Деякі люди здатні говорити такою кількістю мов, що в це складно повірити. Кореспондент BBC Future Девід Робсон спробував розібратися в тому, як їм це вдається, і зрозуміти, чого інші люди можуть навчитись у поліглотів.
У Берліні, сидячи на залитому сонцем балконі, Тім Кілі та Деніел Краза ведуть словесну перепалку. Спочатку, як кулі, вилітають німецькі слова, потім на гінді, а там і непальські, польські, хорватські, китайські, тайські... У ході розмови мови невимушеного перетікають одна в іншу. Ці двоє перебрали в цілому 20 різних мов або близько того!
Повернувшись із балкону в зал, я застаю там кілька невеликих груп, учасники яких змагаються у скоромовках. Інші, розбившись по троє, готуються до скорострільної гри, в ході якої потрібно одночасно перекладати з двох мов. Все це виглядає як гарантований рецепт мігрені, однак присутні зовсім незворушні. "Для нас це звична справа", - каже мені жінка на ім'я Аліса.
Вивчення навіть однієї іноземної мови може виявитися непростим завданням. У Берліні ж я опинився на зльоті поліглотів, що зібрав людей 350, які говорять багатьма мовами, причому такими незвичайними як, наприклад, мова жителів острова Мен, клінгонською (мова інопланетян з серіалу "Зоряний шлях"), саамською - мова народу кочівників- оленярів Скандинавії. Серед присутніх дивно багато "гіперглотів", здатних, як Кілі і Краза, говорити щонайменше десятьма.
Одним з найвидатніших лінгвістів тут виявився Річард Сімкот. Він очолює команду поліглотів у компанії під назвою eModeration, яка займається багатомовним менеджментом соціальних мереж, і сам користується майже 30 мовами.
З моїми скромними знаннями в італійській мові та з рудиментарною датською, я відчуваю себе не в своїй тарілці серед "гіперглотів". Але, як каже народна мудрість, вчитися треба у кращих - і ось я тут, щоб постаратися вивідати їхні секрети.
Ліки від недоумства
Якщо врахувати всі складні завдання для мозку, які ставить перед нами вивчення іноземної мови, не дивно, що більшість із нас вважає це справою, яка вимагає значної віддачі. У людини багато різних систем пам'яті, і при вивченні іншої мови задіяна кожна з них.
Є так звана процедурна пам'ять - це тонке програмування м'язів для вдосконалення вимови. Є декларативна пам'ять, тобто здатність запам'ятовувати факти (наприклад, утримати в голові щонайменше 10 тис. слів, якщо ви хочете наблизитися до вправності носія мови, не кажучи вже про граматику). Більше того, якщо ви не хочете звучати, як робот-заїка, ці слова та словосполучення повинні з'являтися в вас на кінчику язика за частки секунди. Це означає, що вони повинні бути запрограмовані в "експліцитній" та "імпліцитній" пам'яті. Перша зберігає інформацію, яку ми навмисно постаралися запам'ятати, друга містить речі, які відклалися несвідомо, мимоволі.
Такі розумові вправи приносять, проте, рясні плоди; як стверджується, це найкращий з усіх доступних способів тренувати мозок. Численні дослідження показали, що володіння багатьма мовами покращує увагу і пам'ять, а також забезпечує "когнітивний резерв", який затримує розвиток деменції - старечого недоумства.
Вивчаючи досвід іммігрантів, Еллен Бялисток з Йоркського університету в Канаді з'ясувала, що у тих із них, хто говорив двома мовами, деменцію діагностували з затримкою на п'ять років. Людям, що знав три мови, такий діагноз ставився на 6,4 роки пізніше, ніж "монолігнвам". У той же час люди, що побіжно говорять чотирма і більше мовами, могли похвалитися дев'ятьма додатковими роками здорової свідомості.
Ці довгострокові переваги різко контрастують із провалом більшості комерційних ігор, спрямованих на тренування мозку, які можна завантажувати з інтернету. Загалом вони не здатні забезпечити довгострокове поліпшення пам'яті й уваги.
Донедавна багато нейрофізіологів припускали, що в більшості випадків ми надто старі, щоб досягти біглості носія в новій для себе мові. Відповідно до "гіпотези критичного періоду" є вузьке тимчасове вікно в дитинстві, коли ми здатні засвоїти всі нюанси нової мови. Однак Бялисток на підставі своїх досліджень стверджує, що це дещо перебільшено: замість різкого спаду, як вона з'ясувала, з роками відбувається зовсім незначне ослаблення наших здібностей.
Дійсно, багато з тих "гіперглотів", із якими я познайомився в Берліні, опановували іноземні мови не в дитячому віці. Кілі виріс у Флориді, в школі він тісно стикався з хлопцями, для яких іспанська була рідною. Дитиною він налаштовував свій радіоприймач на іноземні радіостанції, хоча і не міг зрозуміти ні слова. "Для мене це було як музика", - говорить він. Ставши дорослим, він почав подорожувати по світу. Спочатку відправився в Колумбію, де вивчав французьку, німецьку та португальську. Потім переїхав до Швейцарії, потім у Східну Європу, після чого відправився в Японію. Зараз він вільно говорить щонайменше двадцятьма мовами, і майже всі з них вивчив дорослим. "Гіпотеза критичного періоду - це повна нісенітниця", - переконаний він.
