Якби 19 січня хоч один полк перейшов на бік народу, ми вже мали б іншу країну, стверджує лідер "Правого сектора" Дмитро Ярош (інтерв'ю, опубліковане в журналі "Країна від 18 лютого 2014 року)
При вході на п'ятий поверх Будинку профспілок у Києві 15 лютого висить табличка: "Вхід за перепустками". За столом сидить поголений хлопець із козацьким чубом у бронежилеті. Вздовж стін притулені щити.
– Відвоювали в "Беркута", – пояснює. На щитах висять каски. Обходимо розкладені каремати, на яких сплять люди. – Вночі тут усе зайнято. Треба скакати через людей, як у класики. По тривозі піднімаємось за хвилину.
Двоє хлопців у камуфляжі грають у шахи. У кожного – тарілка з гречкою. Кабінет лідера "Правого сектора" Дмитра Яроша майже наприкінці коридору. Біля вікна – два старі письмові столи. За одним сидить Ярош, навпроти – міцний високий чоловік за ноутбуком.
– Це – Андрій Стемпіцький, головний командир "Тризуба". Мій наступник на цій посаді, – каже Ярош.
На столі в Стемпіцького – пакунок пісочного печива, пластикова тарілка з бубликами і термос. У Яроша – смартфон, номер якого знають мало людей. З рештою підтримує зв'язок через помічника.
Учора був День закоханих. Відзначили якось?
– Я не святкую глобалістичних свят, бо – націоналіст. Але було приємно, коли до нас багато валентинок передавали, вірші дівчата хлопцям писали.
Давно дружину бачили?
– Кілька днів тому приїжджала. День побула. Я не дуже сентиментальна людина, однак хотілось би бачити дружину й дітей частіше. Але, поки революція, – така наша доля. Вона живе на Дніпропетровщині. Після того як наші адреси викинули в інтернет, переїхала. "Правий сектор", на відміну від тітушок і "Беркута", з жінками й дітьми не воює.
Боїться за вас?
– Боїться, навіть деколи плаче, хоч дуже сильна жінка. Не витримує. Говорю їй: візьми себе в руки.
З одного боку, маємо перемир'я. З другого – на сторінці "Правого сектора" у Facebook висить оголошення про збір сокир, цепів.
– Влада в будь-який момент може почати силові дії. Учора десяток наших хлопців у Одесі затримала міліція. Вісьмох відпустили ввечері, а двох – сьогодні зранку.
При них були якісь засоби захисту?
– Наскільки я знаю, нічого. Тому їх так легко взяли, – сміється. – Влада порушує перемир'я. Під Київ підтягнули полк "Барса". Грають м'язами. Тому: хочеш миру – готуйся до війни.
Чому в раді Майдану немає представників "Правого сектора"?
– Це питання не до мене, а до них. На місці лідерів опозиції я би піднявся на п'ятий поверх і хоча б подякував хлопцям, які воювали на Грушевського. Ми співпрацюємо з Автомайданом, Громадським сектором, афганцями, радимося з Кличком.
До 19 січня було очевидно, що Майдан іде не туди. Два місяці тупцювання, і жодних результатів. Кілька днів активних дій на Грушевського змусили владу сісти за стіл переговорів, скасувати закони 16 січня й відправити, хоч формально, Кабінет Азарова у відставку. Я – солдат. Не люблю, коли аж забагато демократії, – сміється Ярош.
Питає, чи можна закурити. На столі лежить пачка Davidoff.
– Прошу тільки не публікувати мої знимки з сигаретою. До революції я не курив. Моєму сину 5 років. Не хочу, щоб брав поганий приклад.
Янукович переоцінює могутність силових структур. Він переконаний, що може знести Майдан за кількадесят хвилин. Він помиляється. Хіба влада почне стріляти з усіх видів зброї, проллється море крові. Тоді протести переростуть у національно-визвольну війну по всій Україні.
Ви зробили дві заяви про загрозу терактів.
– Афганці передали нам інформацію, що на Донеччині й Луганщині міліція готує теракти під "маскою" "Правого сектора". Убезпечити від цього може лише максимальний розголос. Нам уже вдруге намагалися підкласти вибухівку. Цього разу це були пластикові трубки, начинені гільзами від дрібнокаліберної гвинтівки. Наші вибухотехніки знешкодили їх. Якщо Путін перед президентськими виборами будинки в Росії підривав, то що йому в Україні вартує зірвати щось чи пустити під укіс ешелон?
