— Люблю, коли мої картини роз'їжджаються на виставки. Тоді вдома стає просторо, — говорить художник Йосип Осташинський, 67 років. Йдемо до бібліотеки поряд із його будинком у Києві. Там зараз виставляють об'ємні картини із сірників.
Йосип Осташинський зробив близько 150 картин із храмами та історичними будівлями. Використовує американські сірники, бо рівні. Їх нарізує по сантиметру, скріплює клеєм ПВА. Барельєфи будівель наклеює на картон. У читальній залі вони розвішані у два ряди — один над одним.
— Тут місця мало. Картини на виставці потрібно вішати в один ряд і на відстані. Тоді глядач встигає відпочити від попередньої, — пояснює Йосип Борисович. Запитує у дівчини з книжкою коло вікна, чи не будемо їй заважати розмовою. Сідаємо за стіл.
— Найменші мої картини — 18 на 24 сантиметри, — говорить Йосип Борисович. — Найбільші — Софія Київська та палац царя Олексія Михайловича в Коломенському (музей-заповідник у Москві. — ГПУ). Мають майже 80 сантиметрів у довжину. Коломенський палац називали восьмим чудом світу. Згорів 1718-го. Кожна з чотирьох сторін була несхожа на іншу. Зробив його за 20 років до відбудови. Тепер їх не відрізнити. Також відтворив за документами церкву Богородиці Пирогощі на Подолі. За десять років її відновила держава. Теж вийшла один в один.
Раніше робив будівлі з дверима, які відчинялися. Перестав, бо постійно відривали на пам'ять. Як і хрести на церквах.
Майстер показує в альбомі свої фотографії з орденами та медалями. Має 34 нагороди та звання заслуженого художника України.
— Друзі-військові називають генералом, хоча маю звання єфрейтора. Бо жоден генерал не має стільки нагород. А друзі-вчені звуть професором, хоча не закінчував університет. Вчився на фотовідділенні Республіканського заочного технологічного технікуму. Працював у поліграфії, — чоловік показує руки зі слідами срібла від проявлення знімків. — Перший раз вступав 1966‑го до Львівського поліграфічного інституту на факультет графіки. Не пройшов за п'ятою графою — національність. Євреїв тоді практично не брали.
На першому іспиті з графіки Іван, що сидів поруч, не знав, як взяти олівець. Прийшов туди, бо немає технічних предметів. Потрібно було намалювати голову Вольтера. Взяв у нього аркуш і накидав ескіз. На наступний день дивимося результати. Він питає: "Дивись, Йосипе, я пройшов, а ти — ні! Як це так?"
Дзвонить телефон. Йосип Борисович домовляється з дружиною Аллою, хто забиратиме онука зі школи. Мають двох онуків — 21-річну Сабіну і 9-річного Мартіна. Молодший допомагає діду проводити майстер-класи для дітей.
7 
35413
Коментарі