Міністр охорони здоров'я Олег Мусій розповідає про вбитих на Майдані, перші тижні на новій посаді й реформування медичної системи
З Олегом Мусієм спілкуємося у вихідний – 10 березня о 21.00. Пояснює, що в інший час заклопотаний поточними справами. На стінах стенди з репродукціями фото з офіційних заходів екс – президента Віктора Януковича і його урядовців. Працівник міністерства, який нас зустрів, просить зачекати нашого фотографа, доки прибере ці фото.
– Не треба їх знімати, – зупиняє міністр. – Хай нагадують людям, кого потрібно судити в Гаазі.
Який перший наказ підписали на новій посаді?
– Про призначення себе міністром, – сміється. – За мене проголосувала Верховна Рада, але на рівні міністерства маю сам себе призначати. Наступним наказом звільнив усіх радників і узяв нових. Далі була поточна робота – накази про відпустки, індексацію цін, нагородження до свята весни жіночого колективу. Вже є певний успіх – з моєї ініціативи Кабмін одностайно проголосував постанову про забезпечення імпортним інсуліном вагітних жінок і дітей. Якби її не провели, всі в Україні мусили би перейти на вітчизняні препарати. А вони не кожному підходять. Призначив першого заступника – Руслана Салютіна. Він очолював координаційний центр трансплантації в Україні. Продовжую формувати команду на рівні заступників міністра і керівників служб.
Ви говорили, що двері до міністра завжди мають бути відчинені. Але це не зовсім так.
– Раніше ворота будівлі були зачинені на великий замок, центральний вхід загороджували лави. Міністерство було обнесене парканом у 2,5 метра. Першим розпорядженням зняв його. Раніше до керівника могли зайти за електронними перепустками тільки заступники. Решта мали записуватися. Я дав розпорядження розблокувати вхід для всіх працівників міністерства на керівних посадах, навіть найнижчих.
Інша річ – приміщення, де перебуває міністр. Я думав, що все просто і сюди зможе заходити будь-хто, – всміхається. – Але тепер я є носієм державної таємниці, про що підписав документи. Це накладає обмеження. До того ж тут були б величезні черги. Мушу працювати в суботу – неділю і вести прийом до 22.00. Не всі розуміють, що міністр – звичайна людина і йому теж потрібно відпочити бодай кілька годин.
Не їжджу державними машинами, лише власним авто. Раніше міністр приймав раз на місяць. Я прийматиму двічі. Записатися може будь-хто.
З чим звертаються люди?
– Пропонують реформу системи. Дехто каже, що сам готовий працювати у майбутній команді, радять кандидатів на посади. Комусь треба допомогти у наданні медичної допомоги. Багато знайомих приходять вітати і водночас співчувати. Адже невідомо, скільки цей уряд існуватиме. Після виборів новий президент, імовірно, захоче сформувати новий Кабінет Міністрів.
Скільки часу треба, щоб змінити систему охорони здоров'я?
– Щоб суспільство відчуло зміни, потрібно років три. Я – 17-й міністр за часів незалежності. Вагався, чи йти на цю посаду. Але друзі та однодумці переконали, що пора вичистити ці авгієві стайні. Перетворити міністерство закупівель і торгів на Міністерство охорони здоров'я, а згодом – і просто здоров'я.
У вашій команді буде хтось із попередньої влади?
– Нікого. Залишилися фахові менеджери нижче середньої ланки, які справді працювали.
Не відчуваєте тиску?
– Є якісь кулуарні розмови щодо посад заступників міністра, керівників служб. Пишуть замовні статті та пасквілі. Не реагую на них. Сказав собі: собака гавкає, а караван іде.
Свого часу ми вигнали з медслужби Майдану чотирьох наркоманів. Я сам конфіскував у них дімедрол, фенобарбітал і інші сильнодійні речовини. Вони вийшли на псевдопрес-конференцію. Розказували, нібито я мав стосунок до ліків на Майдані. Мовляв, хтось виносив мішки чи ящики з медикаментами. Насправді зоною моєї відповідальності була організація роботи медпунктів. Ліками займалися інші люди. Ці медикаменти тримають на Трьохсвятительській, 7. Починають перевозити на центральний склад київського комунального підприємства "Фармація", бо там є умови для їх зберігання. Усі, хто хоче, вільно можуть прийти і подивитися, як їх обліковують. Сьогодні мені дзвонили друзі. Розповідали, що на "РТР-Планета" і на інших російських каналах крутять це так зване інтерв'ю. І я нарешті зрозумів, звідки ростуть ноги. Думаю, ФСБ намагається дискредитувати новий український уряд, зокрема й мене.
