Хочу будинок. Але поки що змирюсь і з квартирою

 

Олена Лоран живе за рахунок коханців

У 10 класі приїхала з мамою в Київ на зйомки ­фільму "Красный жемчуг любви". Знімалася в масовці. Тоді ­зрозуміла, що не житиму в Мелітополі, а хочу стати ­актрисою.

У дитинстві батьки не пускали гуляти. Доки однокласниці ходили по дискотеках, я сиділа в соціальних мережах і знайомилася з чоловіками. Нічого двозначного в анкеті не писала. Не виставляла еротичних фотографій. Але до мене липли як мухи до меду.

Вступила в університет культури, вчилася на менеджера шоу­бізнесу. А потім кинула навчання і пішла в загул. Нічні клуби, дискотеки – все те, в чому мене обмежували. Я приїхала така колгоспниця! Почала ­дивитись, як хто вдягається. Захотілось усього того і побільше. Особливо, коли на мого тодішнього хлопця звалилися гроші. Він каже: "Вот эту кофточку купил за 18 тысяч". А я думаю: "У мене в гардеробі п'ять суконь, і всі по 200 гривень". Я захотіла потрапити в його світ. Почала зустрічатися зі старшими багатими чоловіками. Вони купували одяг і давали гроші на життя.

Робила собі пластику. Якщо є можливість і щось не влаштовує в зовнішності, то чому б не змінити? Переробила ніс, підборіддя і вилиці, збільшила губи.

Зараз груди у мене півтора, а хочу мати на розмір ­більші. Якщо лягатиму на переробляння носа, то одним ­махом ­зроблю і груди. Поїду в Мінськ, бо там класний лікар. ­Коштує 3 тисячі доларів.

Нормальному чоловіку не треба казати: "Купи мені оте". Якщо бачить, що на дівчині сукня за 200 гривень, то він же не дебіл, щоб не зрозуміти – їй необхідне гарне плаття. Як щось треба, можу натякнути: "У мене вкрали ноутбук". Нормальний чоловік купить і принесе.

Раз на побачення довго запрошував кавалер. Так дістав, що я сказала: "Ладно, йду на каву з тобою, але перед тим ти заїдеш у "Хелен Марлен" і привезеш те, що я відклала". І він привіз туфлі за 4 тисячі гривень.

Старий гардероб відвезла в Мелітополь, бо одягом була забита вся кімната. Це більше 300 кілограмів вбрання й 600 най­менувань. За найскромнішими цінами, там на 50 тисяч доларів. Зараз борюся із шопоманією. Коли йду по магазинах, грошей спеціально не беру. Просто відкладаю речі. Якщо і наступного ранку хотітиму їх – тоді забираю.

Вирішила змінити свій стиль на стриманіший. У новому гардеробі – піджаки, сукні, блузи. За останній ­місяць

­витратила десь 5 тисяч доларів, без сумок та взуття. ­Подружки недавно подарували Hermes, а кавалер – Dior.

Нового бойфренда звуть Андрій. Йому 32 роки. ­Познайомилися півтора місяця тому в скайпі. Мені було нудно, сиділа в неті, пила вино і хотіла комусь на вуха присісти. Він подзвонив просто так, і ми розговорилися.

Недавно сидимо з ним у ресторані, а в мене нема настрою. Він питає: "Ну чому ти знову невдоволена? Я тобі вже й вилиці подарував, і ноутбук, що ще?" Відповідаю: "Сама не знаю. Думала, в мене депресія, бо я свій ноутбук зламала. Ти купив новий – настрій не піднявся. ­Потім ­думала, що настрою нема, бо я страшна і собі не подобаюся. Ти мені зробив вилиці, я собі подобаюсь, але все одно готова кидатись на людей". Він питає: "Може, ти ще щось хочеш?" ­Відповідаю: "Так, Bentley". Якщо він подарує Lexus – не зрадію, бо хочу Bentley. Ще Андрій пообіцяв квартиру. Я більше будинок хочу, але поки що змирюся і з квартирою.

Їжджу зараз джипом із водієм.

Учора Андрій не дав мені заспівати в караоке. Після ­цього ми поїхали, і я висадила хлопця під його будинком. Він мені: "А…" – а я йому: "Бе! Пісню не уступив – до побачення". ­Подружка мені після того сказала: "Я на його місці тебе вже послала б". У багатого чоловіка дівчат, які за ним бігають і обпісюють йому п'ятки, вистачає. А коли якась із ­характером: "Які твої гроші? Та пішов ти", – це натискає в мізках кнопку "добитися". А чоловік за природою – мисливець.

