"У деяких міністрів не те що совісті немає - навіть дипломів про вищу освіту"

Колишня заступник столичного міського голови Ірена Кільчицька займається бізнесом і планує повернутися в політику

– ЗДРАВСТВУЙТЕ! – 45-РІЧНА ІРЕНА КІЛЬЧИЦЬКА 20 листопада відчиняє двері свого офіса. Він на Печерських Липках, за два квартали від Адміністрації президента. Усміхається. Ірена Реонольдівна в чорній шкіряній спідниці та просторій блузі, на якій намальована Мадонна. Узута у короткі чорні чобітки з металевими шипами. Запрошує до свого кабінету. – Проходите. Чай, кофе – заказывайте все, что хотите. Я закончу встречу и через 10 минут вернусь.

Кабінет у блакитних тонах. На столі стоси паперів, сонцезахисні окуляри, французький крем для рук, великий золотий старовинний годинник. Біля столу на вішалці – чорний піджак Chanel. На стінах чорно-білі знімки дітей Ірени Реонольдівни. Навпроти метрове фото однієї з улюблених акторок Кільчицької – Бріджит Бардо, яка сидить на палубі яхти і курить цигарку. Таких світлин лише вісім у світі.

– Снимок очень красивый. Бриджит Бардо здесь задумчивая и заставляет сконцентрироваться, – каже господиня.Також в офісі висять картини українських художників. Кілька полотен стоять на підлозі.

– Я всегда интересовалась искусством. Раньше любила классику. Сейчас перешла на современное. В переговорной у меня висит одна из любимых картин 1960-х, – показує полотно майже на всю стіну. На ньому червоний корпус Університету Шевченка. На зупинці стоїть 20-й тролейбус. – Это картина из моего детства. Когда училась в школе, всегда на нем ездила к маме на работу. Она работала в красном корпусе. Потом я там же училась на юридическом факультете.

Ірена Реонольдівна сідає навпроти. Ставить на стіл скляну пляшку негазованої води й склянку. Розмовляємо російською.

Одна з недавніх топ-тем – футбольна поразка України у матчі з Францією.

В останній момент ми проґавили путівку на світовий чемпіонат. Вас це розчарувало?

– У мене мали б бути тісні стосунки з футболом. 10 років я вчилася в одному класі з Жанною Шпаковою, донькою відомого дитячого тренера Шпакова, який відкрив Андрія Шевченка. У дев'ятому класі до нас прийшла Яна Фоменко – донька теперішнього головного тренера збірної України. Ми рік сиділи за однією партою. Зараз товаришую з дружинами колишніх футболістів – Дем'яненка, Леоненка, Хацкевича, Белькевича. Дуже поважаю і тісно спілкуюся з родиною Григорія Суркіса. Але жодного разу не була на футболі й не знаю, скільки на полі гравців.

Три роки ви не давали інтерв'ю і не з'являлися на публіці. Ходили чутки, що ви виїхали з України.

– Я живу і працюю тут. Це моя країна. Недавно з дітьми були на весіллі, відомий спортсмен видавав заміж доньку. Багато хто питав: "Ирена, твои дети хоть что-то понимают по-русски?" Теж думали, що я їх кудись вивезла. Вони вчаться в Києві. Обоє ходять у British International School, де всі предмети викладають англійською. Мають двох нянь-українок і китаянку. Вона знає російську, але я дозволяю їй говорити лише китайською.

Няні-українки якою мовою розмовляють із дітьми?

– Лише українською. Це моя вимога. Попросила, аби не реагували на дитячі прохання російською. Порадила казати, начебто не розуміє. Недавно діти відпочивали в Європі. Я їм дзвоню по Skype, няня сміється: "Вони кажуть: "У тебя что-то случилось с головой? Ты же раньше понимала, а теперь не понимаешь по-русски". Це – мої слова. Я дітям так говорю, коли не слухаються: "У тебя что-то с головой случилось? Ты же раньше понимал, когда я тебе говорила "иди сюда" или "не бегай, это опасно".

А як щодо спорту?

– Моніка займається великим тенісом і планує стати нуль-першою ракеткою світу. Нуль, щоб була гарантія, що перед нею нікого нема. Марк хоче бути олігархом. Такі зараз мрії у дітей. Але так, щоб я заробила гроші, віддала йому, а він береться забезпечувати мене на старість. Каже: якщо я багато зароблю, він мене гарно утримуватиме, – сміється Ірена Реонольдівна. – На ці теми ми з ним поки що сперечаємося. Я в 5 років хотіла бути продавцем морозива. Пишаюся, що у сина мрії амбітніші.

Де він почув слово "олігарх"?