Домовитися не пробують?
– Знають, що це неможливо. На першій зустрічі з колективом міністерства попередив: відтепер усі схеми, відкати, побори й інші винагороди закінчилися. Забудьте про їх існування. Це поза моїми моральними принципами і переконаннями.
Плануєте негайні реанімаційні кроки?
– На різкі зміни немає грошей. Передусім проведу повний аудит. За три місяці – півроку матиму концептуальне бачення, як перебудувати систему. Звісно, вже є напрацювання. Останні чотири – шість років я як президент Всеукраїнського лікарського товариства подавав пропозиції й партіям, і прем'єру Азарову, і попередньому міністру Богатирьовій. Але їх ігнорували.
Олег Мусій вибачається і бере слухавку. За хвилину повертається до розмови.
Постійно такий графік маєте?
– Сьогодні за день пропустив близько 40 дзвінків. Це крім тих 50, на які відповів. Поки що єдиний вихідний мав 8 Березня. Присвятив його собі і сім'ї.
Ви вчилися за кордоном, ознайомлені зі світовою практикою організації системи охорони здоров'я. Що найкраще підійшло б для України?
– Цікавий досвід реформ у Польщі та Словенії. В їх основі лежать принципи лікарського самоврядування, прозорості та відповідальності різних ланок суспільства. У Словенії мені імпонує, як поєднане державне і приватне медичне страхування. Конфлікт, який існує в Україні 20 років, там вирішили. У нас страхова медицина досі не запроваджена – через лобіювання. Державний фонд хотіли спершу віддати приватним страховим компаніям. Потім його довго ділили між собою міністерства соціальної політики й охорони здоров'я. Ніяк не могли домовитися, хто керуватиме 40 мільярдами. У Словенії це питання залагодили. Попри обов'язкове соціальне медстрахування для всіх, 80 відсотків населення має добровільне. Бо лікування дороге, а державне страхування покриває не всі медичні послуги. Задоволені й приватні страховики, і держава, і пацієнти.
У Польщі приваблює роздержавлена система управління охороною здоров'я. Там чи не найкраща модель лікарського самоврядування. Лікарі, медсестри, фармацевти, провізори мають великі повноваження. Загальний страховий фонд – так звана каса хворих – адаптований до постсоціалістичних реалій. За 20 років країна пройшла шлях від радянської системи до сучасної ринкової. Спочатку фонд був центральний, потім – регіональні. Урешті зрозуміли, що це – гірше, і повернулися до центрального фонду, яким керує держава.
Варто скористатися цим досвідом, аби не набивати ґуль. Але сліпого копіювання не буде. Усе вивчимо, адаптуємо і запропонуємо країні нову систему.
Які повноваження варто віддавати на місця?
– У Польщі самоврядність дуже розвинена навіть на рівні ґмін – районів. І це правильно. Хто краще за місцевих жителів знає, що їм потрібно? Звісно, є державна політика, національні програми боротьби з онкологією чи СНІДом. Або ж дороге обладнання на кілька районів чи областей, загальний нагляд і контроль. А всі конкретні питання варто передати на місця.
Від тендерів потрібно відмовитися, ввівши прототип страхування – реімбурсацію. Це повернення коштів державним фондом чи іншою стороною. Всі тіньові схеми одразу зникають. Перший пілотний проект, який був в Україні і досі діє, – це ліки для гіпертоніків. Ціни знизилися на 40 відсотків.
За рахунок чого?
– Перестали платити відкати.
Ви казали, що розпочату попереднім урядом реформу зупиняти не варто.
– Є закон про реформування в пілотних регіонах. Він передбачав, що 2014-й буде роком аналізу, а з 2015-го запропонують реформу для всієї країни. Не можна зупинити це. Попередня влада зробила кілька неадекватних кроків, але чимало й позитивних. Зокрема, головний пріоритет – впровадження інституту сімейних лікарів.
Натомість слід згорнути заплановану реформу вторинної та третинної ланок. Частина вузьких фахівців мають стати сімейними лікарями. В ідеалі їх має бути понад 30 тисяч. Зараз – трохи більше 10 тисяч.
Скільки пацієнтів має обслуговувати сімейний лікар? Зараз деякі мають по чотири тисячі.
– Такий лікар має отримувати три зарплати. У місті норма 1500 осіб, а в селі — 1200. Спростимо роботу з хронічними хворими. Достатньо одного огляду, щоб сімейний лікар знав про хворобу. Далі ходитимуть до вузького фахівця.
Багато хто скаржиться, що в особі сімейного лікаря об'єднали дитячих і дорослих медиків. Людям важко дістатися потрібного фахівця, і це вигідно приватним клінікам.
