі містечка Дзенін за 100 кілометрів від Пекіна.
Адміністратор готелю колись торгував у Росії. Знав російську. Питає: "Захворів? Заходь до мене в комірку, підлікую". Налив склянку маслянистої рідини жовтого кольору. Сказав, що це — спиртова настійка зміїної отрути. Запевнив, що безпечно. На дні пляшки було щось червоне. Виявилося, то язики змій. Я випив і відразу ліг під ковдру. Пропотів. На ранок стало трохи краще. Але більше такого не повторив би.
5 
35413
Коментарі