– Діти постійно в комп'ютері, чують по телевізору. Щотижня ходять до магазину "Антошка". Забігають туди і повторюють сюжет фільму про те, як витратити мільйон, – хапають усе підряд. Тому останнім часом даю їм обмежену суму, щоб знали свої можливості. Через годину дзвоню охоронцю, питаю, що там відбувається. Говорить: "Ходять поміж рядів. Хотіли щось узяти, але на це треба вдвічі більше грошей. Тому засмучені". – "Перекажіть їм: на те, що хочу я, мені не вистачає вдесятеро". Усе має межу. Наприклад, енергетичні ресурси. Тому прошу дітей вимикати за собою світло і закривати воду, коли чистять зуби.

В Італії на морі найняла для доньки вчительку з італійської. Після 20 хвилин заняття прибігає няня на пляж: "Моніка попросила передати, що більше не хоче займатися італійською, а хоче стрибати з дітьми в басейн". Я кажу: "Передайте Моніці, що я не хочу зароб­ляти гроші, а хочу писати вірші. Але якщо я їх почну писати – в неї не буде шансів стрибати в басейн".

Боїтесь, що виростуть мажорами?

– Коли дізнаюся трагічні історії дітей відомих людей, думаю: де їхні батьки припустилися помилки? Макалей Калкін (зірка фільму "Сам удома", підсів на наркотики. – "Країна") був красень, а що з ним сталося? Для мене головне, щоб донька і син були здорові й виросли особистостями. Кажуть, перші два роки ми дітей вчимо ходити і говорити, а решту життя говоримо: "Сиди і мовчи". Я не хочу ані в цьому переборщити, ані дати слабинку.

Чому в дітей є охоронці? Ви за них так переживаєте?

– Переживаю. Але в чомусь конкретному охорона не допоможе нікому: ні олігархам, ні президентам. У мене охоронці оберігають дітей від машин, від тих, хто неправильно паркується. Стежать, щоб обережно йшли під балконами, переходять із ними дорогу.

У вас теж є охорона.

– Це скоріше асистенти, які працюють для побутової безпеки.

Ви із брюнетки перефарбувалися на шатенку, почали одягатися в стилі сasual.

– Ділові костюми ношу, коли маю ділові зустрічі. Щодо зачіски – все змінюється, і я не виняток.

Ходили чутки, що ви посварились зі своєю подругою Аліною Айвазовою (екс-дружина колишнього столичного мера Леоніда Черновецького. – "Країна"). Уже помирилися?

– Я безмежно поважаю сім'ю Черновецьких. Ми знайомі понад 20 років, я довго працювала на їхній бізнес. Ці люди для мене завжди будуть близькі. Я їм за все вдячна. Але з Леонідом Михайловичем спілкуємося переважно на людські теми, бо разом не працюємо.

Ви досі заміжня?

– Поки що іншої інформації в мене немає, – сміється. – У Францію до чоловіка частіше їжджу, ніж він до України.

В екзотичних країнах буваєте?

– Я досить консервативна. Ніякої екзо­ти­ки, В'єтнаму чи Таїланду. Пам'ятаєте, що там було 2004 року (через землетрус і цунамі 26 грудня 2004-го в Індійському океані на ­берегах ­Таїланду, Шрі-­Ланки та Індонезії заги­нули близько 300 тис. людей. – "Країна")? Вже мовчу про зміну клімату, тро­піч­ні хвороби, інфекції, комах. Ні, я люблю цивілізацію – Європу й Америку.

Як людина, яка багато подорожує, відчуваєте, куди рухається світ?

– Ще вісім років тому казала, що майбутнє за Китаєм. За 10 років понад половину людей на планеті будуть із китайським розрізом очей. Піднебесна та Індія стануть центрами світових фінансів та економіки. Тому мої діти вчать китайську.

Чим зараз займаєтеся?

– Дітьми, бізнесом, деякими громадськими проектами.

Багато бізнесменів нарікають, що останні три роки їм важче працювати. Тиску не відчуваєте?

– У мене немає публічного бізнесу, і я з цього тішуся. І далі влаштовувати його в нашій країні не буду. Коли йшла працювати в мерію, вважала: все майно треба оформлювати на себе. Так і зробила. Потім подивилася на "старших товаришів": будинок орендують у друзів, машину – у власного водія, якому платять 1000 гривень. Щось у цьому є. В мене тепер так само. Це не моя машина, не моя квартира – ідіть до господаря. Всьо, – каже, пристукуючи долонею по столі.

Не шкодуєте, що працювали в мерії?

– То були гарні роки. Ми працювали значно краще, ніж там працюють зараз. Коли нас "пішли", деякі речі, через провінційність, ліквідували – парковки, евакуатори. Пам'ятаєте, як ми пропонували запровадити платний в'їзд до центру Києва? Що на нас тоді говорили? А так є майже в усій Європі. У Лондоні цей порядок існує мало не 100 років, недавно його запровадили в Мілані. Можеш платити – плати, не можеш – став машину і діставайся громадським транспортом.

