Я був на Грушевського між барикадами і "Беркутом". Цей досвід дав відчуття реальності віри

2

Ми ні разу не відчували цензури чи недоброзичливості з боку Москви, – каже речник Української православної церкви Московського патріархату отець Георгій Коваленко

Отець Георгій у суботу 1 березня о 14.00 чекає мене біля станції метро "Дніпро". Через пробки не встигаю добратися з Лісового масиву. Священик сидить у сімейному мінівені Ford Galaxy, розмовляє по телефону. Пропонує говорити прямо в авто, бо за годину має бути в прямому ефірі Громадського радіо, а після цього – на Громадському телебаченні і в Лаврі.

Їдемо до метро "Арсенальна".

– Потім сяду в метро й поїду на Хрещатик, – каже.

Одягнений у чорне кашемірове пальто й чорні штани.

Часто їздите в метро?

– Постійно. Якби так робили наші президенти й чиновники, інакше дивилися б на людей. А то за останні 20 років перестали жити з нами в тих самих будинках, ходити тими самими вулицями, на ті самі ринки. Стали небожителями, але так і не стали людьми.

З айфону четвертої моделі, закріпленому навпроти керма, лунає музика. Пояснює, що телефон старий, але доки працює – не мінятиме.

– Це Андрій Макаревич. В його останньому альбомі є пісня "Переворот", що описує те, що відбувається в нас. Слухаю 30 з лишнім років і ходжу на всі його концерти. Недавно у Facebook прочитав заяву Макаревича і запостив (у блозі на snob.ru співак звернувся до росіян із проханням не роз'язувати війну з Україною. – "Країна").

Отець Георгій запитує, якою мовою краще спілкуватися. Переходимо на українську.

Вдома якою розмовляєте?

– Російською. Коли батьки вчилися, всі школи в місті були українські. Коли школярем був я, всі, окрім однієї неповної, – російські. Коли пішли в школу мої діти, знову всі українські. Я ріс у російськомовному середовищі, але з дитинства від бабусі та прабабусі чув лише українську.

Доречно було "воскрешати" мовне питання у Верховній Раді?

– Питання мови в Україні взагалі не має підніматися. Головне не те, якою мовою говориш, а щоб тебе розуміли. Так каже апостол. У Церкви є богослужбова мова – церковнослов'янська. Але якщо бажає громада, архієрей благословляє – у нас служать і українською, і румунською, і грецькою, і грузинською.

У Ростові відбулася прес-конференція Віктора Януковича, де він переконує, що не винен у кровопролитті. Хочете йому щось сказати?

– У Facebook, щойно закінчилася прес-конференція, написав: Янукович або ті, хто його інформує, брешуть, що озброєні люди в Києві громили храми. Жоден храм у столиці не був захоплений чи розгромлений.

Священики всіх конфесій вийшли на Майдан закликати до примирення. Чи можливе об'єднання церков?

– А чи можливе на тлі цих подій об'єднання партій? Якщо – ні, то чому вони вимагають цього від конфесій? Бажають поставити церкву на службу державі? У нас це називається служба кесарю. А Господь говорить: віддайте кесарю кесареве, а Богу – Боже. Ми щиро прагнемо об'єднання церкви, і це нам болить уже 20 років. Розділення відбулося через втручання політики і нею не зцілиться. Треба вилікувати цю рану так, щоб не виникло нових розділень.

Хто мав би очолити об'єднану церкву? Що думає про це Константинополь?

– П'ять років тому Вселенський патріарх висловлював свою позицію, коли був у Києві. Казав, що мріє побачити об'єднану православну церкву на чолі з патріархом Володимиром. Зараз почала працювати комісія з міжцерковного діалогу.

Митрополит Володимир останнім часом дуже хворів. Як почувається тепер?

– Останнє підписане ним звернення до вірян було 20–21 грудня. Потім не міг говорити, підписувати папери. Деякі речі йому читали вголос, і ми бачили з реакції, що він схвалює. Це були рішення на зразок привітання з днем народження архієрея. Знакових рішень він уже не міг ухвалювати. Стан стабільно важкий, але є й позитивна динаміка. Ми чекали, що ось-ось Блаженнійший повернеться хоча б до богослужінь. Але минуло Різдво, Хрещення, Стрітення, настав Великий піст, і події в країні буремні. Саме тому зараз його функцію виконує Священний синод на чолі з місцеблюстителем митрополитом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм. Якщо Господь дарує Блаженнійшому зцілення, то він повернеться. Його місця ніхто не зай­мав. Якщо Господь призове його, то не раніше як за 40 днів після цього дня собор єпископів обиратиме нового предстоятеля.

Митрополита Онуфрія у Twitter'і назвали "церковним яструбом".