Виникає питання, яким чином поліглоти освоюють таку кількість нових мов, і чи можуть всі інші принаймні спробувати повторити їхній приклад. Це правда, звісно, що вони можуть бути куди більш мотивовані, ніж більшість людей. Багато поліглотів - такі ж як Кілі затяті мандрівники, які, переїжджаючи з країни в країну, по ходу справи засвоюють нові мови. Іноді альтернатива така: або виплисти, або потонути.
Але навіть маючи найпотужніші спонуки, багато хто з нас насилу говорить іншою мовою. Тім Кілі, який зараз пише книгу про "соціальні, психологічні й емоційні чинники багатомовності", скептично ставиться до того, що справа тут у вихідному рівні інтелекту.
"Не думаю, що це істотний чинник, хоча при наявності аналітичних здібностей справа йде швидше", - говорить він.
"Культурні хамелеони"
Замість того щоб зациклюватися на рівні інтелекту, вважає він, нам варто було б вдивитися в глибини власної індивідуальності. За теорією Кілі, коли ми починаємо вивчення нової мови, це веде до того, що ми ніби заново виробляємо почуття власної особистості. Недарма кращі лінгвісти так легко переймають нову ідентичність.
"Ви стаєте хамелеоном", - підсумовує Кілі.
Психологи давно знають, що ті слова, які ми вимовляємо, залишають відбиток на нашій особистості. Згідно з усталеним кліше, французька мова робить вас романтичнішими, а італійська - більш пристрасним. Але й справді кожна мова починає асоціюватися з культурними нормами, які впливають на манеру вашої поведінки. Це може бути щось зовсім просте, наприклад, ви можете віддавати перевагу відкритій довірливості або тихій споглядальності. Важливо те, що, згідно з різними дослідженнями, багатомовні люди поводяться по-різному - залежно від того, якою мовою вони в цей момент говорять.
Різні мови викликають у пам'яті різні спогади з вашого життя. Це з'ясував письменник Володимир Набоков, коли працював над своєю автобіографією. Набоков, чиєю рідною мовою була російська, почав писати спогади своєю другою мовою - англійською.
Справа йшла з "болісною працею": його "пам'ять була налаштована на один лад - музично недомовлену російську, - а нав'язувався їй інший лад, англійський і ґрунтовний", написав Набоков в передмові до російського видання книги "Інші береги".
Коли мемуари були нарешті оприлюднені, він вирішив перекласти їх на мову свого дитинства, але, як тільки потекли російські слова, він виявив, що спогади почали насичуватися новими подробицями, а білі плями стали заповнюватись і набувати форму і зміст.
"Його російська версія відрізнялася настільки сильно, що він відчув необхідність знову перекласти її на англійську", - говорить Анета Павленко, професор прикладної лінгвістики з Університету Темпл у Філадельфії. У своїй книзі "Двомовний розум" вона досліджує багато подібних проявів. Що стосується Набокова, то можна було подумати, що кожна з двох його сутностей - російська й англійська - мала трохи інше минуле.
Опір процесу нової самоідентифікації заважає вам як слід освоїти іншу мову, говорить Тім Кілі, нині професор міжкультурного менеджменту Університету Кюсю санґе в місті Фукуока в Японії. Не так давно він провів дослідження серед носіїв китайської мови, що вивчають японську, в ході якого розглядав "проникність" або "прозорість" їхнього еґо.
Він пропонував студентам оцінити такі твердження: "мені легко поставити себе на місце іншої людини й уявити, що він відчуває" або "я можу справляти враження на людей".
Потім він задавав питання типу "чи може респондент змінити свою думку, щоб вона влаштовувала довколишніх". Як він і припускав, люди, які показували високі результати по цих показниках, швидше досягали вправності в новій мові.
Як це пояснити? Добре відомо, що коли ви ототожнюєте себе з кимось, то скоріш за все, ви будете йому уподібнюватись. У процесі наслідування ступінь оволодіння мовою зростає майже без зусиль. При цьому набута ідентичність і пов'язані з нею спогади можуть допомогти вам не змішувати досліджувану мову з вашою рідною завдяки створенню невральних бар'єрів між ними.
"У вашому мозку повинні існувати свого роду будиночки для кожної з мов та відповідних культурних зв'язків - щоб язики залишалися в активному стані й не змішувались один з одним, - говорить Кілі. - Справа не тільки в кількості часу, витраченому на вивчення та використання мов. Головне - якість цього часу в сенсі отриманого в процесі емоційного заряду".
І справді, можливо, саме цим пояснюється та легкість, із якою Кілі перемикається на будь-яку з відомих йому 20 мов.
