Народився в місті Дондушень Молдовської РСР 1983 року. Дитинство і шкільні роки провів у Теплодарі. Має молодшу сестру. З 2001 до 2003 відслужив у війську. 7 років тому переїхав до Києва. Працював помічником редактора і кореспондентом американського часопису "Ukrainian Wekly", виховником у дитячих таборах "Козацька фортеця" на Полтавщині та PR-менеджером "Козацької лицарської школи". 2009 поступив на Історичний факультет Одеського національного університету. Хоче пережити війну і поновитися. Позаторік одружився. Вже розлучений. Майже півроку воює в складі Добровольчого українського корпусу в зоні АТО. Запевняє, що навіть якби влада здала все, добровольці не здадуть нічого.
Розмовляємо в Києві.
Чи змінила тебе війна?
Знайомі кажуть, що не змінила. Гумор допомагає. Я прошу друзів моніторити мою поведінку. Крім того, щоб лишитися живим, ще хочеться залишитись людиною. Але люди віку мого батька, які у В'єтнамі й Афганістані воювали, кажуть, що війна змінює завжди. Намагаюся час від часу сісти, подумати, як провів день. Стараюся не ставати цинічним, на людях не битися в груди, що воював.
Чому пішов стріляти?
Я член "Тризубу". Націоналістом став завдяки вільним ранкам, каві, сигаретам і телеканалу CNN. Спочатку не подобалося, що вони тільки англійською на Україну мовлять. Потім думаю - хіба вони мусять під мене підлаштовуватись? Пізніше дійшов до того, що я й сам у себе в Україні розмовляю іноземною.
Щоп'ятниці після роботи я став брати квиток в Івано-Франківськ або Львів, або Тернопіль. Знаходив книгарню, набирав книжок. В Одесі читав, а коли закінчувалися - знов їхав.
Багато купував про Романа Шухевича. Він для мене більший авторитет, як Бандера. Про нього мало документації. З Берези Картузької (польський концтабір на заході Білорусі. - Gazeta.ua) є свідчення, і трохи спогадів, але не документальні, а публіцистичні. Багатенько про нього знаю, бо дві курсові по ньому захистив.
В Одесі є "Книгарня пані Галини". Всі патріоти знають цю одеситку, але коли я цікавився українським, ще або не знав про неї, або ще не було.
Український схід менше любиш?
На заході дуже багато друзів. Сходу особливо й не бачив, але Донецьку область уже знаю якщо не так, як Одеську, то не набагато гірше. Урбаністична картинка в уяві була, а насправді - не тільки заводи з трубами і терикони там. Красива природа.
Як тебе відпустила рідня?
Коли відряджався перший раз, ніхто з близьких не знав. Я дуже довго брехав родичам, що я не там. Сповідувався священику за свою брехню. Капелан - це військовий священник, розуміє. Багато хлопців не кажуть сім'ям.
А є багато таких, не в нас, які плачуться: мамо, нам важко, зранку п'ємо росу… Що вони хочуть цим показати? Що вони круті чи що нещасні? Не розуміють іншої сторони медалі - що вони родичам роблять боляче. Мудак не бачить, як мама плаче, може, потім. Вбиває її нерви, психіку, здоров'я.
Я не казав, але мої вивели мене на чисту воду. Коли тижні 2 був із вимкнений телефоном, почали шукати по друзях, а мама багатьох знає, і хтось розповів. Вдома виговорили мене, що я брехав. Далі продовжую брехати. А тільки приїхав до Києва - зразу подзвонив: "Я в столиці. От машини, от метро". З передової, коли нема обстрілу, теж дзвоню. Кажу, що я на базі, що сплю, їм, тренуюся.
Батьки радянського виховання?
Радянські, але мислячі. Мама сказала, читай, що хочеш. На виборах президента за Яроша голосувала, хоч я її не підштовхував.
Моя теж. Але я зрадів, що Порошенка обрали вже в першому турі.
Він зливає Україну, як на мене. Здається, Євросоюз нас "жостко апракінул". Можливо, ЄС і Росія вирішили Україну, як Польщу 1939-го, поділити.
Росія може отримати доступ по узбережжі до Криму?
"В смислє"? Побережжя до Криму - це моя Одеса. Я що, за Одесу не буду воювати? Зараз я на Донбасі, щоб ця наволоч не була в мене. Яке узбережжя? Ні. Та й Донецьк із Луганськом не віддамо.
У ваших загонах географічно - повна мішанка чи переважають якісь регіони?
Є з усіх областей, включно з Кримом і Донбасом. З Білорусі, Грузії є. Повна назва підрозділу - Добровольчий український корпус, Окремий 5 батальйон "Правий Сектор". Ми повністю у статусі партизан. Сім'ї загиблих не отримують від держави ніякого фінансового відшкодування. Та й морального визнання мало. Іноді в матеріалах про нас кажуть "військові спільно з добровольцями". Але поняття доброволець зараз настільки розмите, що не вказувати назву підрозділу - дуже непрофесійно. Так само не оформлений "Батальйон ОУН" Миколи Коханівського. З нами на Пісках вони стоять.
