В Атлантичному океані почув фиркання, озирнувся – а довкола п'ятеро горбатих китів

Павло Рєзвой голий на човні перетнув два океани

Був з експедиціями в горах, пустелях, тайзі, тундрі, джунглях. Але океан залишався таємницею до 62 років. Пощастило, що зміг відкрити його для себе.Човен для переходу через Атлантичний океан позичив Лондонський гребний клуб Westminster. До назви жіночого імені Marion дозволили додати слово Lviv. До ­регати ­зібрав необхідне обладнання, засоби навігації та зв'язку. Повністю замінили електро­проводку й дуже складну систему приводу керма. У човні був трюм, в якому можна спати, відсіки для провізії. ­Найдорожче обладнання – опріснювач води та GPS-навігатор, весла й сідло на коліщатах, сонячні батареї, хатчі – люки, що ­автоматично задраюють вхід до трюму. Все проспонсорував Лондонський клуб. Зараз човен стоїть на Темзі, його продають за 10 тисяч доларів.

2005-го мій син Теодор не зміг продовжити перехід через Індійський океан на човні "Україна" – через давню травму руки. Викликав мене, 67-річного. До Великої Британії зі Львова добирався автобусом, летів із Лондона в Австралію через Арабські Емірати. А звідти на Кокосові острови, щоб продовжити почате сином.Індійський океан – небезпечний і непередбачуваний. 10-метрові хвилі з'являються нізвідки, два рази човен перевертали. Але він здатен самостійно приймати вихідне положення.

В усі плавання брав медальйон мого діда-генерала, учасника Першої світової війни. Медальйону понад 220 років. У нього закручується записка з іменем і званням – на випадок поранення або загибелі. Донька Оля написала на звичайному листочку мої дані, групу крові і вклала в медальйон.

З одягу мав "парадні" штани і футболку для виходу на берег, для моря – джинсові шорти. Далі узагалі голий веслував, щоб просочений сіллю одяг не натирав шкіру. Кремами сонцезахисними не мастився, бо швидко бризками змивалися. Згорів, шкіра облізла, знову згорів – і потому.

Гріб уночі, скільки мав сил, деколи – по 12 годин безперервно. Старші гребці вчили: у перші дні не варто перенапружуватися. Бо якщо втомишся, то будеш такий до кінця подорожі.

Опріснювач солоної води – одна з найважливіших і найдорожчих речей на човні. Мій коштував 4,5 тисячі доларів. Є сучасніші й дорожчі. Мотор працює від енергії сонця, тому кожен похмурий день означав, що води може й не бути. Опрісненої вистачало на пиття і трохи на миття волосся й бороди. Купався в океані, витирав сіль одразу рушником. А в умовно опрісненій воді прав одяг. Для пиття вона солонувата. Мені її потрібно небагато – по півтора літра на день. Тренер із боксу навчив споживати мало води, щоб не перевантажувати нирки.

На морську хворобу не страждаю. В армії був стрільцем-радистом у морській авіації. Сидів під хвостом військового літака за гарматою. Тоді, певно, і пережив цю хворобу непомітно. А інші солдати по вісім місяців терпіли, блювали постійно. Але не зізнавалися, бо хотіли служити. Ховали по кишенях пакетики з блювотинням. Після зважування тих, хто втратив вагу, виключали. Моряк із морською хворобою – уже не моряк. Люди постійно блюють, їх мучать кількатижневі запори, апатія, в'ялість, відсутність апетиту. В аптечці, крім ліків, є клізма. Багато гребців зійшли з дистанції через це. Але називали якісь інші причини – наприклад, що травмувалися.

Виходжу з трюму прив'язаний 6-метровою мотузкою. Якось вискочив за борт. Вітер одразу поніс човен. 5 метрів ще проплив навздогін, а більше не осилив. Якби не був прив'язаний – провів би лише човен поглядом. День можна протриматися на воді, якщо акули не пропливуть. Але врятуватися, якщо човен відплив, шансів немає.Тримав курс на острів Мадагаскар в Індійському океані. Вдень слухав музику в трюмі, бо спекотно нагорі. Вимикаю: голоси чую. Виходжу на палубу – а там величезний корабель китайський. На палубах люди звісилися, мене розглядають. Ледве відбився від них, переконав, що рятувати мене не треба. Наостанок капітан попередив: якщо передумаю, вони повернуться.

