— Мы познакомились в Луганске, когда Витя приезжал к бабушке. Встречаемся с 8-го класса, — каже луганянка 16-річна Оксана Сташевська.
У квітні вона розписалася з Віктором Буруновим, 17 років, із російського Ростова. Заради коханого переїхала жити до РФ.
— Я стояла в черзі за морозивом. Він смикнув мене за косу, — розповідає Оксана. — Переплутав зі знайомою. Перепросив. Сподобалася йому, тому став заходити у наш двір. Разом лазили по гірках, віджималися. У Вітьки була мрія — накачати руки і стати спортсменом. Він щоранку бігав, запрошував і мене. До кінця літа ми скрізь ходили за руки. Батьки знали, що нас шукати у нього або у мене вдома. Могли годинами сидіти, обнявшись. Було відчуття, що створені одне для одного.
У вересні 2011 року Віктор повернувся у Ростов.
— Ми щодня зідзвонювалися. Говорили по кілька годин, — продовжує Оксана. — Дзвонила Віті зі стаціонарного. У жовтні, коли батьки отримали рахунок за телефон, вдома був скандал. Наговорили на кілька тисяч гривень. Всю батькову зарплату віддали за міжнародні розмови. Дзвонити мені заборонили. Пробували писати листи. Раз списала весь зошит на 18 листів. Майже сотню разів написала, що люблю його. Потім Вітя купив вигідний тарифний план і став дзвонити мені з мобільного. Хвилина обходилася у кілька гривень. Щоб заробити, роздавав рекламу. За три роки на розмови витратили понад 2 тисячі доларів.
— Вперше заговорили про одруження, коли я закінчувала 9-й клас. Ми зустрічалися два роки, — розповідає Оксана. — Мої батьки запросили Вітіних на перемовини. Але ті не приїхали. Були проти нашого весілля. Сказали, що син малий і ми не рівня їхній родині. Моя мама — безробітна. Батько працював на шахті. Його батьки — бізнесмени. Мають магазин мисливської зброї. Сину заборонили зі мною зустрічатися.
Мої навпаки були не проти одруження. Навіть кімнату виділили в квартирі. Мама теж рано вийшла заміж, мене народила у 18 років. Віктор домовився з бабою, що переїде жити до неї, щоб бути ближче до мене. Планував перевестися у мою школу.
— В конце лета отец приехал с охранниками и насильно посадил меня в машину, — говорить Віктор. — Опять год мы перезванивались. Стали еще ближе друг другу. Летом прошлого года папа заболел. Оксану родители отпустили в Ростов. Она сидела возле моего отца, когда он отходил после капельниц. Папа сначала гнал ее, но скоро смирился.
— Коли тата забрали додому, Ксюша варила йому їсти і допомагала дійти до туалету. Ми з мамою займалися бізнесом. Перед смертю батько покликав мене і сказав, що хоче, аби ми з Ксюшею одружилися, — каже Віктор. — Він зрозумів, що помилявся. Батько дав своє благословення, а вночі помер.
Оксана перевелася вчитися у ростовську школу.
— Весілля запланували на квітень. У нас сімейна традиція — виходити заміж у цьому місяці. Мама і бабуся побралися у квітні, — каже Оксана. — Плануємо переїхати до України. Будемо жити у столиці. Хочу вступати в київську "Політехніку". Чоловік вважає себе українцем, хоч і виріс у Росії. Обоє його батьків теж з України. Він знає мову, але обом треба здати зовнішнє тестування. Вітя хоче вступати на програміста, я — на економічний.
На весілля запросила однокласників із Луганська.
— Дівчата з класу приїхали всі, а хлопців — лише троє. Подарували мені шикарний набір каструль. Вітя теж своїх запросив, але його однокласники не прийшли. Вважають, одружуватися з українкою непристойно.
Весілля зробили за кошти матері жениха. Вона замовила ресторан і купила одяг нареченим.
— Щоб нас розписали, свекруха взяла довідку, що я — вагітна, — каже Оксана. — Я про весілля не мріяла. Але у весільній сукні піду на випускний у школу. Ми з Вітею в різних школах вчимося. Мої нові однокласники не знають, що я вийшла заміж.
5 
35413
Коментарі