Правила російської мови підконтрольні не тільки Кремлю, вважає 35-річний мовознавець і письменник Костянтин Зарубін, який живе у Швеції. Він радить Україні законодавчо впровадити поняття "українська російська" - у відповідь на спроби влади РФ монополізувати право на регулювання правил і побутування російської мови. Свою думку про це лінгвіст висловив у блозі журналу "Сноб".
Нагадую: будь-який сайт мережі Інтернет на будь-якому сервері планети Земля тепер зобов'язаний стати на облік в Роскомнадзорі, як тільки його щоденна аудиторія доросте до трьох тисяч. Тим, хто вже став на облік, заборонено матюкатися і вивішувати "недостовірну інформацію". Такий закон ухвалила Держдума і підписав націонал- лідер.
Мови, на яких більше не можна з матірщиною, в тексті закону не прописані. Однак не секрет, що крім законів у нас діють "понятія". В "Російській газеті" їх не друкують, але озвучувати іноді доводиться. Як роз'яснив заступник голови Роскомнадзору Ксензов, вимоги закону поширюються на кожного, хто "пише російською мовою або мовами народів Росії". Незалежно від того, де перебуває.
Спробуємо простежити логіку Ксензова. Зрозуміло, що "мови народів Росії" - явище в деякому сенсі юридичне. Закони суб'єктів Федерації наділяють офіційним статусом кілька десятків республіканських мов і мов корінних народів. Російська, згідно з Конституцією, взагалі є "державною мовою РФ на всій території".
"Території" чого - додумують уже по поняттях. І робить це не один Ксензов. Судячи з невтомної турботи російського МЗС, а останнім часом і збройних сил, про "російськомовне населення" сусідніх країн, Російська Федерація всерйоз вважає російську мову своєю власністю - на рівні з надрами і повітряним простором. З тією вигідною відмінністю, що російській мові кордони не писані.
Неважко здогадатися, що жителів Землі, які поки що проживають поза розсувними межами Російської Федерації, така логіка не вражає. Не всі бажають ставати на облік в Роскомнадзорі. Багато хто хоче користуватися повним діапазоном мовних засобів, а також вивішувати інформацію "не достовірну" з погляду Кремля. Російською мовою.
Таким чином, перед нами знову головне юридичне питання сучасності: як примирити російське законодавство з дійсністю, що існує поза головами російських законодавців?
Радий повідомити вам, що в даному випадку відповідь знайдена.
Знайшов її найпопулярніший користувач мережі Інтернет з Одеси. Українській владі, написав він, необхідно прийняти закон про "українську російську" мову. Інакше кажучи, треба "зафіксувати вже існуючі де- факто відмінності" української російської від російської російської та перестати залежати від Росії у мовному питанні. Тоді блогери (у тому числі й російські) зможуть офіційно заявити, що вони пишуть українською російською і ніякий Роскомнадзор їм не повелитель.
Більше того, сім бід - одна відповідь: українську російську можна зробити в Україні другою державною, "проти чого набагато менше протестуватимуть і українські націоналісти". Один коментатор тут же запропонував вирішити мовне питання ще витонченіше: взагалі оголосити місцеву російську діалектом української. Запропонував, щоправда, зі смайликом. Жартома?
Як викладач мовознавства, вважаю своїм обов'язком повідомити вам дві речі. По-перше, теза що "російська - діалект української" нітрохи не жартівливіша за тезу "українська - діалект російської". По-друге, введення в мовний або навіть юридичний обіг понять на кшталт "українська російська" та "російська російська" - це не просто гра словами. Це нагальна суспільно-політична необхідність.
Зараз поясню.
Деякі базові істини мовознавства повинні бути надбанням кожної освіченої людини. Одна з них стосується самого слова "мова" - в тому сенсі, в якому ми його вживаємо, коли кажемо "російська мова", "словник естонської мови", "носій адигейського мови", "діалекти італійської мови" і так далі.
Коротко цю істину можна сформулювати так: мова виникає разом з назвою.
Дозвольте повторити: "-ська мова" з'являється тоді, коли мову якоїсь групи людей починають називати "-ською мовою". І перш за все, якщо роблять це представники самої групи. Крапка. "Надійніших" критеріїв немає.
Інакше кажучи, лінгвіст може посадити вас в лабораторію, включити апаратуру, змусити довго говорити і писати вашим рідним діалектом, а потім видати вам довідку. У цій довідці буде багато цікавого. Наприклад, число фонем, тобто звуків, які ви використовуєте. Правила, за якими ви відмінюєте дієслова q іменники. Алгоритм, за яким ви будуєте пропозиції. Ваші найчастіші слова. І багато чого ще.
У довідці навіть буде написано, що виросли і живете ви, ймовірно, в Чорногорії, в околицях Подгориці, освіта у вас навряд чи нижче середнього, а років вам, мабуть, не менше п'ятдесяти.
