В УКРАЇНІ ГОРДИНЯ ПЕРЕМІШАНА З КОМПЛЕКСОМ МЕНШОВАРТОСТІ, СТВЕРДЖУЄ ЕКОНОМІСТ ПАВЛО ШЕРЕМЕТА

Що кажете людям, які хочуть робити бізнес в Україні?

– Три речі. Перша – успіх у бізнесі визначається настроєм. Мій хороший знайомий Дмитро Ареф'єв має з дружиною ресторан "Максим" у Славському. А колись він був членом збірної Радянського Союзу з гірсько­лижного спорту. Я завжди запитую підприємців: які ключові чинники успіху у вашому бізнесі? Його спитав також, тільки про гірські лижі. Припускав, що це – техніка й знання траси. Що місцевий спортсмен, знаючи трасу краще, має більше шансів. Дмитро одразу відповів: ні, не траса. Її добре знання дає соті секунди переваги, і то не обов'язково. Бо за день до змагань усі спортсмени проходять трасу знизу догори. Майстерність? Звісно, вона важлива. Але на чемпіонаті світу її рівень у всіх дуже подібний. Дмитро сказав: "Настрій на старті". Саме це визначає успіх.У китайців та корейців є два ієрогліфи, що позначають цю річ. Коли вони чогось бажають, то бажають ініціюючого серця. А з часом у нас розвивається протилежна річ – ентропія. Якось запрошував одну колегу виступити на події. Вона: "Ну, я уже не девочка, чтоб прыгать вот тут". Кандидат наук, усе таке. А основоположник маркетингу Філіп Котлер 2006 року погодився виступити в КиєвоМогилянській академії. Йому було 75. Уже всього досяг, запросити його на один день обходиться в суму з чотирма нулями в доларах. Я витягнув Котлера на обід, і він питає: "Павле, а що ти читав останнім часом класного з бізнесу?"

Я: "Наприклад, "Стратегію блакитного океану". Ви, певно, про неї знаєте – усі довкола говорять".

– "Чув, а почитати не мав часу. Розкажи мені." Починаю розказувати. А він – зі своїм статусом, у 75 – дістає з портфелика блокнот і починає записувати! Ось воно, ініціююче серце. Тому Котлер успішний, і тому в нього один день коштує стільки. Тому перше – настрій.Друге – це диференціація. Треба пропонувати щось таке, чого до тебе не було. Ще краще, якщо вдасться реконструювати галузь. Один із моїх улюблених українських прикладів – львівський ресторанний холдинг !FEST. Торік 29 грудня о десятій вечора з друзями виходжу з їхньої "Криївки", що не має вивіски й не витрачає жодної копійки на рекламу. Біля входу стоять три десятки людей! І перші з них потраплять, бо ми вийшли. А останні зайдуть десь за годину. При тому, що це площа Ринок – довкола десятки закладів. А люди стоять. Вони хочуть у "Криївку", бо це не просто ресторан. Це – переосмислена галузь.І є третя річ – дисципліна впровадження. Якщо поліпшимо її, то зможемо обіграти азійців. У нашому суспільстві ієрархічність не така жорстка, й це дозволяє креативити колективно. У того ж !FEST три співзасновники. Один – фантастичний креативщик, тільки його треба підсилювати щодо впровадження. Це робить другий, дбаючи про операційний менеджмент. Третій відповідає за фінанси й загальну стратегію. На українському ринку вони вже багато досягли. Недавно вийшли у Краків, думають про Китай, про Бельгію.

Таке враження, наче ви розповідаєте це американським підприємцям. Які не мають справи ані з українською корупцією, ні з несправедливими правилами, ані з чиновниками, які ставлять палиці в колеса. Невже це все  такі другорядні фактори, що не треба на них зважати?

