О 19.00. у дворі на просп. Ватутіна в Донецьку паркуються "Жигулі" та подряпаний старий "Опель Омега". З "Омеги" виходить лисий чоловік, років 45, у грубих окулярах. Вітається із сусідом з "шістки" – повному чоловіку на вигляд років 65.
– В прошлый понедельник нам весь двор заставили машинами с российскими номерами, – каже лисий. Двір розташований за 500 м від "Донбас Арени", на якій грають матчі Євро-2012. – Ради интереса номера переписал. Потом посмотрел в интернете, кто к нам добрался. Насчитал девять русских регионов, плюс Беларусь, Молдова. Больше всего было из Ростова. Прибыли из Салехарда, Красноярска, Новосибирска, Ставрополя, Самары, Ухты. Я фигею – это тысячи кэмэ. Видел каких-то монголов, а может калмыков, татар, узбеков.
– Получился корпоратив для республик СССР, – сміючись каже власник "шістки". – На матче Англии с Францией весь стадион был русским, кричали: "Россия!" и "Русские, вперед!"
– Я бы и сам сходил, покричал, но билеты дорогие. Коллеге повезло оторвать за 100 гривен 30-евровый билет. Какой-то веселый француз отдал со скидкой перед самым матчем. А я у телевизора болею, с пивом и водкой. Прощай, печень!
15 червня, 10.00. Уздовж вул. Університетської в Донецьку вишикувались 12 тролейбусів, більшість із символікою чемпіонату. З останнього лаючись виходять дві жінки.
– Негодяи. Должны были перекрыть в три, а сейчас сколько? Издевательство над народом, – говорить жінка років 60 в рожевих лосинах і білій панамі.
– Что вы хотите, Маргарита Петровна? Видно, Янукович на футбол прилетел пораньше, чтобы и семью навестить. Для него и перекрыли, – відповідає трохи старша жінка з начосом із червоного волосся.
– Для страны это Евро – конечно, престиж. А для меня существует два вида спорта – гимнастика и плаванье, – говорить Маргарита Петрівна. – Понабирают черномазых и говорят, что это донецкая команда. Покупать футболистов ума не надо, а лучше б ты эти деньги пустил на "хрущевки" для молодежи. Сколько семей из-за жилья распадаются. Для молодежи ни квартир, ни работы, ни будущего – ничего не дает государство. Только футбол.
У дворі будинку на вул. 25-річчя РККА (Рабоче-крестьянская красная армия. – "Країна") в Донецьку на лавці сидять четверо літніх жінок. Одягнуті в легкі халати, спираються на ціпки.
– Мой старый совсем одурел. Пошел в фан-зону к молодежи. Я ему: "Да там таких, как ты, не пустят. Еще сердце прихватит, тебя потом в каком морге забирать?" А он мне: пошла на х…й, в кои-то веки вся Украина заодно, вот и я должен там быть. Так что не знаю, когда он вернется и в каком состоянии. Выиграют – напьется, проиграют – все равно с горя напьется.
У купе потягу "Донбас", що прямує з Донецька до Києва, заходить англієць Девід, 40 років. Поправляє шорти.
– Дивні ці поїзди. Заходжу, а там повний унітаз туалетного паперу. Ніяк не міг знайти, як треба зливати воду. За допомогою педалі, уявляєте? Натискаєш, і тече вода.
Сміється, тягне двох друзів у туалет. Заходять утрьох до кабінки, по черзі стають ногами на педаль та фотографуються.
У Львові на лавку по вул. Галицькій біля Ратуші сідають жінки років 60. Одна на коліна ставить кошик, прикритий вафельним рушником.
– Казали, на Єврі всі зароблять, кому не лінь. А я третій день зі своїми пляцками тут ходжу, ніхто й не дивиться. Іностранці-паняги по ресторанах їсти ходять. Не знають, як то бідній бабі грошей тре. Купили з сином квартиру на Сихові, в новобудові. Ще минулого літа мали вселятися. Грошества страшенні вложили – 75 тисяч долярів. Поназичали, де тільки можна. І без толку. Збанкрутувала та будова, чи шо. Кажуть: чекайте, за місяць часу здамо. І так уже два роки.
