"Найперший різдвяний хліб роблять для корови, бо вона щиталася годувальницею", — розповідає 77-річна Зоя Чорна з села Стіна Томашпільського району на Вінниччині.
Називають його "рожеством", "різдвяником" або просто "різдвом". Із дріжджового пшеничного тіста господиня ліпить два валики, скручує їх у джгут і згинає у формі підкови. А кінці накладає один на другий із запасом, щоб вийшли ріжки. Спечене "рожество" кладе на горщик із кутею, а потім вішає на гвіздок під образами.
— Бережемо його, доки корова не отелиться. Тоді перше, що їй даємо їсти — водичку із кусочками "рожества". Щоб вона кріпкою була, щоб бистріше сил набралася.
До Різдвяно-новорічних свят на Поділлі досі печуть кілька різновидів святкового хліба. На Святий вечір на покуті кладуть "хазяїна" — три святкових хліби один поверх іншого.
— Житній хліб — це "хазяїн", він лежить насподі, на ньому тримається все, — пояснює Анастасія Мудла, 82 роки, із села Уяринці Тиврівського району Вінниччини. — "Василь" — найбільший, це наче тулуб, а "йорданський калач", менший за "Василя", — голова.
"Василь" — це новорічний коровай, хоч його зазвичай печуть також напередодні Різдва. Випікають зі здобного дріжджового тіста, зверху ліплять прикраси з тіста. У дохристиянські часи вони були магічними знаками.
— Обязатєльно повинен бути отакий закрутьон, як вісімка. Це значить вічне життя. Щоб урожай був добрий, ліплю колоски. А птахи — то душі наших померлих, вони охороняють урожай.
Випікаючи "Василя", господиня має бути в гарному настрої — аби рік удався врожайний. Щоб у господарстві все велося, приспівує:
Ой, Василю, Василечку,
Ой, не гони кури по подвір"ячку.
А наші кури знесуть яєчко,
А ми спечемо тай Василечка.
У давнину під час Святої вечері за хлібом ховався батько й запитував дітей, чи вони його бачать. Діти мали відповісти "ні".
— Дай, Боже, щоб і на той рік не бачили, щоб і нарік хліб уродив, — відповідав батько.
"Хазяїна" їдять на Різдво, 7 січня. З нього починають святковий сніданок. Господар знімає "йорданський калач" і "Василя", кладе їх на рушникові поруч. Бере "хазяїна", цілує, хрестить ножем і крає для кожного члена родини.
"Василь" із "йорданським калачем" залишаються на столі чекати своєї черги: на старий Новий рік з"їдають "Василя", а на Водохреще — "йорданський калач".
"Василем" також частують посівальників. Господиня хрестить ножем "підошву" хліба, крає його на скибки і дає дітям разом із грошима.
Серед 12 страв на Святвечір на стіл ставлять пиріжки із різною начинкою — капустою, горохом, сливками, вишнями, маком тощо. Їх роздають дітям. Дитина мусить запам"ятати, із якою начинкою їй дістався пиріжок. Якщо наступного року заблукає, то має пригадати, із чим був її пиріжок на Святий вечір, і нібито одразу знайде дорогу додому.
Калачі носять хрещеним і родичам
У подільських селах різдвяні калачі з білого пшеничного борошна називають "колачами". Діти з ними носять вечерю на Святий вечір хрещеним, родичам. Колись носили й бабам-повитухам.
Близькі за віком діти з однієї сім"ї носять вечерю здебільшого разом, тож і колач беруть один. Але трапляється, що старші не хочуть іти з меншими, тоді мати мусить пекти колача кожному. Готуючи дітям вечерю, насипає в миску куті, зверху кладе кілька вареників, поверх колача й зав"язує все у білу хустину.
Хрещені чи родичі вечерю кладуть на стіл, дітей садовлять. Пригощають своїми стравами, дають гостинці й гроші. Потім розв"язують принесену вечерю, пробують куті. Беруть один вареник і колач, а натомість досипають своєї куті. Кладуть свій вареник і свій колач, зав"язують хустину. Діти йдуть до інших родичів, міняючи свою вечерю в кожній оселі. Додому приносять колач з останньої хати.
3 
1
Коментарі