В Атлантичному океані в повний штиль, що трапляється надзвичайно рідко, була безмісячна ніч. Човен стояв нерухомо. Зоряне небо віддзеркалювалося у воді. Ніби перебуваєш у сфері, де мій човен – її центр.

Читати в човні важко: хитає, букви розпливаються, лежачи взагалі неможливо. Узяв MP3-плеєр з аудіо­записами книжок. Гріб і слухав їх. Уже прочитані сприйняв по-іншому – глибше чи що. Дуже сподобалися "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. А от "12 стільців" і "Золоте теля" не вразили.

Морських піратів не зустрічав. Але на Сейшельських островах у порту стояла багатоярусна англійська яхта зі слідами куль від автомата Калашникова і згорілою рубкою. На пасажирів напали сомалійські пірати на виході з Червоного моря. 2 години вивантажували продукти у свої човни, виривали з вух англійок золоті прикраси.

Вечорами приготую риби, наллю стопочку рому, сідаю й уявляю, що поруч – друзі, рідні. Я їм хвалюся, яку велику рибину спіймав і як смачно її засмажив. І разом милуємося заходом сонця, душевно балакаємо.на добу міг дозволити собі 3 хвилини розмови по супутниковому телефону. Дуже дорогий зв'язок. Дзвонив у Лондонський клубу гребців, звітував за пройдений день, вони блог в інтернеті вели від мого імені. Дружині й дочці телефонував двічі на місяць, синові Теодору – частіше.

Бачив посеред океану плавучі острови із в'єтнамок, гумових босоніжок, капців та іншого взуття. На них висиджували яйця птахи, жили краби. Ближче до берегів у воді – купа сміття, переважно пластикового.

В Атлантичному океані почув фиркання, озирнувся – а довкола п'ятеро горбатих китів. Один проплив за метр біля човна, бачив його око – велике й мутне. Не встиг знайти фотоапарат.

На Сейшельських островах є мілини, куди не запливають великі кораблі. Там рай для риб. Бачив стада з тисяч дельфінів, що полювали за зграями тунця. Обов'язково з десяток розвідників підпливали до човна, кружляли навколо, вивчали і поверталися назад. Я снасті витягував з води, аби випадково дельфін не проковтнув гачок із наживкою.Човен якось обліпили десятки риб-липучок. Вони мають ротову присоску, якою міцно присмоктуються. Мусив пірнати і зчищати. Вирішив для жарту зробити фотографію з цією рибою на грудях. Коли приліпив – мало не закричав. У неї дрібні, як тертка, зубки. Ледве відірвав. Кілька тижнів ходив із величезним засосом. Ту липучку я з'їв.Найсмачніша риба – корифена. Хижа, хвіст подібний на серп. ­Зловив 22-кілограмову, ледве витяг. Кинув у човен, зверху притиснув своєю вагою. Через 5 хвилин без води рибина помирає. Перетворюється із ­зелено-золотистої на сіру й мутну. Із летючих риб готував суші – сире м'ясо поливав лимонним соком і солив. Іншу рибу варив, смажив на газовому мініатюрному підвісному примусі. Брав із собою сало, що замаринував друг у Львові. Їв із цибулею. Спеціальні сухарі розмочував у воді – за хвилину виходив майже свіжий шматок хліба. Зранку обов'язково пив каву.

Викурював по вісім цигарок на день. Мав на борту горілку, віскі, ром, пиво. Міг випити чарочку – з лікувальною метою.

Окрім малярії в Африці, ніколи ні на що не хворів. У море виходив абсолютно здоровий, таким же повернувся звідти.

Жодного разу не було ситуації на воді, щоб звертався до Бога. Я – атеїст, хоча й хрещений.

Від 2009 року мрію перейти Тихий океан. Фізично й морально готовий, але немає грошей. Для такої мандрівки треба щонайменше 100 тисяч доларів.

×