Українська влада готова боротися проти таких загроз?
– Силові структури режиму неоднорідні, записувати всіх у вороги – не розумно. Багато співчуваючих є в СБУ, навіть у МВС. Але після перемоги революції Міністерство внутрішніх справ потрібно розформувати. Більш корумпованої, гнилої і непрофесійної структури в державі зараз немає. Що не міліцейський начальник – то бізнесмен, який возить чемоданами гроші нагору, аби утриматися на посаді.
Міліцію треба реформувати за грузинським сценарієм. Поставити молодь, яка зможе діяти жертовно.
Ще в перших числах грудня ми пропонували опозиції створити альтернативні парламент, силові структури. Учора про це ж заявила Тимошенко. Якби опозиціонери визначили лідера, силовики полками приходили б на бік революції, як це було 2004 року. Якби 19 січня хоч один полк перейшов на бік народу, ми вже мали б іншу країну.
Чому цього не сталося?
– Мабуть, гріхів багато маємо. Молилися мало. На віче 19 січня, яке закінчилося на Грушевського, люди скандували: "Лі-де-ра!" А зі сцени лунали старі гасла, що лідером є народ. У керівників опозиції – завеликі політичні амбіції, кожен уявляє себе президентом.
Ви поставили на одну кандидатуру з цих трьох?
– Я – категоричний противник говорити про президентські вибори, доки ще може пролитися кров. Хоча не думаю, що Москва наважиться на відкриту агресію. У них горить Північний Кавказ під ногами, там сконцентровані майже всі боєздатні частини. Російська влада зацікавлена діяти через агентуру, створюючи провокації, можливо, диверсії й теракти.
Скільки агентів ФСБ нині в Україні?
– За інформацією силовиків, на Майдані діють близько 40 агентів.
Формально, ви – 23-тя сотня самооборони. Скільки насправді у вас людей?
– На Грушевського було 500 бійців. Зараз наша мобілізаційна спроможність дуже зросла. Більшість – молодь, але з'явилося чимало загонів із 40–50-річних людей. Ми створили "Правий сектор" як революційний майданчик. Після 19 січня народ посунув до нас масою. Відбирати не було часу. Формували підрозділи, призначали командирів, проводили інструктаж – і на передову. Хто слабкий, той відсіявся. Хто має стержень, лишився. Це був масовий прояв героїзму.
Багато ваших було поранено?
– Більш як півсотні. Були добре підготовлені, тому легко відбулися. Кулями порозбивало щити, шоломи пробивало, але Бог милував від масових втрат.
На які компроміси, на вашу думку, можна піти, а на які – не варто?
– Розблокування Грушевського та адміністрацій – це тактичний хід, бо всі розуміють: ідеться про долю заручників. Стратегічні завдання – відставка Януковича й дострокові вибори. Має бути хоча б технічний уряд, який припинить репресії. Режим сиплеться, його треба дотиснути.
Відставка Януковича і дострокові вибори?
– Це – проміжні завдання. Потім мають бути революційні зміни в державі, які покращать життя реально, а не по-азіровськи.
Опозиція готова до них?
– Вона – частина системи. Тому потрібна люстрація.
Як говорити про принципи люстрації в країні, що на 20 з гаком років погрузла в корупції? Це – сотні тисяч людей.
– Найголовніше – верхівка піраміди. Коли знизу побачать, що нагорі несуть покарання, вона посиплеться.
Януковичу даєте якісь гарантії?
– Якщо процес буде мирний і вдасться уникнути кровопролиття, нехай забирає "Межигір'я" й вирощує там страусів.
А щодо бізнесу?
– Ну, які гарантії можна тут давати? Якщо за кілька років вони назбирали мільярди, ці гроші треба повернути з офшорів.
Європа закликає до компромісних, політичних рішень.
– У мене враження, що політикам, які про це багато говорять, відстьогуються якісь кошти олігархів. Від самого початку мені не імпонувала назва Євромайдан. Січ більше пасує до ситуації. Якби Європа вводила санкції, активніше діяла, все було б інакше. Фюле (Штефан Фюле, єврокомісар з питань розширення і сусідства. – "Країна") радить опозиціонерам відректися від праворадикалів – це ж удар у спину. Заява Держдепу США – аналогічна.