– Чому яструб – не знаю. Я б його назвав голубом – з точки зору чистоти й молитовності. Людина духовна, чернець, любить монастирі, їздити на Афон. У нього монастирів на Буковині зараз більше, ніж було до війни. В його єпархії монастир, де вікарій владика Лонгін всиновив понад 400 дітей, зокрема й ВІЛ-інфікованих. Парафії служать і за новим стилем і за старим – церковнослов'янською, українською, румунською. Кожна людина складніша за ярлики, що на неї вішають.

Священики Української православної церкви Московського патріархату були на Майдані. Чи дискутували всередині церкви щодо цього?

– Таких дискусій, які б щось змінили, не було. Церква не ділить людей за політичними ознаками. Наші люди були і на Майдані, і на антимайдані, і за їх межами. Не все вдалося, але й нині церква є інституцією, яка єднає всю Україну. І в Криму до нашого слова дослухаються. Щойно розмовляв із Донецьком, де на мітингу першому дали слово священику.

Ваші священики відспівували ­загиблих.

– У Сумах владика пропонував собор для відспівування. На жаль, обрали театр. На початку подій на Майдані нам пропонували поставити там молитовний намет. Ми порадились і відмовилися. Свого часу не благословили намету під Радою, де люди протестували проти ідентифікаційних номерів. Політичний мітинг – не місце для повноцінних богослужінь. У Києві достатньо храмів і монастирів.

Чи змінилися за цей час священики?

– Не скажу за всіх, але я був на Грушевського між барикадами і "Беркутом". Цей досвід дав відчуття реальності віри. Називаю це християнством прямої дії. Бо кордон добра і зла пролягає не по Грушевського, а по серцях людей.

Всі бачили трьох ченців, які вийшли на Майдан, ні з ким не погоджуючи, коли вже другу добу тривало силове протистояння. Коли стріляли, кидали коктейлі Молотова, вибухали гранати, летіло каміння – вони з хрестом і двома іконами стали між "Беркутом" і людьми. І на 22 години настало перемир'я. Господь дав шанс. На той час ще ніхто не загинув. Але після цього їх почали використовувати як живий щит. Їм під ноги летіли пляшки з зай­мистою сумішшю, з-за спин стріляли. Вони перехрестилися і хресною ходою пішли. І жоден із тих, хто там стояв, не постраждав.

Кого з політиків можна назвати християнами?

– Не треба нікого канонізувати. ­Кожен із нас в якийсь момент проявляє себе як християнин, а в інший – коїть гріх. Коли ми називаємо прізвища, віддаємо людині шану, то відбираємо в неї частину нагороди на небі. Людська любов дуже плинна.

Їдемо в метро до "Хрещатика". Біля ескалатора отець Георгій дає копійки жебракові.

– 23 лютого була інформація, що хочуть захопити Києво-Печерську лавру. Самооборона Майдану забезпечила охорону. Хтось з Майдану прийшов молитися під святиню, хтось підтягнувся на заклики в соцмережах. "Правий сектор" виступив із заявою, що не планує захоплень. Я знаю їхнього прес-секретаря Артема Скоропадського. Він наш вірянин. Зателефонував йому. Петро Порошенко, теж православний, подзвонив політологу Ігореві Жданову, запросили депутатів. В результаті все обійшлося.

Біля входу до телерадіокомітету, на Хрещатику, 26, отець прощається. Домовляємося продовжити розмову наступного дня.

У неділю о 9.00 отець Георгій служить у храмі Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії на Печерську. Це їдальня дитсадка у новобудові, яка у вихідні перетворюється на храм. На службу прийшли близько 30 вірян з дітьми. Малеча ріже проскури і розливає запивку для причастя. Отець виголошує проповідь українською. Цього дня церква відзначає Прощену неділю. Парафіяни просять одне в одного вибачення. Після служби п'ють чай з печивом і цукерками.

Зустрічаємося після літургії. Отець ­Георгій каже, що за годину має виступати зі сцени Майдану, а доти – записати звернення до українців для телеканалу "1+1" біля Андріївського храму.

Росія ввела свої війська на територію Криму. Що може зробити церква?

– Церква не благословляє війну. Ми будемо молитися за мудрість наших правителів. Будуть капелани, які окормлятимуть солдатів. Будуть ієрархи, які намагатимуться стати посередниками в діалозі. Є історичні приклади, коли віряни однієї церкви залишалися по різні боки барикад. І отці робили не політичний вибір, а пастирський. Владика Миколай Японський, росіянин в Японії, яка воювала з Росією, благословив японців-священиків молитися за ­японців-воїнів. Коли війна закінчилася, це підняло авторитет церкви. Але капелан не має стати політруком чи зам­політом. Це – тонка грань.

Не боїтеся, що ваша думка піде всупереч офіційній позиції Російської православної церкви?

