Легендарний український кардіохірург, директор Київського міського Центру серця Борис Тодуров за десятки років практики виконав понад 5000 операцій. 2000го вперше в Україні пересадив серце. В той пам'ятний день з історичною подією Тодурова телефоном привітав сам Микола Амосов. З того часу в Україні зробили всього шість пересадок серця, бо ставати донором не дозволяють українські закони. Хоча пересадки серця чекають щонайменше 2000 українців щороку. Вони вмирають, так і не дочекавшись спасіння. Подолавши законодавчу проблему, щороку можна було б щороку рятувати сотні життів українців, переконаний Борис Михайлович.
Чому в Україні практично не роблять пересадок?
Основна проблема — законодавча. У нас людям не дозволяють ставати донорами. Серце чи нирки можуть віддати лише найближчі родичі, але ті, як правило, не погоджуються. Виходить, що за теперішніх законів ми змушені приходити до мами хлопця, який тільки що помер і просимо віддати його орган, підписати документи і заповнити купу паперів. Це не гуманно навіть по відношенню до матері. Натомість людина сама має визначати, готова вона віддати органи чи ні. Згода на донорство - одна з вимог для отримання водійських прав в США. Там віддати органи погоджуються понад 80% людей. І якщо при житті погодитесь стати донором, все одно дуже мало шансів, що ним колись станете. Зате у 10 разів більше вірогідності, що орган одного дня треба буде вам. А якщо від вас вже є згода віддати свій, відразу опинитесь у черзі на чужий найпершим. В таких людей — найбільший пріоритет. Готовий дати щось людям — люди дадуть щось тобі. А інші чекатимуть на серце чи нирки роками. Я порахував: якщо в Україні стати донором погодиться кожен десятий, щороку ми рятуватимемо сотні життів". За статистикою, у нас на це вже згодні понад 40% українців. Я сам перший підпишу згоду на забір органів. Бо після смерті вони непотрібні. Православна церква цього не забороняє. Навпаки: вона каже, що донорство — це жертовність. А на вході в католицькі церкви Іспанії висить табличка "Не забирай свої органи на небеса, віддай їх тим, кому вони треба на землі". І Іспанія — один із лідерів пересадки органів у світі.
А тим часом пересадки органів дозволяють закони не лише в західній Європі, а й в Білорусі і Росії.
Так. Тут прикладом нам можуть стати найближчі країни-сусіди. В Білорусі такий закон діє, і завдяки ньому лікарі можуть повноцінно працювати. Цього року там вже провели біля 30 операцій, в тому числі й українцям. Звісно, за гроші. Пересадка там коштує близько 60 тисяч доларів. Тому виходить, що замість розвитку медицини в Україні, ми розвиваємо і збагачуємо медицину Білорусі.
Що треба, аби у нас все-таки почали рятувати життя і робити пересадки?
Треба ввести поправки до закону. Думаю, це реально. Так зробила Білорусь, так зробила Росія. Треба, щоб люди об'єднатися навколо цієї проблеми і в Україні. Але, у нас на жаль, присутнє таке кліше, як "чорні трансплантологи". Його придумали і роздули журналісти в погоні за сенсаціями. В Європі такого не має, бо там ЗМІ мають високий рівень відповідальності. Якби якесь видання безпідставно назвало німецького чи французького лікаря "чорним трансплантологом", то розорилася б в той же день, оплачуючи судові штрафи. А у нас просто так можуть назвати незаконними цілі організації. Це ґрунтується лише на припущеннях, на страшилках. Ось мені кажуть: десь під Дніпропетровськом знайшли немовля, у якого явно забрали органи. Таких запитую: а ви знаєте, скільки серце живе поза організмом? І взагалі, кому треба серце, нирки новонародженого? Їх дорослому не пересадиш. Не підійдуть ні анатомічно, ні функціонально. А пересадити таку нирку дитині — це щось із області фантастики. Кудись продати орган нереально, бо цього просто не встигнуть зробити — орган помре. Але тим не менше, медицину і багато кого з ентузіастів продовжують безпідставно дискредитувати. А тим часом трансплантологія — це не наука, як забирати органи. Це наука, як рятувати життя безнадійно хворих людей. За один день можуть перекреслили багаторічні зусилля, коли мільйони людей раптом прочитають або побачать сюжет про "викрадені органи".
Чи були вже спроби змінити цю ситуацію?
Були, не раз. Міністерство охорони здоров'я і деякі депутати подали зміни до законопроекту. Його розглядати на медичному комітеті Верховної Ради. Але далі суспільних обговорень діло поки не пішло. Бо більшість депутатів навіть не налаштовані вносити це питання до обговорення у Верховній Раді. Вони теж помилково думають, що з прийняттям такого закону люди стануть пропадати на вулицях.
Як би ви переконали їх у протилежному?
Центрів, які роблять в Україні пересадки органів, можна порахувати на пальцях. Їх дуже мало. Тому контролювати законність чи незаконність пересадок не складно. У самій простій трансплантації беруть участь десятки людей. Крім хірургів — анастезістки, перфузістки, санітарки. В таємниці це зробити не можливо. Бо ж як, приміром, можна визначити сумісність донора і реципієнта? Для цього у донора треба брати кров. Хворий після пересадки лежить в лікарні мінімум місяць — проходять реабілітацію. Пожиттєво приймають препарати, які пригнічують імунітет і тим самим не дозволяють відторгати чужий орган. Це має відбуватись під контролем лікарів, і в будь-якому разі про це всі дізнаються. Можливо, десь і є незаконні дії. Коли у трупа беруть кістки для якогось препарату. Але у таких випадках кажу: коли один водій порушив правила і поїхав на червоне світло, ви ж не перекриваєте трасу для інших водіїв. Ви караєте його одного. Так і тут: не можна через поодинокі випадки, яких, тим більше, практично не буває, перешкоджати всій медичній системі. Зараз керуються принципом "як би чого не сталося. Давайте краще заборонимо". Цей принцип можна зламати лише одним: продовжувати робити своє діло і інформувати про це людей. Показувати, як рятуємо безнадійних хворих. Також — показувати хворих на ниркову недостатність і живуть на гемодіалізі і вмирають, так і не дочекавшись органу. На це не треба грошей. Треба лише поміняти закон.
Але навіть якщо у людей вже сформується позитивна думка про пересадку органів, чи допоможе це змінити законодавство?
Депутати хоч і небожителі, але певним чином до настроїв у суспільстві дослухаються. Державні діячі теж читають газети і розуміють, у яку сторону дме вітер. В лікарні швидкої допомоги щодня вмирає десять людей, а органи закопують в землю. Хоча вони могли б врятувати інші життя. Білл Клінтон свого часу прийняв цікавий закон. Ви тільки вдумайтесь у формулювання. Він ввів кримінальну відповідальність за те, що лікарі не інформують трансплантологів про наявних у них донорів. А ось тут, в сусідній від нас будівлі, сидить лікар, який каже: "Ви мені зі своїми пересадками не треба, і ніяких донорів вам давати не буду". Це треба змінювати, і з часом ці зміни настануть.
5 
35413
Коментарі
5