Фотограф Ігор Гайдай 2 тижні провів у монгольських степах. За цей час встиг зняти 15 кочових сімей. Про це він розповів кореспонденту Gazeta.uaпід час інтерв'ю.
Подорожували трьома джипами. Відстані між поселеннями дуже великі, інколи доводилося проїжджати по кілька сотень кілометрів. У монголів зовсім інший підхід до життєвих цінностей. Всі вони відчувають себе самодостатніми. Коли просто під'їжджали до юрти і пропонували сфотографуватися, вони на нас байдуже дивилися. Бо ніякої потреби в цьому не мали.
Монголи дуже гостинні. Одразу ж пропонують випити чаю. Для цього варять грузинський чай у брикетах з коров'ячим молоком. Дуже смачно виходить. Спочатку у них заведено обмінювати загальними фразами про здоров'я та погоду, а вже потім переходити до справ. Після чаювання всі погоджувалися фотографуватися.
Жили в наметі. Раз розбили табір за кілька кілометрів від монгольського поселення. Ввечері розпалили багаття, печемо картоплю. Бачимо, до нас на коні під'їжджає вершник. Зліз з коня, привітався. Почав задавати банальні питання – хто ми, звідки. Потім сказав, що любить спілкуватися з іншими людьми, а туристи для них – велика рідкість. Розпитував про політичну ситуацію у Росії та Україні, про президентів. Здивувався, бо він був у курсі всіх подій. Виявилося, що у кожній юрті є супутникова антена і телевізор.
Всі монголи ведуть кочовий спосіб життя. Місце проживання вони змінюють 4 рази на рік. Раніше вони перевозили речі на верблюдах чи конях. Тепер майже всі мають вантажні автомобілі. Більшість користуються старими радянськими автомобілями, бачив кілька газів 66 моделі. Влітку вони обирають місця, де є гарні пасовища. Влітку зупиняються у долинах річок, щоб сховатися від вітрів.
Майна монголи не нагромаджують. Коли збиралися у поїздку, запитав свого товариша, які подарунки їм купити. Він сказав: "Подарунки їм краще не дарувати, вони можуть обтяжити господаря". Більше за все вони цінують свободу та можливість легко пересуватися.
В Монголії майже немає бідних людей. Всі мають величезні отари овець, корів, розводять верблюдів чи оленів. Познайомилися з одним чоловіком на ім'я Батжаргал, в перекладі це означає "міцне щастя". Він разом з дружиною та 5 дітьми тримав 2 сотні овець та корів. Коли спитали, для чого їм так багато худоби, він відповів: "Чим би ми ще займалися цілий день?".
Монголи дуже довірливі. Один старий монгол розповідав про свого сусіда, якому двічі продавали стару чавунну батарею. Це була ще за радянських часів. Хтось із військової частини влив у батарею нагріте машинне масло. Прийшов до його юрти, каже: "Купи у мене батарею, вона постійно грітиме твою юрту. Твої діти ніколи не замерзнуть". Той чоловік її купив, та на ранок вона стала холодною. Через кілька днів знову хтось прийшов до його юрти з такими же товаром. Сусід знову купив ту батарею. Думав, що ця вже точно працюватиме.
Монгольські діти ходять до школи взимку. У країні є осередки, які називають сомонами. Діти приїжджають до школи на конях. Вони дуже здібні, легко вивчають мови. Зустрічав кількох 8-річних дітей, які вільно говорили російською. Дорослі її вже призабули, говорять тільки монгольською. В школах – інтенсивний курс, за кілька місяців вони проходять річний курс. Біля сомонів знаходяться й туристичні бази. Там можна відпочити, підзарядили мобільний телефон від сонячних батарей. Телефони є практично в усіх монголів. Тільки зв'язок є не скрізь. Якось зупинилися серед степу. Назустріч скаче на коні монгол. Розповів, що має проїхати ще 10 кілометрів, щоб поговорити з братом.
3 
2164
Коментарі
3