— День народження ніколи не святкую і цьогоріч не святкував. Навіть чарки ніхто в мене не випив у цей день. Подзвонили друзі з Тернополя: "Івасю, п'ємо за твій день народження". А я їм: "Добре, що мене біля вас немає. Пийте, скільки хочете", — каже київський художник Іван Марчук. 12 травня йому виповнилося 75 років.
Підіймаємося крутими сходами на п'ятий поверх одного з будинків у центрі Києва, в майстерню художника.
— Коли йду вгору, читаю газету, — каже Іван Степанович. — Так не помічаю, що піднімаюся. На день народження прийшов один знайомий. Подарував мені сорочку. Зрадів подарунку, бо не люблю по магазинах ходити. А якось мені презентували ікону. Попросив, щоб забрали назад. Мені це мистецтво не подобається.
У майстерні картини стоять на підлозі та висять на стінах.
— Майже 100 робіт відвіз сьогодні в музей Шевченка. Там 19 травня відкриють моя виставку. Покажу кілька нових пейзажів. Кожного разу на покази запрошую одну жінку. Кажу їй: "Ви — співавтор. Без ваших фарб ніколи б ці картини не намалював". Вона для мене фарби робить. Як повернувся з Америки, гуляв Хрещатиком. Зайшов у магазин "Мистецтво", дивлюся — лежить тюбик фарби, написано "акрил". На звороті був номер телефону виробника. Наступного дня подзвонив. Поїхав на виробництво. Директорка — жінка-хімік. Видавила мені на папір тої фарби тонкою лінією. Вона тут же застигла, помацав — рельєф робиться. Із тих пір тільки цими фарбами малюю.
На стінах біля столу висять вирізки з газет із рецептами народної медицини. У кріслі лежить книжка Василя Шкляра "Залишенець".
— То мені подарували, але я її читати не збираюся. Історію про повстанців знаю, бо сам жив у ті часи. Тоді ще малим був, але знав, що в селі є дві влади: вночі — наші хлопці, а вдень енкаведисти. Майже щоночі сутички були. Як когось із хлопців убивали, на другий день стояв дубовий хрест. І дівчата пісень журливих співали. Я оце купив собі диски з піснями Січових стрільців. Люблю їх слухати.
Іван Марчук народився в селі Москалівка Лановецького району на Тернопільщині. Розлучений. Має доньку скрипальку Богдану Півненко. 1989-го емігрував до Австралії, потім жив у Канаді та США. Повернувся в Київ 2001-го. За шість років був включений до британського рейтингу "100 геніїв сучасності".
— Я ще не жив, тільки працював. А жити — це лежати на траві, дивитися, як пливуть хмари, і вгадувати в них цікаві образи. А ще можна купатися, бавитися з дівчатами, любитися. Уві сні щоночі бачу файних жінок. Коли сняться, прокидаюся: "Йой, який файний сон". Лягаю ще спати, щоб побачити другу серію.
На вихідні поїду в рідне село. Ту вулицю, на якій мій музей, хочуть назвати моїм іменем. Подарую їм ще одну свою картину. Зараз роботи не продаю, хоч просять. Намагаються через знайомих на мене вийти, але завжди відмовляюся. Тепер навіть дарую нечасто. А раніше замість візиток роздавав. Багато картин за кордоном продавав. В Австралії 1989-го за них стільки грошей вторгував, що міг у Києві кілька квартир купити. Але не робив цього, бо не думав повертатися. Зараз шкодую, що не взяв американського громадянства. Сумно мені там було жити одному. Якби мав жінку, було б легше. Нікого там не шукав, бо жінка — це випадок долі. Її не шукають. Вона являється.
Наливає в чарку коньяк. Каже тост:
— Щоб наша доля нас не цуралась, щоб краще в світі жилося. Великі ростіть, на весілля просіть, короваї даріть. Понад усе не переношу всякого славословія. Оце був у Грузії. Там тости по годині говорять — згадують усіх родичів по 10-те коліно.
Випиває коньяк, закушує курагою.
— Це — моя улюблена їжа. Маю чотири основні компоненти — курагу, родзинки, мед і горіхи. Горіхи щодня в кишені ношу. О шостій ранку виходжу з дому. А на вулиці моя ферма мені щебече "дай". Цілу зиму пташки в мене пшоно клюють на балконі. Не тільки синиці й горобці, а й ворони мене знають. Годував одну біля парку Шевченка. Підходжу до майстерні, а вона переді мною вже біжить.
Має дачу в Каневі на Черкащині.
— Був там нещодавно. Бачив, що вже відцвіли абрикоси, яблуні та вишні. Знайомі посадили мені цибулю, часник, помідори, полуниці. Петрушка в мене дикою росте. А от кріп чогось не родить.
5 
1
Коментарі
2