Моя думка - що нас не хочуть офіційно визнавати, бо тоді першим пунктом же буде видати зброю, а держава боїться видавати нам зброю. Держава нам і боєприпасів не дає. Не дала навіть бронежилетів. Зброя - тільки трофейна. До нас приїжджав режисер Леонід Кантер. До того він зняв кіно "Війна за свій рахунок". Це дуже влучна назва, так воно і є. Все,Gazeta.ua що на мені - сам роздобув. Cьогодні я з друзями теж у "Мілітарист" ходив. Він дає 25% знижки нам. На себе за весь час я витратив понад 20 тисяч гривень. Маю можливість, то краще куплю, а вже хто не має, той від волонтерів комплект отримає. До речі, відчутно, що кинули людям утку "війни немає". Після перемир'я підтримка менша. Але ми будемо стояти до перемоги. Повної. Крим теж треба повернути.
Вас не озброюють, бо вважають менш керованими і бояться, що, розчарувавшись у діях влади, підете на Київ?
Вояки вже розчарувалися в діях влади. Більше за нас. Маю на увазі регулярні Збройні сили. Тому не ми найбільша небезпека. Найбільша небезпека для влади взагалі український народ. А ми… Якщо захочемо, то в мене АК-47 є. Дала мені його держава, не дала... Але бачите, я з ним чомусь там, а не тут (на війні, а не в Києві - G). То лякають нами, створюють нам образ поганих хлопців. Поки ми воюємо, не можемо відповісти. Я коли повернувся з передової, заліз в інтернет і в новинний потік намагався всунутися - в мене волосся дибки стало. Що про нас, що про інші батальйони розповідають, взагалі як фронт бачать... То "Правий Сектор" не воює, то його взагалі нема, то ми проект ФСБ. Хто сумнівається - хай питає вояк ЗСУ, які воюють із нами пліч-о-пліч. Біля нас 93 бригада, 95 бригада, кіровоградський спецназ, 79 бригада. Якби мали про нас погану думку, то б, напевно, з нами спільно в гарячу точку не йшли.
Ярош людина цікава?
Він справедливий. І дурних наказів не дає. Знаю його ще задовго до створення "Правого Сектора".
Зараз ти на ротації?
В нас нема такого поняття. Хлопець заморився чи треба додому - бере і їде. Мене ледь не примусово відправили відпочити, бо давно там. Можна сказати, що я виконую наказ. В мене день народження 12-го. І тут "Тінь Сонця" виступають, там співає мій друг. Приїхав на концерт. Ну, і марш УПА.
Але раз мене вигнали відпочивати, то хоч тут щось корисне для батальйону зроблю. Їду до родичів на Франківщину, ще грошей взяти і пригнати на роту якусь машину.
Мирний безтурботний нарід тебе не дратує?
Ні. А що всій країні треба впасти в війну? Тоді нас швидко винищать. Он, іде дівчина - почати грузити її про війну, вона проникне тим, розчулиться - і що? Я навпаки радий гуляти по Києву і не бачити в очах дітей того, що бачу в них у зоні АТО. Радий що є діти, які не знають, що відбувається.
Але слово "перемир'я" для тих, хто воює, страшніше за слово "війна". В час перемир'я жорстокіші бої і більше загинуло наших. Бойовиків ми могли задушити ще до першого перемир'я і задовго до Мінських угод. Але тільки починаємо перемагати - якогось фіга наше керівництво херячить перемир'я. Я не знаю, чи це випадковість. Ми вже і Луганськ майже держали. По всіх фронтах виривали його. А за час перемир'я вони вертають і закріплюють старі позиції.
Ваша поведінка під час перемир'я сильно відрізняється?
Нема наступальних операцій. Вогонь відкриваємо тільки у відповідь.
Перебування на лінії вогню показує людські характери?
Перший бій дуже проявляє. Є такі, які рвуться першими, але їх там намертво клинить. І нема чого за це звинувачувати. Ну, не його це. Це не означає, що він зрадник чи нечесна людина. Я іноді кажу хлопцям: чого ви смієтеся? Краще поїде і щось корисне зробить "на ґражданкє", ніж тут ви його заклюєте, він з принципу лишиться і в якусь вирішальну мить не зробить чогось вчасно.
Серед полеглих друзі є?
Є.
Буває, що видно супротивника зблизька?
Буває.
Приємно бачити, коли влучаєш?
(сміється) Не можу казати, що це саме приємно. Я ж це роблю, тому що захищаю українську землю, а не з якогось задоволення.
В тебе влучали?
Влучали. Це не один раз було. І в бронік, і поруч. Осколки біля голови за пару міліметрів. Про таке не люблю розказувати, бо це ніби хвалитись.
Думка місцевого населення змінюється?
В душу до всіх не залізеш. Ті, що підходять, дякують нам. Місцевим тепер часто перепадає. Коли ми Піски брали, то без жодного артобстрілу зайшли, а тепер сєпари обстрілюють, і часто місцевим перепадає - жах, що з тих хат лишається. Ми вже навчилися по свисту чути, який сняряд летить і куди. По мірі наближення чуєш, куди впаде. Деякі не свистять. А цивільні що.. Медична служба ДУКівська ледь не щодня надає допомогу і цивільним пораненим.
Я попросив, і мені прислали стрічку з кольорами прапора Одеси, бо через мою українську мову не всі вірять, що я одесит. Все одно перепитують. Тепер - що за стрічка. Прапор Одеси, кажу. "А ти что, из Одессы?"
3 
35413
Коментарі
2