І тільки навпроти загадкового слова "лінгвонім" буде порожній рядок. Коли ви все прочитаєте, лінгвіст відбере у вас довідку, дістане олівець і скаже:
- Виходячи з останніх опитувань і аналізу місцевої преси, у мене тут ціла купа ярликів на те, чим ви говорите. Чорногорська, сербська, сербохорватська, сербохорватобоснійська, південнослов'янська. І так далі. Як напишемо?
- Я думав, ви мені скажете... - скисне ви.
- Я за вас вирішити не можу.
- Ну, тоді югославськa! Тіто форева!
- Так і пишемо: "югославська"...
Перманентний срач у мережі Інтернет про те, де "справжня мова", де "діалект", як що називається і хто говорить "правильніше", звичайно, становить науковий інтерес. Але ніякого сенсу не має. Оскаржити існування мови неможливо. Навіть якщо завтра, скажімо, всі сім мільйонів болгар вийдуть на вулиці з плакатами "Македонська - діалект болгарської!", Македонська залишиться мовою, поки її нею вважають македонці.
Норвезька не перестане бути мовою від того, що його без труднощів розуміють шведи. Урду не втратить статус мови через те, що дуже схожа на гінді. Багато діалектів китайської чи арабського відрізняються один від одного не менше, ніж російська від чеської, але поки їх не проголосили мовами їх носії, вони залишаться "діалектами".
Не менш абсурдні й суперечки про "правильності" мовних варіантів. Аргентинська або чилійська іспанська нічим не гірша європейської. Те, що обидві "іспанські", а Південну Америку колонізувало європейське королівство під назвою "Іспанія", не має ніякого значення. Довга історія англійської на Британських островах не робить британську англійську "правильнішою" за канадську. Чисельність населення США не робить американізми "правильнішими" від австралізмів.
Повернімося до ситуації на Україні. Лінгвіст, якого не особливо цікавлять питання мовної політики, не побачить на території України "правильної" російської, "правильної" української та "покидьківського" суржика. Він побачить діалектний континуум - спектр рівноправних мовних варіантів, над яким ширяють уявні діалекти під назвою "літературна російська" й "літературна українська", існуючі приблизно в тому ж сенсі, в якому існують правила етикету: в підручниках, настановах, закидах і періодичних спробах їм відповідати.
Ну, а лінгвіст, який цікавиться мовною політикою, сидить на краєчку стільця і чекає розвитку подій. Він знає: на яких "мовах" або "діалектах" говоритиме Україна - значною мірою питання політичного і, скажімо так, світоглядного вибору сьогоднішніх українців.
Гребенщиков якось заспівав: "Якщо не подобається, як я висловлююся, купи собі у Бога копірайт на російську мову". Прекрасні слова. Наскільки мені відомо, олігархія, що править Росією, поки що не пред'явила світу божественну купчу на російську морфологію та синтаксис. А значить, складна, відкрита, вічно оновлювана система знаків, за допомогою якої, зокрема, написано цей текст, належить державі Російська Федерація такою ж мірою, в якій вона належить Києву, Ризі, мені і Майклові Макфолу.
На жаль, ідеологічна реальність теж по-своєму реальна. Як зауважив лінгвіст Максим Кронгауз, виступаючи перед вільнюськими студентами, "російська мова як і раніше асоціюється... з російською державною владою" і "сприймається як інструмент тиску Росії". До виникнення "української російської" або "казахстанської російської", щоправда, російський вчений поставився радше скептично. Він висловив надію на збереження "єдиного стандарту" і "єдиного простору" російської мови.
Я змушений частково не погодитися з Максимом Онисимовичем. Єдиний мовний простір зовсім не вимагає єдиного мовного стандарту.
Існування підручників американської англійської не заважає освіченому американцеві жити в одному мовному просторі з ірландцями. Коли фінський Інститут національних мов прописує в "Словнику фінляндської шведської" норми, не чувані в Стокгольмі, шведськомовні фіни не втрачають здатність читати Стіга Ларссона в оригіналі. В епоху миттєвих масових комунікацій навіть настільки різні мовні варіанти, як бразильська і європейська португальська, живуть в одному португаломовному світі.
Стійкий асоціативний зв'язок з Російською Федерацією для російської мови - баласт, який погано пахне. Якщо не сказати трагедія. На кожного хорошого письменника в Росії знайдеться загін державних діячів з геополітичної сечею в голові. Відтирати російську мову від слідів цієї публіки необхідно будь якими засобами. Розвиток нових літературних стандартів на кшталт українського або балтійського - один з таких засобів.
На цьому шляху є прості кроки: вписати "-ськк російську" в законодавство, надрукувати словник, офіційно обуритися, якщо Роскомнадзор причепиться до місцевих блогерів.
Але є і важкий крок: після сотень років імперської централізації звикнути до думки, що "правильна" російська мова - це не світло зі сходу! Не виданий в Москві орфоепічний довідник! Не мова напівміфічної петербурзької інтелігенції. Мовна норма - це всього лише суспільний договір в окремо взятому регіоні. Озиратися на ворожі держави при обговоренні такого договору зовсім не обов'язково.
6 
35413
Коментарі
2