Фюле до вас на п'ятий поверх не приходив?
– Ні. Тут були посли Канади, США, Великої Британії. Прийшли з інспекцією після 19 січня. Порошенко їм перекладав, був Парубій. Потім приходили євродепутати, з десяток людей. Півгодини відповідав на їхні запитання про насильство, екстремізм. Пішли усміхнені й задоволені. Правда, усмішка політика – не завжди щира.
Ви змучені.
– П'ять днів ходив із температурою 38 з гаком. Через революцію спортом перестав займатися. Трохи хиляком почуваюся. У мирний час відновлю форму.
Відбуваються майже біблійні події. Не почуваєтеся самотньо?
– Ні. У мене є побратими, сім'я, народ врешті-решт. Є почуття відповідальності й небажання проливати кров. Але якщо буде необхідність – доведеться. Це теж тягарем на плечі лягає.
Стемпіцький виймає з шафи два апельсини.
– Це – наколоті, з американського посольства, – сміються. – Ні, мабуть, із турецького.
Правда, що в самообороні Майдану є єврейська сотня?
– Сотня – не сотня, але є хлопці, які служили в ізраїльській армії. Дуже добре поводяться. У нас є росіяни, білоруси.
Що вони тут шукають?
– Я свого часу в Білорусі з "Тризубом" створив націоналістичну організацію "Край". Вона діяла, але згодом провели арешти і багато хто виїхав у еміграцію.
Чи можливий "Правий сектор" у Росії?
– Російський етнос може врятувати лише їхня національна державність. Бачимо великий вплив китайського чинника на Сибір. Років за 10 китайці становитимуть там більшість. Північний Кавказ – теж майже втрачена територія. Це – остання потуга Росії щодо України. Путін чому так болісно реагує на нашу революцію? Бо розуміє: це – приклад для наслідування.
Зі сцени чути якусь естрадну пісню.
Не заважає?
– А, я звик.
– Репертуар міняється. Вночі буває шансон, зранку – попса, – уточнює Стемпіцький.
– Ми більше полюбляємо вибухи світлошумових гранат і запах газу, – сміється Ярош. – Якби не козацький дух, Україна мала б невеликі шанси вижити на межі двох світів – Азії та Європи. Навіть при окупаціях українець завжди залишався воїном. Цей розумний мілітаризм треба відродити обов'язково. Бо країна все одно лишається на межі двох світів.
Кажуть, 1989 року в Москві ви порвали свій радянський паспорт.
– То – фейк. У квітні 1989-го підняв перший жовто-блакитний прапор на сході України на Дніпропетровщині. Сформував перші осередки Руху в Дніпродзержинську. Українську студентську спілку організовував, яка потім студентське голодування на граніті оголосила.
Я тоді служив у ракетних військах стратегічного призначення в Білорусі, а потім – під Іркутськом. Там виступив проти ГКЧП, розклеїв листівки. Замполіт почав наїжджати на мене. Офіцер – начальник караулу, прапорщик – заступник, і 12 хлопців, усі озброєні. Той кричить: "Заарештувати його!" А вони: не заарештуємо. Сіли в їдальні караулки і почали вести переговори. Домовились про нейтралітет. Я виграв.
Політав по вахті в "Ноябрьскнафтогазе", ремонтував електродвигуни. Працював на Дніпровському меткомбінаті слюсарем з ремонту обладнання. Страйкком зорганізував. Потім – на базарі торгував. Пряжу возив із Чернігова. Дружина плела дитячі кофточки, штанці, а я продавав. Зразу соромно було, а подивився – біля мене полковники відставні стоять, учителі, лікарі. Спілкування доволі інтелектуальне.
Чому не пішли в політику?
– Я себе не уявляю в Раді. Тиснути на ті кнопки, розробляти законопроекти. Це, як додавати в діжку з лайном по ложечці джерельної води. Коли ти з тої бочки нап'єшся? Треба прибрати її і поставити нову, з водою.
У яку церкву ходите?
– Я греко-католик. Мій духівник – капелан "Тризуба" Петро Бурак. У нас парафія з 1994 року. Зараз церкву в Дніпродзержинську будуємо.
