"Генії перетікатимуть у Київ, бо тут для них підходяще середовище"

Майбутнє Львова будуватиметься на освіті й науці, Харків стане столицею українського машинобудування, а Донецьк залишатиметься центром гаснучої вугільної промисловості –

вважає архітектор Генріх Фільваров

Часто чути, що Київ – місто паразит. Що столиця живе за рахунок України. Це справді так?

– Я не згоден із таким визначенням. Будь-яка столиця стягує до себе інтелектуальний, адміністративний, економічний, культурний потенціал країни. Київ – концентрований показник того, що відбувається в країні. Сюди стікаються найенергійніші люди. Але він не може бути островом добробуту в океані негараздів.

Кожне історичне місто втягує в себе не тільки теперішнє, а й минуле. Яке минуле ввійшло в образ та міф Києва?

– В історії Києва є величезний провал: ми нічого не знаємо про період від ІХ століття до епохи Батия. Такі провали були й у Європі. Після падіння Римської імперії настала так звана чорна ніч, яка тривала до VІІІ століття. Провал зашкодив Києву, але не вбив його. Тенденція створювати духовні цінності відновилась. Для Києва важлива друга половина ХІХ століття. Тоді склалися дуже цікаві архітектурні, наукові школи, сформувалось своєрідне культурне середовище. Зараз Київ повинен виробити свою модель розвитку, свою філософію, а не наслідувати європейські міста. Наприклад, Рим зберіг своє значення, хоча в нього також був історичний провал. Інший приклад – Єрусалим, маленьке місто в маленькій країні. Але коли вимовляється слово Єрусалим, то за ним тягнеться низка величних асоціацій. Кожне місто має сформулювати свою місію. Треба це зробити й Києву.

Яка це може бути місія?

– Київ був центром Русі, а це – широкий простір. Місто домінувало на величезній території. Північніше – Москва, на південь – Стамбул, західніше – Відень і Прага. На схід – взагалі неміряний простір.

Вираження його духовно, культурно та політично й могло б стати ідеєю Києва.

Ви вірите в таке майбутнє?

– Зараз Київ опинився в складному становищі через політичні причини. Розраховувати на те, що він подолає їх протягом 10 років, не варто. Київ дуже здав у науковому плані. Ще недавно це було місто школи академіка Глушкова – одного із засновників практичної кібернетики. Тут була чудова математична школа Метропольського, а також Богомолець, Амосов, Патон. Поки що нічого не прийшло їм на заміну.

Це не вина міста.

– Так. Із різних причин цінності як історико-моральні поняття, що були колись у Києві та країні, замінилися на вигоди. Спочатку це спричинило певне економічне зростання і, зокрема, будівельний бум. Але сьогодні поняття вигоди перемістилося в інші сфери, мало пов'язані з інтересами населення.

Заміна цінностей на вигоди фатальна?

– Ні. Подібний етап пройшли багато великих міст. Наставав момент, коли вони втрачали свою історичну місію. Цінності зникали. А після вичерпання внутрішнього потенціалу накопичення вигод у людей знову виникає потреба гуманістично осмислювати своє існування.

Благодійність починається тоді, коли капіталіст стає мільярдером. Саме дуже багаті стимулюють розвиток країни і думки. Вони розуміють, що досягли такого рівня, коли додавання ще одного мільярда – добре. Але, з погляду людського статусу, це нічого не додає. Країна жебраків не спроможна рухатися вперед. Суспільство починає піклуватися про бідних, коли стає

заможне. Тоді пробуджується інтерес до цінностей. Так буде і з Києвом.

Як визначити сучасне місто?

– Це єдність трьох речей: населення, матеріально-речової інфраструктури та діяльності. Місто без людей – кладовище. Місто без

інфраструктури – циганський табір. Місто без діяльності – середовище для пенсіонерів.

Я не люблю розмов про "понаїхали". Якби не було тих, хто "понаїхав", місто не розвивалося б. Воно не може існувати тільки за рахунок тих, хто там жив спочатку. Якщо не "понаїдуть", то майбутнього не буде. Звісно, приїжджі несуть іншу культуру. Люди творчі, креативні швидко асимілюються. Інші починають зсередини руйнувати місто принципами, з якими прийшли із сіл. Відбу­вається процес – хто кого. І на першому етапі перемагає маргінес. Тому що бути культурним означає обставити себе системою обмежень: це не можна, те не можна.

Культу­ра – це система заборон. Та з часом населення з "некультурою" мимоволі вростає в культурне середовище, сприймає потроху систему заборон. І міська культура виникає знову. Це доля кожного міста. Але є й трагічні ситуації. Приміром, у Мехіко близько 20 мільйонів жителів. Тамтешня стародавня культура частково зруйнувалася. Однак через певний час потік іззовні виснажиться. Тоді сполучені посудини вирівняються.