Якщо повністю залежиш від людини, яка забезпечує, то не можеш накричати на неї. Це гра ва­банк. Бо хлопець може і не  піти, і піти. Але якщо дівчина впевнена в собі, то скаже, як я: "Слухай, як не ти, то хтось інший. Чого ти голову морочиш?"

Залицяльники часто дарували діаманти, але я їх постійно гублю. Стільки всього було, а залишилась одна ­каблучка і кілька золотих браслетів.

Колишній хлопець, банкір, на день народження подарував квартиру, але не переоформив. А потім у нього почалися проблеми з бізнесом, і він її забрав. Я віддала ключі, а через два місяці він відправив мене в Єгипет. Ми так і не зійшлися, проте стосунки підтримуємо.

Ще один залицяльник подарував нам із подружкою поїздку в Дубай. Відпочивала в одному з найдорожчих готелів світу – "Альказар". На європейських курортах не була, бо мені не ставили шенген­візу. Теперішній обіцяв її зробити.

Як чоловік не хоче мені купити телефон, на наступне побачення я приходжу з новим мобільним. Питає: "Хто?" ­Відповідаю: "Яка різниця? Ти ж мені його не купив". Хай сидить і думає, хто подарував і за що. Коли чоловік каже: "Я тобі це не куплю, бо воно тобі не треба", – відповідаю: "Треба чи ні,

вирішувати мені. Але ти прекрасно знаєш: якщо я це хочу, то не важливо – купиш мені це ти чи хтось інший".

Дзвоню й кажу: "Зараз заїду по гроші. Дай мені, будь ­ласка, стільки­то". Чи: "Я відклала в магазині стільки­то речей. Ти коли зможеш їх забрати?" Якщо це велика сума, то говорю за вечерею: "Ой, я просто влюбилась у ті чобітки. Жити без них не можу". Якщо в чоловіка вистачило розуму заробити гроші, то вистачить і зрозуміти натяк.

Жадібних можна визначити в ресторані. Якщо не залишає хороших чайових офіціантам, а сидить і чекає на здачу 20 гривень, то це – жлобяра. Треба розвертатися й іти.

Жінка – не конячка і має працювати в своє задоволення. А коли паше заради грошей – це брєд. Навіщо тоді чоловік треба?

Не зв'язуюся з одруженими, бо вони все одно залиша­ться в сім'ї. В мене був такий один, але про це не знала. Ніколи не казав: "Не пиши і не дзвони ввечері", і я раз написала: "Я соскучилась". Тут же передзвонює дружина: "Кто это?" Почала погрожувати, що відірве мені голову. Воно мені треба?

Якось на мене навели порчу. Чоловіки підходили знайомитися до подружок, а на мене ніхто не звертав уваги. Чотири місяці ходила без грошей, із боргами. Потім у Мелітополі знайшла бабусю, яка мені це все зняла. Справи пішли вгору. Я розрахувалася з боргами, а коли з'являлась кудись, чоловіки табунами ходили.

Зараз не хочу шлюбу. Якщо вже заміж і діти, то тільки з великого­великого кохання. Поки що таку людину не знайшла.

У кожного чоловіка свої таракани в голові. Комусь подобаються натуральні дівчата, комусь – із великими сіськами, хтось просить, аби хизувалась подарунками. Мій колишній примушував дзвонити подружкам: "Скажи їй, скільки коштує та шубка. Хай вона тобі позаздрить".

За три місяці у спортзал сходила двічі й раз на місяць буваю в солярії. В мене нема схильності до повноти, а целюліт прибираю масажем. Їм усе, що хочу. Піцу о 12­й ночі – спокійно. Манікюр­педикюр – щотижня, а волосся фарбую раз на три тижні. У спа один раз на місяць вибираюся.

Удвох із подружкою орендуємо двокімнатну квартиру на Позняках. Платимо тисячу доларів. Ми з нею, як сестри. Коли я не мала грошей, жила за її рахунок. Зараз вона на мілині, і я дала їй дублікат своєї картки.

Ніколи не готую чоловікам, бо вони цього не цінують.

×