– Щодо тих, хто ниє і скиглить: уряд чи ще хтось не дає працювати – то це просто лінь. У такій людині ентропія перемогла креатив. А зараз їм класно, бо є Янукович. Для них це просто мрія!Мій стоматолог каже: "Як це ви вернулися з Малайзії? Тут так страшно!" "Що страшно?" – питаю. "Той, хто наверху, бульдозером по всіх їздить!" Я йому: "Скажіть, ви в очі податкового інспектора бачили?" Каже: ні. "А я бачив страшні режими, – говорю йому. – У Сингапурі вся опозиція була в тюрмі. У Китаї – Facebook, Twitter заборонені. Але вони розвиваються. Економіка Сингапуру зростала на 12 відсотків на рік. Зараз це – одна з найбагатших країн світу. А в Китаї дохід на душу населення вже вищий, ніж в Україні. При тому, що нам ділити на 46 мільйонів, а їм – на 1,3 мільярда. Такі результати дають режимам легітимність, підставу продовжувати далі в такому дусі. Бачив я й режими, що не дають результату. Наприклад, у Бірмі. Там влада – у військових. А в нас нема результатів – але немає й армії. Чого ви боїтеся?" Мабуть, це сидить у нас десь у синапсах – канальчиках між нейронами – що тут страшно. А що страшного?У мене був страх після переїзду до Малайзії. В якісь моменти прийняття відповідальних рішень тряслися ноги: правильно роблю чи ні? І тоді до рук потрапила книжка The purpose of Christmas, "Призначення Різдва". Її автор, священик Рік Воррен, приймав першу присягу Обами. У книжці була фраза, наче для мене: "У Біблії словосполучення "не бійся" трапляється 365 разів. Ніби по одному на день: не бійся, не бійся, не бійся".Звучить фінальний свисток у вирішальному матчі чемпіонату світу з футболу в Південній Африці. Іспанія виграє в Голландії й уперше стає володарем Кубка світу. В цей момент декілька тисяч китайців, розкиданих по ключових точках Мадрида, розкладають переносні столики й витягають зі своїх тюфиків пиво. Ставлять його на продаж, без жодних ліцензій чи дозволів. Поліція нічого не питає – бо ми тільки що чемпіонат світу виграли. А у європейців – ентропія. Вони готові пити пиво, а не ставити його.О третій ночі, коли все розкупили, китайці склали тюфики й столики – і зникли до наступного флешмобу. Із цим ми готові конкурувати? А, окрім китайців, позаходять різні транснаціональні корпорації. Поки що вони бояться України й серед ресторанів лише McDonald's серйозно присутній. А уявіть, прийдуть сюди Pizza Hut, Burger King, Starbucks. Наші благатимуть: "Верніть Януковича, щоб не було цього всього!"Один з очильників УГКЦ сказав якось: "Тим, кому зараз тут не подобається, – і Рай не сподобається". Кілька тижнів тому говорив із послом Данилом Лубківським. Зайшла мова за фразу Адама Міхніка, що ніколи за останні 400 років у Польщі не було так добре. Данило каже: "В Україні за останню тисячу років ніколи не було так добре, як зараз". Я йому: "Даниле, ти жартуєш. Вийди на вулицю й поглянь, що робиться. Мінус півтора проценти економічного зростання!" А він: "За останні 20 років не було голоду, не було війни, феноменальний глобальний розвиток технологій. Роби, що хочеш. Лети, куди хочеш. Треба шенгенську візу – піднатужся й отримай. І світ – твій!" Я з ним погодився. Зараз усюди це повторюю. Ми – невдячне покоління. Недавно ми святкували 90 років моїй бабусі. Вона може дещо розказати про життя. Наприклад, як на Подолі в Києві під час Голоду трупи виносили.

Що робити перед тим, як нас протверезять "шоковою терапією" конкуренції? Які риси розвивати?

– Зараз і Україні, й світу потрібні іннова­тори, які розв'язують проблеми. Колумніст The New York Times Томас Фрідман одну з колонок назвав: "Шукаєте роботу? Придумайте її!" Ми обговорювали текст Фрідмана зі студентами Київської школи економіки. Вони твердять постійно, що уряд поганий, країна нікудишня і треба виїжджати, бо нікому тут їхні знання не потрібні. Тоді я сказав: ви мені набридли, але я не здаюся. У п'ятницю, 31 травня, сідаємо в автобус і їдемо у Вінницю.Першу зустріч мали з мером Володимиром Гройсманом. Наші запитують: чому по всій країні дороги розбиті, а у вашому місті – нормальні? Мер пояснив: допомогла співпраця з банками. Далі заговорили про прозорі офіси, електронні черги, про те, що у Вінниці можна через інтернет зареєструватися в дитсадок. Потім ми відвідали дві фабрики Roshen, стару й нову. Новій – рік, і вона неймовірна. Зустрілися з "Кусто ґруп", що інвестують у елеватори. Закінчилося все біля фонтана Roshen (найбільший в Європі плавучий фонтан. – "Країна").Одразу після шоу поїхали в Тернопіль. Поспали 3 години – і в село Васильківці Гусятинського району. Там – головний офіс агрохолдингу "Мрія". Він є сімейним бізнесом. Його голова Іван Гута каже: "З компанією все гаразд, вона працює. Тепер у Васильківцях хочу зробити Силіконову долину". Зайшли до комп'ютерного класу місцевої школи й переконалися: і ця мрія може здійснитися.Увечері того ж дня у Львові побували на концерті "Океану Ельзи". Він тривав 3 години – для 30 тисяч народу.Вранці йдемо в Український католицький університет, гасло якого – "Візьми і зроби". Тоді !FEST. Далі – мерія. Слухаємо виступ Андрія Садового у сесійному залі міської ради, після чого він запрошує нас усіх до себе в офіс. Наостанок послухали глобальну львівську ITкомпанію SoftServe. У результаті мої студенти були "порвані". Сказали: "Тепер ми ваш оптимізм розуміємо".І це – та сама Україна.