Або щодо медицини, – Кільчицька випростується. Обличчя суворішає. – Сімейні лікарі мають бути у провінціях, селах, районах – де немає вузькопрофільних спеціалістів. Але як можна у ХХІ столітті, в центрі мегаполіса, де є маса вузьких фахівців, іти на прийом до лікаря у своєму під'їзді? – підвищує голос та примружує очі. – А той скаже: "Треба до кардіолога, щось не ті удари в серці". Це ж шизофренія якась. Проте всі вдають, що нічого не відбувається.

Позаторік ви казали, що підете в політику, але участі в парламентських виборах не брали. Передумали?

– Перед торішніми виборами я сказала, що не піду, бо можна дуже глибоко сісти на гачок. Не так проголосував – невідомо, чим це для тебе скінчиться. Я не передумала, але для всього свій час. У мене ще все попереду.

Очікуєте потрібного моменту?

– Дивлюся на ситуацію, як вона розвивається. Усе підходить до якогось завершального етапу. Далі побачимо.

Як ставитеся до євроінтеграції?

– Екс-президента Німеччини притягують до кримінальної відповідальності, бо хтось за нього заплатив 760 євро на фестивалі пива. Міністр Польщі подає у відставку, тому що не задекларував годинника за 5 тисяч євро. А інший міністр у Німеччині давно у відставці як звинувачений у плагіаті дисертації. А що в нас? Хабарі – мільйонами, годинники – за сотні тисяч євро. У деяких міністрів не те що совісті немає – навіть дипломів про вищу освіту. Тільки липові дублікати. Монголо-татарське іго на чолі з Чингісханом гуртом перевертається в братській могилі. В цьому сенсі Україні до Європи ще далі, ніж нашій "молодій команді" до космосу (команду колишнього міського очільника Леоніда Черновецького жартома називали "космічною", а його самого – Космосом. – "Країна").

Угоду про євроінтеграцію у Вільнюсі підпишуть?

– Думаю, рішення буде в дусі "візьмемо паузу" – аби переварити і вирішити, що робити далі. Воно влаштує всіх.

Однією з умов підписання асоціації є звільнення Юлії Тимошенко. Колись ви цього не схвалювали. Чи змінилося ваше ставлення до неї?

– А що мені змінювати? По-перше, в кожного своя голова на плечах. По-друге, в неї є близькі люди, які можуть їй підказати. Але нічого випадкового не буває. Із одного алкоголіка-дебошира у Франкфуртському аеропорту зробили ледь не героя. За рік чи півтора у в'язниці він, нарешті, протверезів. А доти ганьбив країну. Тому отримав по заслузі. Усі одержать те, на що заслужили. І ви, і я, і ті, хто зараз при владі, – теж.

Який у вас робочий графік?

– Лягаю спати не пізніше десятої вечора. Прокидаюсь о шостій, о сьомій – уже на пробіжці, далі в мене йога. З дев'ятої починаються зустрічі, якщо я не у відрядженні. Окрім бізнесу, допомагаю матерям-одиначкам, які виховують дітей-інвалідів. Маємо понад 300 жінок, яких покинули чоловіки, бо їхні діти глибокі інваліди. Це не ті, де пальчика не вистачає чи недорозвинута ручка. Це малюки, в яких функціонують, наприклад 5 відсотків мозку зі 100. Не рухаються, не чують, не перевертаються. Усе життя користуються памперсами і вживають ліки. – Бере зі столу папку, показує фотографії дітей-інвалідів, якими опікується.

– Суть програми в тому, що успішні бізнесвумен беруть під захист такі сім'ї. У мене їх 10. Жінки самі вирішують, як допомагати їм: купувати продукти, памперси чи давати гроші. Успішні жінки звертаються до мене: просять родину для опіки не лише собі, а й подружкам. У мене вже нікого немає. Тому звертаюся до газет і шукаю таких матерів через журналістів.

Навіщо вам клопіт?

– Це те, що важливо для душі й Бога.

Звертаються ті, в кого онкопроблеми?

– Хтось займається онко, хтось туберкульозом, хтось – СНІДом. У мене немає стільки грошей, щоб займатися всім. Мої діти зареєстровані тільки на мене, і я цим пишаюся. Зі мною ніхто не судитиметься, ні в кого не потрібно брати дозвіл, щоб вивезти їх за кордон.

Батькам-одинакам допомагаєте?

– Моя принципова позиція: чоловік має утримувати і тягнути сім'ю.

Вимикаю диктофон. Ірена Реонольдівна на планшеті показує знімки дітей. Проводить до дверей і на прощання тисне руку.

×