Мова - це театр
Серед усіх поліглотів краще за інших цей принцип у дії здатний демонструвати Майкл Леві Гарріс. Гарріс, який отримав акторську освіту, також володіє просунутим знанням 10 мов і непогано розуміє ще 12. Час від часу це створює для нього певні труднощі. Якось раз він наткнувся в інтернеті на оголошення про зустріч мальтійців. Відправившись за адресою, де він розраховував зустріти групу людей-вихідців із Мальти, він потрапив у кімнату, повну дам середніх років із білими домашніми собачками - Мальтійська болонка. Цю пригоду він відтворив в недавньому короткометражному фільмі "Гіперглот".
Одночасно змінюється його манера триматися, він просто розчиняється в новій особистості. "Я зовсім не намагаюся свідомо змінити свій характер або власну особистість. Це відбувається саме по собі, але я знаю, що раптово став іншим".
Важливо й те, вважає Гарріс, що будь-яка людина може навчитися натягувати на себе шкуру іншої культури, а він готовий дати кілька підказок, виходячи зі свого акторського досвіду, з чого потрібно починати.
Важливий прийом, каже він, полягає в тому, щоб намагатись імітувати, не замислюючись про те, як пишеться слово. "Кожен може слухати і запам'ятовувати", - каже він.
Спочатку ви можете зловити себе на перебільшуванні - так само, як це трапляється з акторами, коли вони переграють, але це ключова складова процесу. "В акторській грі вас на початках заносить, і тоді режисер каже, ну, добре, а тепер зменш трохи тон. Те ж саме ви робите з мовою".
Він радить звертати пильну увагу на такі речі, як вираз обличчя, оскільки воно може мати ключове значення для вимовляння звуків. Якщо, наприклад, при розмові ви злегка надуваєте губи, ви будете звучати трохи ближче до француза.
Зрештою, каже він, потрібно постаратися долати збентеження, пов'язане з тим, що вам доводиться видавати "дивні" звуки, наприклад гортанні звуки арабської мови. "Слід зрозуміти, що в них немає нічого "іноземного" для нас. Наприклад, коли ви відчуваєте огиду, ви ж можете видати звук відрижки? Як тільки ви це ви́знаєте і дозволите підсвідомості зробити те ж саме в мові, зразу вимовите незвичний звук".
Це може здатися дурістю, але сенс у тому, щоб допомогти вам подолати свої природні заборони. "Мова йде про оволодіння мовою - це те ж саме, що повинні робити актори, щоб глядачі повірили, ніби слова, які вони вимовляють - їх власні. Коли ви володієте словами, ви можете говорити з більшою впевненістю, і тоді люди переймуться до вас довірою ".
Разом з тим, більшість сходиться на тому, що не варто бути надто амбітним, особливо спочатку. "Якщо можна виділити один-єдиний фактор, який перешкоджає людям ефективно вчити мови, - це відчуття того, що вони повинні піднятися до рівня носіїв мови. Над нами тяжіє недосяжність цієї мети, - говорить Аніта Павленко з Університету Темпл. - Для мене ж дуже велике значення має свобода вираження - це пошук способу висловити себе якнайкраще. У розмовній мові".
У відповідності з цими настановами ви повинні практикуватися потроху і часто. Хоча б по 15 хвилин чотири рази на день. "Думаю, що аналогія з фізичними вправами дуже доречна", - сказав Алекс Роулінгс, який спільно з Річардом Сімкоттом розробив серію майстер-класів для поліглотів, в яких вони навчають учасників своїх прийомів. Навіть якщо ви дуже зайняті або втомилися для серйозних занять, розіграйте діалог чи послухайте популярну пісню іноземною мовою, і вже це буде корисно, говорить Сімкотт.
У Великій Британії, Австралії, США легко можна дійти думки, що напружуватися не варто. Насправді, поки я не зустрів "гіперглотів" віч-на-віч, я все намагався збагнути, чи варте їхнє захоплення витрачених зусиль. Можливо, думав я, вся справа у природженому і не завжди заслуженому дарі.
І все ж, ті "гіперглоти", яких я зустрів, проявляли щирий ентузіазм з приводу фантастичних благ, яких можна домогтися лише повним зануренням в інші мови. У їх числі - можливість знайти нових друзів і встановити контакти, навіть незважаючи на високі міжкультурні бар'єри.
Ось як Гарріс описує, наприклад, своє життя в Дубаї. "Мені, як єврею, що живе на Близькому Сході, довелося непросто. Але, як виявилося, один з моїх найкращих друзів - родом з Лівану, - розповідає він. - А коли я їхав, він сказав мені: коли ми тільки познайомилися, я не думав, що ми станемо друзями. Тепер ти їдеш, а я у відчаї". "Для мене це одна з найбільших цінностей", - підкреслює Гарріс.
Як розповіла мені Юдіт Меєр, організатор зльоту поліглотів у Берліні, вона бачила, як росіяни й українці, ізраїльтяни та палестинці говорять між собою. "Вивчаючи мову за мовою, ви відкриваєте для себе нові світи".
5 
35413
Коментарі
2