Батько народився 9 травня 1936 року в Черкасах. Після війни дід улаштувався на завод із виробництва скловати в Москву. Хотів дати дітям хорошу освіту. Після закінчення школи батько вступив у Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет.

1966 року зняв фільм "Криниця для спраглих" за сценарієм Івана Драча. Фільм був заборонений на 22 роки ЦК Компартії України. Стрічку "Вечір на Івана Купала" зняли з екранів рішенням міністра культури СРСР. Фільм реабілітували за 18 років.

"Молитву за гетьмана Мазепу" батько зняв 2002-го. Йшов до цього 30 років. Перший варіант сценарію написав 1970-го й поніс до тодішнього секретаря ЦК КПУ з ідеології Маланчука. Той сказав: "Якщо Іллєнко не хоче, аби із ним сталося те, що з Мазепою, то нехай цей сценарій закопає в себе на городі".

1974 року купив хату-мазанку в селі Прохорівка Канівського району Черкаської області. Наприкінці 1990-х почав її розбудовувати. За кілька років до смерті звів тут двоповерховий будинок. Все робив сам, лише раз наймав робітників — перекрити дах.

Якось батько йшов яхтою за течією Дніпра від села Бучак, де раніше знімав "Вечір на Івана Купала". За 10 кілометрів від Канева у Прохорівці пристав до берега, щоб води набрати. Краєвиди нагадали рідні Черкаси. На березі зустрів знайомих із кіностудії Довженка. Хтось із них сказав, що саме продають хату.

Якщо Іллєнко не хоче, щоб з ним сталося те, що з Мазепою, то нехай цей сценарій закопає в себе на городі

Водити машину батько почав учити мене в 10 років. Я ще до педалей не діставав, то він на сидіння клав подушку. В нього тоді була "Волга". Якось від дядька Михайла поверталися на таксі, бо наша машина була в ремонті. Проїхали метрів 100, я і кажу: "Батьку, стукає карданний вал. Треба подивитися". Таксист ледь у стовп не в'їхав. Спитав лише: "А звідки він знає?"

У п'ятому класі я відмовився вчити вірш Михайла Ісаковського про Леніна. Сказав учительці: "Цей вірш пропагує культ особистості". Вона одразу ж подзвонила батькові. Він їй відповів: "Мій син правильно сказав. Я думаю так само".

Я в школі був спокійний хлопчик. Батько мені сказав: "Буду давати тобі рубль - кожного разу, коли в школі поб'єшся". Одного разу приходжу додому й кажу: "Батьку, я побився з однокласником". Він зрадів і дав обіцяного карбованця.

На хуторі Видумка знімали епізод катування Федора Лелеки з фільму "Молитва за гетьмана Мазепу". Викопали яму в формі хреста. Щоб земля не обсипалася, забетонували її. Через кілька років у шинку почув розмову двох чоловіків. Вони говорили про той басейн. Один сказав: "То ще з війни стоїть. Німці там вбивали партизан звірячим способом".

Для зйомок одного епізоду в фільмі "Свято печеної картоплі" батькові була потрібна залізнична платформа. За сюжетом, її підривають і вона валяється біля станції. Подзвонили в управління залізниці. Вони кажуть: "Ви що, здуріли? У нас все по секундах розписано. Ми й хвилини простояти не можемо". Батьку вдалося їх умовити. Сказали: "Ми даємо вам 38 хвилин. Рівно об 11.54 паровоз приїде й забере її". У вказаний час платформу привезли. Епізод швидко зняли. Минула година, за платформою ніхто не їде. Цілий день чекали. На ніч лишили двох біля неї чергувати. Хлопці до ранку мерзли, але так ніхто й не приїхав. Якось, років через 20, їхали з батьком у Прохорівку. Дорогою чоловік голосував, попросив підвезти. Коли проїжджали повз ту платформу, він сказав: "Це в нас тут бої були з німцями. Цю платформу один партизан підірвав". Батько засміявся: "Знаю я того партизана".

За кілька років до смерті звів двоповерховий будинок. Усе робив сам, лише раз наймав робітників - перекрити дах

Коли працювали над "Легендою про княгиню Ольгу", у Канів на шевченківські дні приїхав якийсь відомий московський журналіст. Дізнався, що поруч Іллєнко знімає кіно й вирішив завітати подивитися. Перед цим до батька в гості зайшов хтось із акторів. Привіз чотири пляшки чеського пива й гроно бананів. Батько вирішив мене здивувати і поприв'язував банани волосінню до горіха. Вранці до нашого двору під'їхав той московський журналіст. Видно, їм ввечері влаштували хорошу культурну програму - він із перепою ледь на ногах тримався. Батько це помітив і каже: "Може, тобі борщу гарячого насипати?" Той здивувався: "Та звідки тут гарячому борщу взятися?" Батько насипав йому борщу, і спитав, чи не відмовиться він від пляшки холодного чеського пива. Той ще більше здивувався: "То тут і чеське пиво буває?" Він з'їв борщ, випив пиво. А потім піднімає очі й бачить на дереві банани. Почав запитувати, що це таке. А батько йому: "Банани ростуть". Журналіст підійшов до дерева й зірвав один. Він не помітив, що вони були прив'язані до гілля. Після того написав незвичну для нього схвальну статтю про те, як Іллєнко знімає кіно.