Урбанізація – це не тільки нові міста. Це проникнення міського способу життя в периферію. Селянин, який пожив у Києві чи Львові й повернувся додому, приносить туди елементи міської культури. Як колись він приніс елементи сільської культури в місто. Відбувається взаємне проникнення.

В України не дуже хороші демографічні перспективи. Що робити містам-мільйонникам, які не мають підтримки із сіл?

– Колись товариш Ленін сказав: краще менше – та краще. Він був не завжди неправий. Сьогодні демографічний провал супроводжує нашу економіку й політику. Багато молодих людей хочуть їхати звідси. Але на якомусь етапі падіння припиниться. Хоча швидко до 52 мільйонів населення не повернемося. Приріст почнеться, коли підвищаться умови життя в Україні. Зараз, на жаль, наша система перебуває в стадії балансу між стабільністю і саморуйнацією. Цей період необхідно пройти. Думаю, почнемо поволі рости після того, як кількість населення стабілізується на рівні 35-37 мільйонів.

Поясніть, чому саме тоді?

– У селі сьогодні живуть 30 відсотків українців. Чи потрібно стільки? Ні, для економіки там вистачить 5 відсотків. Тому уродженці сіл перебираються у середні міста, потім – у великі. Десь цей процес зупиниться. Існує система запізнювання інформації. У Києві є умови для соціального зростання, легше влаштуватися на роботу. Сьогодні цей процес уже гальмується.

Однак інформація про те, що у столиці все розвивається, на периферію йде із запізненням. І люди продовжують тягнутись до Києва. Це теж рано чи пізно закінчиться.

Демографічний провал не нескінченний.

Зупинимося на рівні, при якому буде певний баланс між умовами життя у селі й у місті. Що менше буде людей у селах, то краще житимуть ті, які там залишаться. Частина виїдуть за кордон. Це теж природний процес.

Як розвиватись Одесі, Донецьку?

– У другій половині ХІХ століття Одеса за кількістю населення перевершувала Київ удвічі. Вона була центром торгівлі Росії зі світом. Розвивалася як порт. Це був Марсель в Україні. Портове місто, де обов'язково утворюється сузір'я супутніх об'єктів, організацій і підприємств. Франція, за чисельністю населення і територією, подібна до України. Є Марсель, є Одеса. Марсель – мільйонник. Навіщо Одесі два мільйони жителів? Є мільйон, і цього достатньо.

Донецьк залишатиметься не тільки центром гаснучої вугільної промисловості. Він стягуватиме до себе металургію, енергетику, спеціалізовану науку й економіку.

Яким бачиться майбутнє Львова?

– Він живе комплексом столиці, що не відбулася. Постійно страждає: "міг би, а не вийшло". Але там склалося якісне освітнє середовище. У Львові дуже цікаве культурне середовище і професура. Яка, розуміючи, що вона – не столична професура, стає кращою за киян. Освіта й наука – це майбутнє Львова.

Є ще Харків – перша радянська столиця України.

– Харків завжди був центром важкого та іншого машинобудування. Коли Україна прокинеться для того, щоб виробляти якісну продукцію машинобудування, то місто розвиватиметься за цим сценарієм.

Тобто чисельність міста – чинник не визначальний?

– Важливіше – його внутрішній розвиток, підвищення якості середовища. Стрімке зростання кількості населення в столиці свідчить про те, що на решті території країни жити погано. Треба позбутись економічних причин переїжджати в Київ. Усі інші стимули – будь-ласка. У Бальзака є фраза: генії народжуються в провінції, але помирають у Парижі. Генії перетікатимуть у Київ, бо тут для них підходяще середовище. А для звичайних людей необхідно вирівнювати умови життя по всій країні. І тоді припливу людей до столиці не буде. Як зараз його немає в Париж, у Лондон чи у Нью-Йорк. Років 20 вони завмерли у своїй кількості населення.

А що робити малим містам?

– За радянської влади було дві серйозні постанови про обмеження зростання великих міст і стимулювання розвитку малих. До них тоді спрямовували значні кошти. Однак ресурси пішли в пісок. Часто житло будували там, де воно нікому не треба було. А промислові підприємства в невеликому місті економічно малоефективні, бо в них слабкі зв'язки із зовнішнім світом. Це була логістична помилка. Деякі з теперішніх містечок взагалі не мали існувати.

Це безвихідь?

– В Європі малі міста виглядають дуже симпатично – акуратні, доглянуті. Нам не вдасться їх швидко наздогнати. Коли поїзд іде по рейках, його неможливо раптово повернути праворуч чи ліворуч. Потрібна плавна історична дуга. Спроба різкого повороту була – в епоху Сталіна. Це кривавий засіб. Він закінчився провалом. Після перенасичення великих міст почнуть розвиватися малі. Їх будуватимуть як супутники великих. І вони стануть органічним явищем в урбанізаційному процесі.

×