11 січня на Байковому цвинтарі поховали 79-річну Михайлину Коцюбинську. Вона була племінницею письменника Михайла Коцюбинського, брала участь у рухові шістдесятників. Померла на Різдво. На похорон прийшли 200 людей.

За годину до початку прощання з Коцюбинською біля Будинку вчителя збираються люди. Першими приходять режисер і екс-нардеп Лесь Танюк, директор Інституту літератури Микола Жулинський.

— Після акцій протесту 1965-го Михайлину звільнили. Майже 18 років вона не могла надрукувати жодного свого слова. Її викликали на допити, стежили, — розказує 70-річний Микола Жулинський. — Вона пішла працювати редактором видавництва "Вища школа", отримувала мізерні гроші. Щоб вижити, займалася перекладами. Михайлина багато зробила. Перевезла архіви Олександра Олеся з Праги, опрацювала архів Володимира Дрозда, написала книгу "Мої спомини". Кілька років у неї боліли ноги. Їй було важко рухатися, але вона щодня приходила в наш інститут на роботу.

72-річний Лесь Танюк виходить на вулицю, поправляє чорні окуляри.

— 1976-го слідчий викликав її на допит. Як закінчив, запитав: "От ви від мене підете і що будете робити?" Вона відповіла: "Піду у ванну і довго митиму руки". На першому засіданні "Меморіалу" хтось із комуністів кинув запалену димову шашку. Почалася паніка. Із залу встала Михайлина: "Чоловіки, зберігайте спокій. Українців петардою не залякаєш. Дайте провокаторові по шиї та пішли далі". Ми так і зробили.

Попрощатися з Михайлиною Хомівною прийшов син поета Василя Стуса — Дмитро, 44 роки. Вона очолювала колектив, який готував 6-томник творів Стуса.

— Коли батько був у засланні, Михайлина Хомівна з ним листувалася. Він в основному присилав їй вітальні листівки. Вкладав їх у листи до дружини. У листах називав сестрою, часто звертався "моя Михася".

Об 11.00 заходить екс-прем'єр 50-річна Юлія Тимошенко. Біля труни кладе букет білих троянд, хреститься. Кілька секунд стоїть біля труни, щось шепоче і киває головою. Тисне руки прийомній доньці покійної Тетяні та правнуку Михайла Коцюбинського — Ігорю. Низько кланяється.

— Після 1970-го я жила на Черкащині в батьківському селі, — розказує сестра В'ячеслава Чорновола, 62-річна Валентина Максимівна. — Коли приїжджала до Києва, зупинялася в неї. Вона мала кімнатку в комунальній квартирі. Таня спала в дитячому ліжечку, а ми з Михасею тулилися на односпальному валетом. Вони бідно жили, але вона завжди намагалася дати мені гроші. Я відмовлялася, то в кишені засовувала. Згодом їм дали 2-кімнатну квартиру на Троєщині.

— Таню вона вдочерила через своє добре серце. Побачила цю дівчинку і взяла до себе, — каже жінка в синьому пальті та в'язаній шапці. Називатися не хоче. — Із донькою в неї стосунки не склалися. Михайлина хотіла, щоб вона займалася науковою працею чи літературною творчістю. А Таня то кухарем хотіла бути, то швачкою. Часто дорікала матері, що вона говорить українською.

О 12.00 заходить заступник голови адміністрації президента Ганна Герман, 51 рік. Жулинський зачитує одну з телеграм. Як закінчує — каже, що її написав президент Віктор Янукович. Присутні починають перешіптуватися.

— Ганьба! — вигукують кілька людей.

Труну виносять шестеро чоловіків. Кілька хлопців кидають квіти на дорогу.

— Що ви робите? — кричить жінка з натовпу. — Це ж кацапський звичай. Михайлина цього не стерпіла б.

Квіти з дороги прибирають.

Відспівали Михайлину Коцюбинську у Володимирському соборі. Поховали недалеко від могили письменника Григора Тютюнника.

×