Що робити тим, які не живуть поруч із Петром Порошенком чи Іваном Гутою?

– У Львові нещодавно пройшов фестиваль "Альфа джаз", який фінансує Михайло Фрідман. Він – російський бізнесмен, але родом зі Львова. Хто стукає – тому відчиняють, хто шукає – той знаходить. Чи були у вашому житті випадки, що чогось дуже хотіли – і воно не прийшло? У вікна, у двері, не зразу – пізніше, але ж прийшло! Звісно, треба докласти зусилля, думати, бігати, грюкати у двері. Але якщо дуже хочеш – приходить. І нерідко: вдесятеро більше, ніж хотів.Треба мати настрій. Треба дуже хотіти. І це спрацює, в будьякому місці.

Наприклад, у Луганську?

– Можна, наприклад, водити людей у шахту, показувати умови праці гірників. Ми своїх студентів водили – вони вечеряти після цього не могли. Змінювався світогляд.Дехто з луганян завжди можуть сказати: "А, так это Львов, конечно…" А Садовий каже: коли мене б'ють у спину – це мене прискорює. Коли сиплють забагато бруду – воно відвалюється саме. Знову справа в настрої.Між моментом, коли мозок отримує певну інформацію, і прийняттям рішення щодо реакції минають 3 секунди. У цей час ми й програмуємо себе на позитив чи негатив. Хтось думає: "Ну, все пропало". І все справді зривається. Тоді цей хтось обґрунтовано каже: "Я так і думав!" А інший прикине навпаки: "Як не в двері, то у вікна" І якось прорветься.

Що може зробити групка людей на локальному рівні?

– Для фахівців нормальним є влучання з третього разу – переліт, недоліт, влучив. Так і в Україні зараз. Треба засівати всюди, бо хтозна – де зросте. Постійно витягати себе зі звичної зони комфорту.

Якими ростити українських дітей?

– Привчати до гнучкості й скромності. Моя старша донька в Малайзії навчалася в міжнародній школі, до такої ж пішла і в Києві. Навчання англійською, в суботу українська, у понеділок – китайська. Якось вона приходить і зітхає: "Ох, ця українська вчителька". Питаю: "Що, "строїть" усіх? Змушує вставати, коли заходить, свариться й кричить?" Вона: "Звідки ти все це знаєш?" "Бо вчився в українській школі". Тут її прорвало: "Це неправильно, це ж міжнародна школа". Я кажу: "Ти маєш бути мудра. З українською вчителькою бути українкою. Каже вставати – вставай. Строїть – стройся, бо така українська культура. Але з американкою будь американкою, із китайцем поводься покитайськи".Коли працював у Малайзії, корейці питали: "Чому ти такий прямолінійний? Ісус казав учням: будьте невинні, наче голуби, і хитрі, як змії". Я не повірив. Український переклад – мудрі, як змії. А в англійській використане слово shrewd, хитромудрий. При цьому в оригіналі спершу йдеться про змій, а тоді вже про голубів.Водночас треба шукати шляхи ускромлення людей. Працювати з гординею. В Україні вона перемішана з комплексом меншовартості. А це така суміш, що здуріти можна.Цьогоріч ми в сім'ї пропустили посадку картоплі. Але неодмінно поїдемо її копати своїми рученятами до родичів на Хмельниччину. А на дачі робитимемо ландшафти, бо це теж ускромлення. Цеглинки повиносити, із земелькою попрацювати. Ти повинен мати глобальні амбіції й бути номер один у світі, навіть якщо з далекого села. Але водночас маєш бути скромний, прагматичний і реалістичний, як селянин. Щоб чути не лише себе, а й інших.

×