– Приватна медицина в Україні становить 5 відсотків. Тому про якусь особливу вигоду не йдеться. У Німеччині немає педіатрів на рівні поліклінік. Щеплення немовлятам проводить сімейний лікар. Питання в його кваліфікації. Те, що будь-який лікар в Україні за півроку стає сімейним, – профанація. По закінченню університету повинен учитися щонайменше два, а то й три роки. Проходити і педіатрію, і дитячі хвороби, бути фахівцем у всьому водночас. Якщо у дитини проблема, яку не може вирішити, – направляє її до педіатра.
Брак сімейних лікарів на готові місця сягає 40 відсотків. Щороку вузи випускають п'ять тисяч студентів за державною формою навчання і стільки ж контрактників. Маємо створити для них такі умови, щоб захотіли піти в сімейну медицину.
З якими хворобами найперше плануєте боротися?
– Серцево-судинними і судинно-мозковими. Найбільше українців умирають від них. Розвиватимемо систему компенсації витрат на ліки. Є недуги, на які попередня влада не зважала. Хворих на аутизм офіційно в Україні не було. Ми внесли їх у реєстр, щоб могли отримувати лікування.
Які подальші пріоритети?
– Розвивати центри здоров'я, які опікуватимуться профілактикою хвороб. Почати із негативного піару про шкідливість куріння, алкоголізму, неправильного харчування. Разом із Міністерством молоді та спорту будемо ініціювати програми розвитку дитячих спортивних гуртків, секцій. Спробуємо передбачити на це кошти з наступного року.
Далі – це статус лікаря. З одного боку, лікарське самоврядування, з іншого – захищеність пацієнта. Щоб він мав право вибору і робив його свідомо. Всі кажуть про непопулярні кроки. Я хочу зробити реформу популярною. Щоб пацієнти і лікарі розуміли, хто що отримає за місяць, півроку, рік.
Чи запрацюють знову лікарні, які закрили?
– Медзаклади на місцях – не в компетенції МОЗу чи області. Це питання місцевої громади. Якщо люди мають гроші утримувати лікаря, персонал, будівлю і решту – отримають лікарню. Мусять це вирішити самі.
Якщо в селі живуть 1200 осіб, там має бути амбулаторія сімейної медицини. Якщо 100 чи 300 – одна на три-п'ять сіл. Доки немає приміщення для неї, цю роль формально виконує поліклініка в райлікарні. В ідеалі це має бути приватно практикуючий лікар, який живе у селі та якого місцеві забезпечують. Як колись – земських медиків.
Чи зможе він заробити?
– За такою схемою працюють медики Дніпровського району Києва – це пілотний проект. Сімейний лікар отримує 1100 грн на людину на рік. Такий його бюджет на лікування, обстеження. Якщо направляє хворого на операцію, частину цих коштів перераховує, а решту компенсує страхова компанія. Це ринкові стосунки. Вони дозволяють заробляти 6–7 тисяч гривень на місяць. Це вже не 1200 і не 1500. Поширимо цей досвід після аналізу роботи в усіх пілотних регіонах – Донецьку, Дніпропетровську, Вінниці. Бо в кожному є своя специфіка.
Як сплачуватимуть страхові внески?
– Для працюючих це має бути від 7 до 10 відсотків зарплати. Хто їх платитиме, працівник чи роботодавець – питання поки що відкрите. Треба його врегулювати законодавчо. Установлять мінімальну суму внеску для тих, хто не працює і хоче приєднатися. За дітей, пенсіонерів платитиме держава. Програма охопить усе населення.
Для пенсіонерів медичні послуги фактично недоступні. У лікарнях одразу показують прейскурант.
– Одночасно із запровадженням страхової медицини залишиться бюджетне фінансування. Це понад 50 мільярдів, що раніше йшли в "закрома родіни", а тепер будуть спрямовані на конкретні речі. На рівні Кабміну встановлять мінімальний перелік послуг, які надають у державних закладах. Решта – страховими коштами. Хто не застрахований, оплачуватиме сам.
Голова Міністерства фінансів Олександр Шлапак говорив про "зачистку" деяких бюджетних програм із метою заощадження. Зокрема, про скасування доплат медикам "швидкої", сімейним лікарям.
– То був проект. Ми відстояли ці доплати. Довели, що недоцільно економити на соціальному статусі лікаря. Але там є пункти, з якими ми погодилися: призупинити програму розвитку ядерної медицини, закупівлю високоспеціалізованої техніки. На це немає грошей. Вони були вкрадені. Уряд нарешті вирішив сказати людям правду. Зачекайте рік. Запрацює економіка, будуть кошти.
