"Був гусар, умів випити, але ніколи не ходив на чотирьох"

2

На Всеволода Нестайка писали багато доносів

— Соняхи він дуже любив, тому в нього і герої веснянкуваті, руді. Та й усіх людей довкола, старих і малих, Всеволод Зиновійович називав "сонечко", — 58-річна Ірина Бойко, головний редактор дитячого видавництва "Веселка", від столичної станції метро Хрешатик несе кошик із соняхами до будинку Спілки письменників. 19 серпня тут прощаються з дитячим письменником Всеволодом Нестайком, 84 роки. Його не стало 16 серпня. Кілька місяців він не виходив з дому, хворів на ­цукровий діабет, осліп.

— Ми працювали разом у "Веселці". Він 30 років завідував редакцією молодшого шкільного віку, — продовжує Ірина Бойко. — Як його любили читачі! Завалювали редакцію мішками листів. Був дуже вимогливий до себе і до інших. Якщо раптом десь проскакувала помилка, приходив із тортом, схилявся перед редактором і казав: більше ніколи. Вибачався за чужі погрішності.

Катафалк із тілом приїздить о 13.00. Труну ставлять у невеликому залі. Кімната за кілька хвилин наповнюється людьми. Черга попрощатися тягнеться на вулицю.

У кутку стоїть вдова 83-річна Світлана Пилипівна, чорний шарф зав'язала на шиї. Поряд 60-річна донька Ольга, схожа на батька, і двоє чорнявих онуків — Антон, 30 років, та на два роки молодший Андрій. Останній приїхав із зони АТО.

— А міністр культури так і не приїхав, — шепочуться дві старші жінки в натовпі. — О, диви, оно співак з Оперного.

Із букетом соняхів спізнюється Іван Малкович — останній видавець книжок Всеволода Зиновійовича.

— Нестайко був одним із найвеселіших письменників, — каже письменник і видавець 68-річний Михайло Слабошпицький. — Познайомився з ним в Ірпені в будинку відпочинку для нашого брата. Він знав найбільше анекдотів. Умів висміяти всіх. Я колись сказав: "У вас нічого святого". — "А як розібратися, що святе? Хіба наші діти", — відповів він.

Нестайко на роботі у видавництві білого світу не бачив. Додому дзвонять автори, і з ЦК партії — теж. І щоб щось написати, треба прикинутися хворим чи занедужати справді, або піти у відпустку. А куди? В Ірпінь. Там він писав "Тореадорів з Васюківки". Вечорами сходилися при чарці, шашликах. Сходилися, власне, заради Нестайка, бо він повеселить. Був гусар, умів випити, але ніколи не ходив на чотирьох.

На нього багато писали доносів. Так звані дитячі письменники. Тому і твори йшли з боєм: там нема моральних засад, а там — герої не будують комунізм. Нестайко знав про наклепи, але робив вигляд, що нічого не сталося. Всеволод у той страшний час дозволив писати собі, як хотілося. Тому і твори досі популярні. А все, що було написано в дитячій літературі тоді — на 90 відсот­ків уже мавзолей. Нестайко отримував велетенські гонорари — виходив накладами 30–50 тисяч екземплярів.

Після відспівування греко-католицьким священиком на вулицю виходить курити онук Антон. Він невисокий, міцної статури, у чорній сорочці й окулярах.

— Дідусь казав: молоді можуть умерти, а старі мусять умерти. Ми були дуже близькі, до середини школи всі жили разом. Кожного вечора він розповідав казки з продовженням. Деякі він записав. У нас у родині ніхто не пише, може, у правнуків вийде — у мене з братом уже є по дитині.

На вулицю виносять труну. Коли катафалк від'їздить, кілька чоловіків аплодують.

— Не вміє наш народ поціновувати своїх геніїв, — каже 75-річний актор Олег Комаров. — Коли композитор Верді виходив на вулицю і падав дощ, перед ним у калюжу люди кидали плащі, бо це національна гордість, це — Верді. А Нестайку і Шевченківської премії не дали.

Поховали Всеволода Зиновійовича на Байковому цвинтарі, біля письменника Віктора Баранова, якого не стало 30 липня цього року.

За книгами Нестайка зняли два фільма

Всеволод Нестайко написав понад 30 книжок для дітей — повісті, казки і п'єси. Найвідоміша — "Тореадори з Васюківки" — трилогія про двох друзів, цикл із трьох книжок про Країну Сонячних Зайчиків, "Пригоди Грицька Половинки", " Загадка старого клоуна", П'ятірка з хвостиком", "Незвичайні пригоди в лісовій школі", "Чудеса в Гарбузянах". За мотивами творів зняли два фільми. Трилогію "Тореадори з Васюківки" за 50 років перевидали 32 рази. А 1979-го внесли до міжнародного "Почесного списку Андерсена" як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

— У пригодницькому жанрі є свій закон: показати ідеальний світ, яким його хоче бачити читач. І ще — читачу не повинно бути нудно. Тому книжки Нестайка такі популярні, — каже прозаїк Андрій Кокотюха.

"Тореадори з Васюківки" в незалежній Україні обігнали за кількістю продажів усі частини "Гаррі Поттера", британської письменниці Джоан Роулінг.

×