Що їсте, де спите?
– З їжею тут проблем нема. Сьогодні гречану кашу їв, курку. Пив чай, каву. Вчора на поверх привезли декілька десятків тортів з червоно-чорними прапорами, надписами "Правий сектор". Допомагають звідусіль. Приїхали із Закарпаття – привезли 36 тисяч, у трьох районах зібрали. Бабуся віддала 15 гривень із пенсії, сказала: на "Правий сектор". Зворушує ледь не до сліз. Допомогу розподіляють на ув'язнених, покупки засобів.
А сплю під стіною, – показує каремат на підлозі. – Рюкзак під голову. Я так уже 25 років сплю, коли не вдома, а на вишколах. Багато речей доводиться вночі вирішувати. Бандерівське сонце – то місяць, – усміхається. – Лягаємо о другій-третій ночі, інколи – о четвертій-п'ятій. О дев'ятій-десятій – підйом. Недалеко виходжу за периметр.
Скільки охоронців маєте?
– Одного-двох достатньо. Бронежилет змушують одягати, – піднімає його з підлоги за спиною. – 6 кілограмів. Там металева пластина з ущільнювачем.
Якщо влада не йтиме на поступки, які подальші дії?
– Ми пропонуємо опозиції та всім суб'єктам Майдану оголосити загальнонаціональну мобілізацію і заблокувати урядовий квартал. Це буде ефективна форма тиску на владу. І, безумовно, діяльність по всіх областях України.
Урядовий квартал без Грушевського?
– І Грушевського треба блокувати. Відійшли, а тоді знову підійшли і заблокували. Вони ж нових заручників хапають.
Ви щасливі?
– У якійсь мірі. Боротьба і перспективи надихають.
Ярош вибачається, щоб відповісти на дзвінок. Стемпіцький передає йому слухавку.
– Якщо є рішення Штабу національного спротиву, ми не виступаємо проти. Скажіть, Дмитро Ярош гарантував, що ми вийдемо з адміністрації, якщо вийдуть вони.
Співає Віктор Цой "Мы ждем перемен".
– Іде розблокування ОДА в Франківську, – пояснює. – Хочуть підставити "Правий сектор", щоб ми вийшли і взяли на себе негатив. Бо народ не хоче.
Який сенс було брати державні адміністрації, якщо зараз їх звільняти?
– Ця підтримка була дуже потрібна на Грушевського, щоб влада зрозуміла: ми контролюємо регіони.
22 січня на Грушевського стріляли снайпери?
– Вони помпові рушниці заряджали бойовими набоями і валили по протестувальниках.
Хто міг вирішити, що це треба робити?
– Судячи з настрою особового складу "Беркута" і їхньої шовіністичної затятості, це могли бути командири підрозділів, на рівні полковників. Але вони цього не зробили б, якби не усвідомлювали, що їх прикриють згори.
Що відбувається з "Беркутом"? Усі кажуть, що він змінився за останні два роки.
– Не за два, а вже майже за чотири. Щойно Янукович прийшов, вони дуже активно почали працювати по силових структурах – по зміні особового складу, кадровій політиці. Все патріотичне було вбите, і поставлені відповідні люди. Працюють, як найманці. Зараз можна розцінювати "Беркут" як п'яту колону Москви однозначно.
Ви закликали: ніякої анархії, махновщини. До кого звертались?
– До всіх суб'єктів Майдану і неконтрольованих груп. По Грушевського на першій прес-конференції я заявив, що ми готові відвести людей у випадку скасування законів 16 січня, відставки уряду Азарова, припинення силових дій, відпущення заручників і їх реабілітації. Це наша послідовна позиція. Але рівень радикалізму зріс за цей час. Людям треба запропонувати щось конкретне. Мобілізація – це конкретне, бо будь-яка війна починається з неї. Інакше – це не війна, а побоїще. Все має бути сплановано й витримано. Чому "Правий сектор" не зазнав відчутних втрат? Тому що в нас налагоджена система взаємодії, підготовки, вишколу. А в інших – спонтанний вияв протесту, повстанського інстинкту. От і попадають у передряги.
Зараз достатній рівень організації на Майдані?