– Ми ні разу не відчували цензури чи недоброзичливості з боку Москви. Навіть мовчання патріарха в багатьох випадках можна трактувати по-різному. Зокрема, як солідаризацію з церк­вою, що представляє його в Україні. Мені невідомо, щоб він протягом цих подій підтримував насильство. Позиція церкви у глобальних питаннях однозначна. Але ми живемо у світі інформаційних війн, пропаганди. І російські ЗМІ цим займаються успішніше за наші. Православні в Росії слухають російські канали, і їм немає з чим порівнювати. Закликаємо їх молитися. Віримо, що молитва допоможе побачити вихід.

Було звернення владики Онуфрія і відповідь на нього патріарха Кирила, де він підтримав дії російського президента.

– Відповіді не було. Це була новина, яку вкинули як відповідь. (Ввечері того ж дня з'явилася виважена відповідь патріарха. – "Країна").

Тобто джерело – не РПЦ?

– Не патріарх. Фразу можна вийняти з контексту, але вона не є позицією церкви.

Намісник Лаври владика Павло підтримував Януковича і навіть порівняв його з Христом.

– Це не офіційна позиція. Владика Павло – чудовий господарник, але як спікер не завжди точно формулює думки.

Під'їжджаємо до Андріївської церкви. Отець Георгій швидко піднімається з телевізійною групою сходами. Його звернення у зв'язку зі вводом російських військ в Україну записують за хвилину.

У машині відповідає на телефонний дзвінок із радіо "Марія". Домовляється про ефір у понеділок на 14.00.

Багато стереотипів щодо УПЦ Московського патріархату. Дехто каже, що священики висловлюються занадто жорстко, зокрема проти людей нетрадиційної сексуальної орієнтації.

– Мене навіть звинувачували у гей-пропаганді. Бо я сказав: якщо так посилено боремося з геями, давайте так само боротися з перелюбом та іншими гріхами. Давайте організовувати мітинги проти корупції, абортів, розлучень. Коли людина кидає родину або зраджує, з погляду Священного Писання, це так само неприродно, як одностатеві шлюби.

Об 11.40 виходимо з авто біля Лядських воріт і рушаємо до сцени Майдану. Нас перепиняє літня жінка. Просить дозволу сфотографувати отця: "Бачила вас по телевізору". Він погоджується. Підходить худий високий хлопець у камуфляжній куртці.

– Отче, помоліться за мого батька, він у реанімації.

– Як звати?

– Віктор.

– Молитимуся, – кладе руку хлопцеві на лоба і благословляє.

– Зателефонуйте мені, – каже наостанок і йде за сцену.

За 15 хв на сцену Майдану виходять керівники і представники українських церков. Починається віче.

– Сегодня Прощенное воскресенье, – отець Георгій звертається до людей російською. – Прошу у вас всех прощения от имени всей церкви.

Майдан реагує бурхливими оплесками.

Як простити тих, хто вбивав? – продовжуємо розмову телефоном за кілька годин.

– Простити – не означає забути. ­Простити – щиро побажати іншій людині навернутися до справжнього каяття. Вчора на ефірі жінка подзвонила: як простити, коли вбили 20-річного сина? Я втішив її, як міг. Потім сказав: навіть не можу зрозуміти, що це таке, бо мої діти такого самого віку, і вони живі. Тому не давав їй порад. Я не є людиною, яка не помиляється. Статус офіційного речника не дає додаткового розуму.

За що молитеся?

– За упокій тих, хто загинув. І ­робитиму це щодня протягом посту. За здоров'я тих, хто зараз у лікарнях. За нашу країну і кожну людину, яку знаю.

Якби ви зверталися до силовиків і людей, які взяли до рук зброю, це були б різні звернення?

– Кожен із тих, хто винен у смертях, не може почуватися переможцем. Гріх має бути спокутий. Але зараз політична ситуація дуже напружена. І перш ніж застосовувати церковні методи, має бути справедливий суд.

Суспільство мілітаризується. Чи варто дозволяти вільне носіння зброї?

– Півроку тому був би категорично проти. Але зараз на одному з ефірів слухав народного депутата-афганця, який пропонує роздати людям зброю. Я не став з ним сперечатися. Згадав, що годину тому мені телефонувала дружина, що у нас у дворі стоїть юрба людей і "швидка". І дружина не розуміє, що там відбувається. В цей час підійшов 5-річний син і став говорити в трубку: тату, приїзди до нас, іди до цих людей, побалакай з ними. А вдома стара мати, дружина, син і четверо доньок. Як вони можуть захиститися? Є країни, де військові постійно зі зброєю, зброя вдома – Ізраїль, Швейцарія. Це стабілізує суспільство. Я не знаю відповіді на це запитання. Це має вирішувати громада. Якщо армія і міліція не захищають, у людей мають бути важелі впливу.

Отець Георгій завершує розмову. Пояснює, що йому телефонують із російського телеканалу "Дождь", а він ще не читав останніх новин. Увечері виступає в програмі "Шустер-live".

×