Еротичні епізоди батько любив робити біля старого дуба в Прохорівці. Поряд стоїть дуб Шевченка й сосна Гоголя. Біля Шевченкового дуба знімали капище в "Легенді про княгиню Ольгу".

Батько багато знімав у Прохорівці. Любив робити це в експедиціях, бо тоді цензори менше втручалися. На кіностудії Довженка кожні 5 хвилин хтось заходив і бачив, що діється, які репліки говорять герої. Щодня він мусив звітувати редактору, який по суті був цензором. Лише після перегляду давали дозвіл на продовження. В експедиціях такого контролю не було.

Батько стежив за моєю поведінкою. Коли я в селі йшов увечері гуляти, він мені казав: "Як повернешся, постукаєш мені у вікно й скажеш якесь складне слово, наприклад "інститут". Я зазирав у шибку й казав: "Університет".

Раніше з батькового вікна відкривався вид на Дніпро. Та з часом його забудували. Лишився тільки невеличкий шматок берега. Він приходив туди щодня з квітня по жовтень. Завжди пропливав по 200 метрів батерфляєм. Останнього разу робив це за тиждень до смерті.

Дачу батько будував усе життя. Ніякого попереднього плану не було — він постійно імпровізував. Я йому допомагав. Разом робили фундамент. У дворі стояла величезна баддя, де місили бетон. За день я мусив зробити чотири заміси. Тільки тоді був вільний.

Третину стрічки "Молитва за гетьмана Мазепу" знімали у Прохорівці. Коли в село приїжджає знімальна група, то економічне, духовне та еротичне життя пожвавлюється. Цигарки дорожчають вдвічі. Майже всі тамтешні жителі були задіяні в масовці. Тим, хто був козаками, голили голови, лишали тільки оселедці. Коли зйомки закінчувалися, місцеві плакали. А потім у селі зазвичай починався бебі-бум.

Батька в Прохорівці сприймали своїм. Якось у перерві між зйомками "Легенди про княгиню Ольгу" вони з мамою заїхали пообідати в кафе "Українські страви". За сусіднім столиком місцеві пили горілку. Один киває на батька й запитує: "А хто цей чоловік?" Інший відказує: "Та це ж наш місцевий кінорежисер".

Цигарки подорожчали вдвічі. Майже всі місцеві жителі були задіяні в масовці. Коли зйомки закінчувалися, вони плакали. А потім у селі починався бебі-бум

У хуторі поблизу Кам'янця-Подільського знімали "Солом'яні дзвони". Там був кадр, коли головна героїня, яку грала моя мама Людмила Пилипівна, розтоплює в хаті піч. Кінематографічно треба було показати, що в хаті дуже холодно. Батько знайшов цікаве рішення: перед тим, як закласти дрова у піч, вона витягує звідти за хвіст мерзлу мишу й викидає на вулицю. За день до зйомок художнику Олександру Даниленку дали завдання — знайти мерзлу мишу. Треба було самому впіймати, бо мишоловка її розчавила б. Наступного дня всі вийшли на знімальний майданчик, а Даниленка немає. За кілька годин нервового очікування з-за гори чується гуркіт. На майданчик заїжджає рефрижератор — здоровенний холодильник на колесах. Із кабіни вистрибує щасливий Даниленко. Відкриває дверцята — а там лежить одна мерзла мишка. Ніхто не розуміє, навіщо він цю фуру пригнав — на вулиці мінус 20, а в холодильнику мінус 5. Потім Даниленко розповів, що ловив мишу по сільських хатах. Двічі його в'язали й хотіли забрати в психіатричну лікарню.

Батько приїздив на дачу й одразу на флагшток вивішував прапор України. Коли доля звела його зі "Свободою", почав вивішувати свободівський прапор.

Терпіти не міг городу, але любив сад. Тут сам усі дерева посадив. Батько мав свою технологію. Виривав яму на 2 метри, скидав туди скошену траву, листя, залишки їжі. Коли все перегнивало, засипав яму землею, а зверху саджав дерево.

Понад 10 років у нас жив ротвейлер Орсон. Батько назвав його на честь американського режисера Орсона Велса. Пес мав складний характер. Нашу сім'ю вважав своєї зграєю і, поки був молодий, періодично претендував на лідерство. Батько завжди мав доводити, хто в домі господар. Ходив із ним на майданчик для тренування собак. Орсон кілька хвилин виконував усі команди, а потім клав лапи батькові на плечі. Той у цей момент робив підсічку, кидав пса на землю, а сам падав на нього зверху. Собака після цього ставав шовковий.

1992 року батько розробив концепцію реформування галузі кіно - підтримки його державою на законодавчому рівні, пільгову та продюсерську систему. Якби її тоді застосували, зараз Україна була б однією з провідних країн Європи. Цю концепцію застосувала Росія. Якось до батька приїхав його приятель Микита Михалков. Розповів, що чув про цю концепцію й хоче застосувати її в Росії. Батько віддав йому всі документи. Михалков забрав без перекладу: "У нас там хохлів повно, витлумачать". За кілька місяців Державна дума прийняла цей закон.

×