– Хай керівники самооборони підпорядковуються своїм командирам, а "Правий сектор" – своїм. Самооборона – це структура, яка психологічно є обороною, захистом. Ми ж формуємо ударні загони, що досягають результату. В будь-якій армії так є. У нас повна координація дій. Ми захоплюємо, вони – барикадують.
Я перед цим ще по "тризубівській" лінії казав: хлопці, якщо дасть Бог і буде наступна революція, мають бути барикади, певна психологічна атмосфера. Бо барикади створюють тил, життєвий простір для революціонерів.
Але Січ – це певна анархія.
– Ні. Це – національний орден, який століттями відстоював державність і зберігав націю. В ній були певні демократичні, народовладні риси. Коли обирався кошовий – ставав авторитарним лідером, бо це військова одиниця. Без Січі уявити історію України неможливо. Там був механізм контролю за владою. Це те, що треба нам зробити в державі.
У "Тризубі" заборонено балотуватись у владу?
– "Правий сектор" – це ширше. Але "Тризуб" збережемо за будь-яких ситуацій. Із 1993 року ми намагалися показати людям, що за ідеали можна боротися жертовно. Я говорю хлопцям: кожен із вас після революції має зайняти своє місце в суспільній ієрархії. Маєте увійти туди і зробити цю державу кращою.
Хто ви: гуру, тренер, філософ, солдат?
– Воїн національно-визвольної революції.
Всякі були версії конспірологічні про вас.
– А скільки нас звинувачують у співпраці з різними спецслужбами! Ми завжди мали контакти з СБУ. І дивно, якби не було, бо є куратори, які виходять на нас на різних рівнях. Виконують свою роботу. СБУ – інтелектуальніші за МВС. Із, – задумується, – мєнтами ми ніколи не мали справи. Тоталітарне мислення, коли всіх заганяєш в одну лузу, це дуже погано. І я підозрюю, що, попри збочену кадрову політику в СБУ останні чотири роки, там є хлопці, які адекватно сприймають ситуацію і виглядають дієвою і патріотичною структурою.
А чому вони нічого не роблять?
– Відсутній єдиний центр тяжіння. Є велика недовіра до лідерів опозиції. У них же зібрані бази даних. Знають, хто чим дихає, коли хто їздив у "Межигір'я". І постійно в них дилема: переходити чи не переходити на бік цієї опозиції. Але на який бік тут перейдеш?
Чого не знайшлося четвертого, п'ятого лідера? Якогось Парубія?
– О, є опитування "Вконтакте" про лідера Майдану, – Стемпіцький повертає ноутбук. – Ми на першому місці. Тут у нас під 200 тисяч прихильників.
– Якщо прийдемо в політику – покажемо іншу якість, – каже Ярош. – Не цинічну, не брехливу і не підкилимну. Коли дивишся перед собою на якусь територію, бачиш паркан, дах хати. Націоналізм дає можливість дивитися згори – це як вежа.
Дарує нам по своїй книжці "Нація і революція".
– Це збірка статей, які я писав. Торік вийшла. Думав: присяду, місяць мені виділять часу, і я такий фоліант забабахаю. Ну, але часу ніколи нема. Тепер уже після революції, якщо все буде добре, засяду й напишу щось велике.
Ви – оптиміст?
– Я – націоналіст. У перемогу вірю однозначно. Важче терміни розкласти – чи це станеться 26 лютого. Чи 9 березня, чи на Великдень, чи восени, чи в березні наступного року.
Астролог каже: після серпня.
– Ми не будемо до серпня тут сидіти, – знизує плечима Стемпіцький.
– Сидіти не будемо. Хіба воювати, – уточнює Ярош.
Цікава закономірність: як тільки зима – в Україні революція.
– Я щоразу чекаю весну. Щоб з'явилася перша зелень. Тоді можна мати лісові бази, щоб у разі чого відійти і звідти завдавати ударів, – сміється Ярош. – Мілітаристська свідомість. При Ющенку ми розслабились. Хоча при ньому в мене був обшук удома. Десь щось бахнуло, пару кримінальних справ було. Діти раділи обшукам. Кажуть: "Тату, а можна ми у школу не підемо?"
Часто були обшуки?
– П'ять чи шість. Були в 1990-х, потім – за Ющенка один і ще – за Януковича. Нічого приємного немає, коли по білизні дружини лазять. При тому часто поводяться, як свині, а не люди.
7 
35413
Коментарі