З двома невістками живу. Положили мене спати в коридорі. Ще як з Лєнкою жила, півбіди було. Вона хоч і вредна, але послушна. Скажеш їй як варити борщ, буде варила. А Галька – така сучка, що я просто не витримую. То: мамо, ви прийміть душ, бо зле пахнете, то я їсти не буду, що ви наварили. Десь Галька кульок цукру купила, поставила в шафі. А Лєнка кіло клубніки з базару принесла. Взяла дві ложки підсолодити. То Галька давай в крик: "Я твоїх дітей годувати не буду".
Повз жінок проходить чоловік років 40.
– Петровно, вже четвертий рік, як я вдова. Признаюся вам, до мене ся такий Матвейович зачіпає. Файний чоловік, тоже вдівець, має дві кімнати. Могли би с мо жити. Але, зараза, дуже скупий. Тако ся все на лавці здибемо. Хоч би те раз який цукорок приніс, ніц ні грама.
– І нашо він вам здався? Старі хлопи всі скупі й гнилі. Коло мене вон сусідка ходе за одним 80-річним, шоб їй хату лишив. Майтки йому, шкарпетки пере. Їсти варить, пенсію всю в нього вкладує. Аж згорбилася вся. А він при такім уході навіть не думає ше вмирати.
– Ігор, я в шоці. Уже другий місяць як з Італії вернулася з заробітків, і прийти до себе не можу. Яка нам Європа світе, – розказує другові жінка років 50 у білих приталених штанях і голубій облягаючій кофті. На кожному пальці правої руки масивні золоті персні. Сидять у відкритому кафе на вул. Галицькій. – До мене синьйора приїхала, бо хтіла попри той чемпіонат на Україну подивитися. Зайшли с мо в кафе. Сидимо, чекаємо офіціантки. Та як прийшла, як кинула нам на стіл меню, зла-презлюща. Потім нам тоту каву дала в горнятах – одне трохи надщерблене, на другому помада. Салфетки на столі надвоє розрізані. Якого я, Ігор, стиду натерпілася. Тепер з панею тільки по музеях і парках гуляємо.
– Чула по телевізорі вчора, якийсь голландець казав, що в нас дуже жінки красиві, – говорить довгонога білявка років 23 за столиком поруч. – Ми з братом у Амстердамі два дні були. Чесно, баби їхні страшні, як коні. Пика довга, ноги криві, всьо на велосипедах. Зато їдять набагато краще за наших. У супермаркеті м'ясо – 3 євро, сир – 4, і то добротний, справжній голландський. Вино червоне – 5. На базар за подарунками батькам пішла, то на 50 євро всього накупила – і кофтинок чотири, і штани мамі, шорти татові, сумку собі. Де ти в нас так поживеш?
– Зато красиві ми, що не скажи! – відказує подруга.
– Красиві. Але нікотрий із них за нашою би сюди не приїхав. З одним таким, Андре, там познайомились. Німецькою спілкувалися. Ясно дав зрозуміти: Україна – то колгосп, де працюєш багато і нічого з того нема. Казав, що друг його тут землю під фермерство взяв. Техніки на мільйони завіз. Гектари під кукурудзу десь коло Львова засаджував. Восени приїхав збирати, а наші його кукурудзу стоптали й розікрали половину.
– Чув той прикол? Кажуть, то Юлька підстроїла, що літаки до Польщі затрималися на матч у перший день Євро. Щоб тіпа Януковича опозорити, – сміється до товариша чоловік, 45 років, о 18.10 на зупинці біля пам'ятника королю Данилу Галицькому. – Ніяк тій жінці спокою не дадуть. А ти – за Яника голосуй! От маєш тобі, сам ніфіга не робе і баби чось ся вчепив.
– Ти, Володимирович, дуже Юльку захищаєш. Та вона ще тоже Анфіса. Шваґер на Привокзальному м'ясом торгував. По селах худобу брав. Бізнес непоганий мав. Навезла, чума косата, м'яса з Польщі, з Росії, кажуть, навіть десь з Єгипту. І за неї не годен був чесний чоловік собі ради дати.
13 
1
Коментарі