За час розмови міністр кілька разів збиває виклики на мобільному. Тоді бере слухавку: "Ну дуже просять".
– Це дівчина, яку нібито викрав "Беркут", – пояснює. – Уперше за два місяці вийшла на зв'язок. Дзвонить із Лук'янівського СІЗО, що потребує допомоги. (Олександра Хайлак із Донеччини, волонтерка медслужби Майдану, скаржилася, що "беркутівці" вивезли її до лісу й забрали всі документи. Згодом розповіла на відео, що її змусили це сказати майданівці. – "Країна"). Завтра буду розбиратися, де правда, – записує телефон. – Вона в нас працювала як Олександра, тепер з'ясувалося, що Надія. Після того відео ніхто не знав, де вона і що з нею. Каже, їй приписали крадіжку, щоб не дискредитувати "Беркут".
Ви керували медиками на Майдані і 2004 року, і тепер.
– 2004-го ми сформували службу за п'ять днів, а 1 грудня 2013-го організували її за день. Досвід зіграв роль. Тоді була романтика, зараз – більше прагматики, відчуття патріотизму й потрібності.
Я останній залишав охоплений вогнем Будинок профспілок. Вийшов за чверть до півночі, коли вся будівля палала. На першому поверсі в їдальні був медпункт, де ми надавали допомогу пораненим. Працювало 10 операційних бригад. Четвертий поверх, де також лікували, евакуювали о 21-й, третій – іще за годину. Ми врятували всіх, хто залишився на першому поверсі. Перевіряв це особисто.
Кажуть, у будівлі знайшли понад 50 загиблих.
– Називали різні цифри. 50 – це неправда. Я супроводжував усі тіла до моргу. Розумів, що на когось має бути покладена місія ідентифікувати їх, щоб вони не зникли, щоб усі доставили і провели належні процедури. Офіційно зафіксовані два обгорілі трупи на верхніх поверхах. Скоріше за все, люди були зачинені в кімнатах, спали і нічого не чули або не встигли вистрибнути. Десь за 15 хвилин по півночі приїхала пожежна машина з драбиною. Зняли з вікон п'ятьох осіб. Один спустився до входу в Будинок профспілок по шнурку.
Зараз говорять, що снайперів могла найняти опозиція. Як ви вважаєте?
– Коли масово вбивали людей, я був у Михайлівському соборі. Бачив усі кульові рани. Снайпер застрелив 41 майданівця, а з міліції – чотирьох. Висновок зрозумілий. Але характер поранень свідчить, що всі були вбиті однаково. Постріли надзвичайно влучні – в шию, голову, серце. Розраховані на знищення. Мало стріляли по міліції й дуже багато – по неозброєних протестувальниках. Вважаю, що це замовлення спецслужб сусідньої держави. Не хочеться вірити, ніби то були українці. Також не вкладається у голові, що стріляли в медиків. Як можна було кинути сім гранат у медпункт на Грушевського, 4, вистрелити в шию за кілька міліметрів від сонної артерії волонтеру Олесі Жуковській? Зараз її виписали з лікарні без серйозних наслідків. Але має ще пройти психологічну реабілітацію.
Багато потерпілих серед медиків?
– Серйозні ушкодження отримали понад 10 людей. 20 лютого працівнику Червоного Хреста прострелили ногу. Іншому волонтеру зламали перенісся і розбили пазуху носа. Пластичну операцію робили в Литві.
Двох заарештував "Беркут". Я зголосився бути свідком на їхніх процесах. На суд над волонтером Олексієм Тутовим мене не пустили. На другому суді написали "не враховувати свідчення". "Беркутівців" брали до уваги, а мене, свідка, – ні. Це був Олександр Скорик, волонтер на Грушевського, 4. Він здебільшого тримав двері, щоб медики могли винести поранених через запасний вхід і самі вийти. У той час кинули світлошумові гранати і Олександр залишився лежати оглушений. Його звинувачували у масових заворушеннях: нібито знущався з "беркутівців", кидав каміння, бив арматурою. Бійці засвідчили це підписами.
Ольга Богомолець називала три умови, за яких пішла б у міністри: прозорість закупівель, передача повноважень на місця й повний аудит.
– Не треба говорити, за яких умов хто йшов би в уряд. Прийди і зроби. Я не ставив жодних умов, і мені ніхто їх не ставив. Якщо буде тиск від керівництва країни і не вдасться реалізувати те, що хочу і можу, сам піду з посади.
Міністрові нагадують, що має ще справи. О 22.15 завершуємо розмову.
5 
35413
Коментарі