— У кожної людини від народження доля написана. Якби мене не поранили на Майдані, це сталося б в іншому місці, — каже депутат Луцької міськради 37-річний Артем Запотоцький. 20 лютого 2014-го в Києві на вул. Інститутській його поранили у груди та хребет. Опинився в інвалідному візку.
Артем живе в Луцьку. З початком Майдану виходив на мітинги в рідному місті.
— Бачив, закон в країні не працює, — розповідає телефоном. — Майбутнього така країна не матиме. Спочатку ходив на центральну площу через день, бо мав багато роботи. Ближче до Нового року виходив щодня.
18 лютого, після розстрілів у Києві на Грушевського, зрозумів, маю бути там. Поїхали з друзями моєю машиною.
Вогнепальне поранення Артем отримав уранці 20 лютого.
— Близько 9:00 стояв на Інститутській обличчям до Нацбанку, — продовжує. — Розвернувся, щоб іти в бік Майдану. Відчув сильний удар у спину. Одразу впав, бо відмовили ноги. Був пекучий біль у череві. Розстебнув куртку, підняв светр. У мене сильно роздувся живіт. Хлопці поруч сміялися. Мовляв: "Ого, яке пузо наїв". Кричали, щоб повз до них. Але я не міг рухатися. Коли глянув на ноги, перелякався. Роздулися так, що штани мало не лопалися. Отримав розрив спинного мозку. Тіло набрякло, бо м'язи втратили тонус.
Запотоцького знесли на майдан Незалежності. Там його забрала "швидка".
— Запитав, що зі мною, — говорить Запотоцький. — Лікар сказав: "Нічого страшного. Поранення гумовою кулею". Відповів так, аби не шокувати мене ще більше. Наступного дня приїхав брат. Планував забрати мене до Луцька. Після розмови з медиком зрозумів, не довезе.
Артемові видалили частину лівої легені. Була пошкоджена.
— Отямився в реанімації, — продовжує. — Чув, як лікарі розмовляли між собою: "Зашивай акуратно. А то ще скажуть, що шви нормально накласти не можемо". Розплющив очі. Відчув, що не дихаю. Двічі порахував до ста, але жодного разу не вдихнув повітря. Не розумів — живий я чи мертвий.
За кілька секунд побачив, що з горла стирчить трубка. Коли її витягнули, почав дихати.
Вісім днів лежав у реанімації. Сидіти не міг. Медики казали: "На ноги ніколи не станеш".
У березні волонтери відправили Артема на реабілітацію в Ізраїль. За три місяці сів в інвалідний візок.
— Коли повернувся, до мене приїхав голова громадської організації інвалідів Валентин Шабунін. Обдивився будинок. Порадив, що і як треба переробити. Сам знайшов людей. Вони обладнали вхід пандусом, розширили дверні проходи. На стіни поставили додаткові опори, щоб міг триматися.
Після ремонту по будинку можу пересуватися без сторонньої допомоги. От лише на кухню не заїду. Від вітальні огороджена барною стійкою з цегли.
Валентин поставив на моєму автомобілі ручне керування. Саму машину обшив трубами. Щоб за кермо з візка міг пересідати самостійно.
Чути по телефону, як Артем клацає по клавіатурі. Пояснює, зараз працює.
— Крім інвалідності, Майдан мене ніяк не змінив, — каже Запотоцький. — Вірю, з часом зможу пересуватися сам. Щодня роблю вправи на розробку м'язів, суглобів і сухожилля. Лікарі ніяких прогнозів не дають.
Пропонував дружині розлучитися
Із 2015 року Артем Запотоцький є депутатом міськради від партії "Блок Петра Порошенка". Також працює юристом у місцевій компанії з нерухомості. З дружиною Тетяною виховують сина 8-річного Олександра й доньку Ірину, 3 роки.
— Коли став інвалідом, сам завів розмови про розлучення, — розповідає Артем. — Думав, у мене — молода дружина. Для чого їй чоловік-інвалід? Не знав, чи зможу адаптуватися, чи вистачить сили волі. Тетяна лише покрутила пальцем біля скроні. Запитала: "Тобі куля не в голову влучила?"
5 
35413
Коментарі