Балетмейстер Юрій Григорович, 79 років, приїхав до Києва на конкурс імені Сержа Лифаря. До Нацопери він зайшов у коричневому плащі, накинутому поверх чорного ділового костюма, і фетровому картузі.
У гримерці Юрій Михайлович сидить сам. Перегляд іще не почався.
— Вы хотите поразговаривать? — запитує, визираючи в коридор.
Григорович сідає на стілець, знімає картуза і кладе на стіл біля себе. Обличчя в нього стомлене, плечі опущені.
— Щоразу приїжджаю на конкурс Лифаря й думаю: от би дожити до наступного, — каже, не чекаючи запитання.
У відчинених дверях пробігають танцівники з молодшої групи в сценічних костюмах.
— Люблю дивитися, як танцюють молоді, — промовляє сентиментально. — Якби ці жовторотики знали, як я їм заздрю!
Ушосте ви голова журі. Як воно — вирішувати чиюсь долю?
— Доля народжується не на конкурсах, а в театрах, — каже переконано. — Решта — це везіння. Моя вирішилась у 20 років. У БК імені Горького я тоді ставив балет "Лелеченя". Там, за сюжетом, піонери вилікували пораненого лелеку й полетіли з ним в Африку. Я так хвилювався, хапався за серце, що костюмерша давала мені валідол. А після вистави за куліси прийшов маститий художник Суліко Вірсаладзе. Це й вирішило мою долю. Ми з ним дружили до самої його смерті. Довгий час Суліко був головним художником у Большому театрі. Шістнадцять років тому помер, — умовкає. — Наші спільні "друзі" — Майя Плісецька, Володимир Васильєв, Маріс Лієпа — робили все, щоб я не поставив "Ромео і Джульєтту". А Суліко брав усе це близько до серця. Казали, вже є постановка Леоніда Лавровського 1940 року. Зрештою, мене запросили з цим балетом у паризьку "Ґранд-опера". Але, — проводить пальцем по лакованому столу, — кілька років здоров"я і я, і Суліко втратили.
У 1988-му ви відправили на пенсію Майю Плісецьку і Володимира Васильєва. Кажуть, це була помста.
Григорович піднімає брови.
— Я вивів зі складу трупи не тільки їх, а й свою дружину Наталі Бессмертнову, а також Катерину Максимову, Ніну Тимофєєву та Михайла Лавровського, — заперечує. — Плісецькій було вже 63 роки! — підносить догори вказівний палець. — Тімофєєвій — 53, Васильєву та Максимовій — по 48. У Росії артисти балету виходять на пенсію у 38 років, а на Заході — у 32.
Я так хвилювався, що костюмерша давала мені валідол
1995-го ви й самі пішли з Большого.
— І не шкодую, — каже задерикувато. — У житті балетмейстера завжди є інтриги. Брехатимуть, обливатимуть брудом. Коли ставиш новий балет, за спиною шушукаються: "Він витісняє інші постановки з репертуару". Якщо ставлю щось старе, шиплять: "Він не робить нічого нового", — копіює писклявий жіночий голос. — Я ж не запив, не сховався за Люліним подолом! — має на увазі дружину. — Навпаки, вивіз на гастролі до Америки трупу з Уфи. А потім став балетмейстером у Краснодарському театрі.
Коли ви покинули Большой, ваша дружина влаштувала там страйк...
— Того дня мав іти балет "Ромео і Джульєтта", — розповідає неохоче. — У залі — аншлаг, а диригента за пультом нема. Половина артистів без сценічних костюмів. Уже й не пам"ятаю, хто тоді сказав, що спектаклю не буде, бо актори не довіряють керівництву театру. А за кілька днів Наташу звільнили. Вона подала в суд і виграла його. А потім написала заяву за власним бажанням, — говорить вдоволено.
Чому ви поїхали саме до Краснодара, а не за кордон?
— Бо мене першим запросив директор краснодарського театру Леонард Гатов. Він чудовий музикант і фантастичний імпресаріо! У порівнянні з Большим Краснодарський театр був клубом, — Григорович виводить рукою спочатку велике коло, а тоді маленьке. — Але я там зібрав трупу із 70 людей, симфонічний оркестр. Після однієї вистави якась жінка поцілувала мені руку. "Ви зробили Краснодар театральною Меккою", — сказала вона.
До гримерки зазирає адміністратор конкурсу Петро Ломака.
— Ви тут, Юрію Миколайовичу? — запопадливо цікавиться і тихенько зачиняє двері.
Із собою ви забрали Анастасію Волочкову, яку звільнили з Большого.
— Проти Насті інтригували, — переконано каже балетмейстер. — Це ненормально, коли до балерини приїжджають журналісти, ставлять її на ваги, вимірюють сантиметром! Уперше я побачив Настю на фестивалі у Відні. Ми з Наташею були нею зачаровані. Таких балерин, як Волочкова, можна порахувати на пальцях.
Ви хрестили дочку Волочкової Аріадну. Часто бачитеся з хрещеницею?
— Ні, я ж по закордонах весь час їжджу, — відмахується. — От і четвертого квітня довелося летіти з Києва у Віденську оперу. Мій балет танцював там "Корсара" та "Лебедине озеро". Публіка аплодувала нам двадцять хвилин!
Після вистави якась жінка поцілувала мені руку
Недавно ви поновили балет "Золотий вік", який поставили 1982-го.
— Нарешті Большой театр повернув на сцену Дмитра Шостаковича. У моїй школі, — каже, — музлітературу, до речі, викладала його сестра, Марія Дмитрівна. Я й не знав, що він писав балетну музику. Із Шостаковичем мене познайомила вона. Ми зустрілися в її квартирі, навпроти Казанського собору в Пітері. Шукав вхід у двір і запізнився, а Шостакович був у поганому гуморі. Я попросив дозволу поставити "Золотий вік", а він відмовив. Може тому, що я спізнився? — знизує плечима. — Шостакович славився своєю пунктуальністю. А, може, не хотів реанімувати цей балет? Написав він його у 24 роки. У газеті "Правда" тоді вийшла стаття "Сумбур вместо музыки и балетная фальш", і про цей балет забули.
То ви поставили його балет без дозволу?
— Згодом мені зателефонувала його вдова, Ірина Антонівна, і сама запропонувала. Прем"єру танцювали Наталі Безсмертнова, Ірек Мухамедов, Тетяна Голікова. А два тижні тому в Большому театрі в "Золотому віці" станцював неймовірно талановитий українець Денис Матвієнко.
У гримерку заходить адміністратор, показує на годинник. Юрій Миколайович тяжко піднімається, іде за куліси, спускається в зал і під самою сценою сідає в крісло голови журі.
1946 — закінчив Санкт-Петербурзьку академію російського балету імені Ваганової
1957 — поставив балет "Кам"яна квітка" в Маріїнському театрі, який приніс йому славу
1961 — балетмейстер "Маріїнки"
1964 — головний балетмейстер Большого театру в Москві
1974–88 — професор балетмейстерського відділення Санкт-Петербурзької консерваторії
1988 — завкафедрою в Московській академії хореографії
1991 — створив трупу "Большой театр — студія Юрія Григоровича"
1996 — балетмейстер у Краснодарському театрі опери й балету
5 
35413
Коментарі