Родоначальник радянського атлетизму 5 разів тікав зі сталінських таборів

65 років тому заарештували Георгія Тенно.

Тіла вбитих утікачів сталінських концтаборів охорона рідко коли доставляла назад у зону. Тіло занадто тяжке. Найчастіше приносили відрубану голову або праву руку, щоб за 
відбитками пальців установити особу втікача та списати його. Однак переконаних утікачів це не лякало.

Естонець Георгій Тенно народився в 1911 році. Рано втратив батька. Кілька років, поки не знайшла мати, виховувався в дитячому будинку міста Брянська. Звідти намагався втекти до бабусі. Закінчив морехідне училище та військовий інститут іноземних мов. Під час війни офіцером зв'язку ходив на англійських військових суднах в Англію та Ісландію. Займався акробатикою й атлетизмом. Згодом видав книгу "Атлетизм", яка стала першою із подібних у Радянському Союзі. В листопаді 1948 року Тенно несподівано демобілізували.

Виламав залізний прут із ліжка. За спиною в одежі зробив петлю й пішов на допит.

Напередодні католицького Різдва в Ризі його заарештували за підозрою в зраді Батьківщини й шпигунстві на користь Англії. Першому ж слідчому Георгій заявив: "На час арешту я мав квитки на виставу "Граф Монте Крісто". Він мріяв про волю. Не змирюсь і я".

Арештанта доставили в московську тюрму Лефортово. В перерві між підглядуванням наглядача він виламав залізний прут із ліжка. За спиною в одежі зробив петлю й пішов на 
допит. Там, у кабінеті планував убити слідчого, натерти задля рум'янцю щоки його кров'ю, переодягнутися й піти. Але слідчих чомусь було двоє. План зірвався. За нібито шпіонаж Тенно отримав 25 років таборів.

У 1949 році Георгій відбував покарання в казахському Екібастузі. Тут здійснив свою найвідомішу втечу. Тікати із Казахстану можна було лише весною та восени. Взимку в степу 
втікач напевне замерзне, а влітку загине від спраги. Утім восени в казахських степах теж було мало води.

Отримує дозвіл відвідувати бібліотеки й знаходить там карту Казахстану. Вибирає маршрут – 350 кілометрів до Іртишу.

Вчорашній моряк старанно готується. Іде в культурно-виховну частину й заявляє, що готовий виступити перед ув'язненими з номерами атлетизму. Отримує дозвіл відвідувати бібліотеки й знаходить там карту Казахстану. Вибирає маршрут – 350 кілометрів до Іртишу.

Перша спроба завершилася невдачею. Прийшла машина зі стовпами для нової зони. Тенно з товаришами зголосилися її розвантажити. В обід троє зеків вляглися в кузов ніби відпочити. Водій у цей час марно намагався завести авто, щоб від'їхати. Він не знав, що четвертий утікач навмисне перекрив краник подачі бензину. Коли шофер вийшов, покрутити за ручку, машина несподівано завелася. Втікачі поїхали. Але, погано знаючи дорогу, через 300 метрів вперлися в ворота іншої зони. Доводили, що не тікали, а свідомо їхали назад у зону. Минулося.

"На час арешту я мав квитки на виставу "Граф Монте Крісто".

Про свої плани Георгій Павлович повідомляє білорусові Миколі Жданку́. Той теж мав "дитячий" строк - 25 років. Жданок - шофер. Планують утікати на машині. В електромонтера зони Микола краде кусачки. Згодяться, щоб різати колючку. У вересні 1950.

Тенно іде на КВЧ - культурно-виховну частину. Каже, що з товаришем гратимуть скетч - коротку виставу з двома учасниками. Репетиції тривають увечері. Тенно й Жданку для вистави повертають їхні цивільні костюми, дають портфель. Кілька вечорів вони не повертаються до бараку й ночують у КВЧ. Привчають наглядачів, щоб ті їх не шукали.

Вирішують тікати напередодні вечірньої повірки у неділю 17 вересня. Складають план. Головне - вирватися за зону. Там переодягтися в костюми, "прихопити" машину й за ніч здолати відстань до Іртиша. Однак було мало харчів. У день втечі Тенно прийшла посилка від матері - їжа та глюкоза. Ніби материнське благословення. Арештанти піддівають цивільні костюми під куфайки з номерами. Перед заходом сонця вмощуються на зеленій галявинці просто під вишкою вартового. Починають грати в шахи. Втомлений вартовий звикає до їхнього вигляду. За кілька годин почало сутеніти. Дали сигнал на вечірню повірку. Прямо під вартовим Тенно ріже колючку.

– Повзу по-пластунськи, – згадував згодом Георгій. – Хочеться втиснутися в землю. Глянути на вартового чи ні? Не дивлюся. Ближче до вишки – ближче до смерті. Жду 
автоматної черги. Може, він бачить мене й знущається, даючи ще трохи копошитися? Ось і передзонник. Ріжу першу нитку. Звільнена від натяжки вона гулко дзвенить. Ріжу колючку далі. Вартовий не стріляє. Згадує дім? Чи, може, йому сьогодні на танці? Переклав тіло за зовнішню зону. А там ще спіраль Бруно. Заплутався в ній. Ріжу. Спускаюся в яму. А ось і Микола. Знімаємо номери й ідемо до дороги. Раптово в Екібастузькій зоні зриваються в небо сигнальні ракети. Утікачі чимдуж біжать у степ. Сумнівів бути не могло - за ними погоня. Щосили сиплють махорку на сліди. Хочуть збити з толку вівчарок. Насправді - чисто випадково у зоні згасло світло. Ось чому вартові запустили ракети.

Гризли сухі макарони і глюкозу. Вранці ножами викопали яму в степу й уклалися спати.

Тим часом Тенно й Жданок вийшли на залізницю. Взяли палицю для підтримки рівноваги й пішли по колії. Звідти – стрибками в степ. Ішли всю ніч. Вранці ножами викопали яму в степу й уклалися спати. Вночі знову пішли. Гризли сухі макарони й глюкозу. Боялися засад. Не знали, що їхню втечу виявили лише увечері в понеділок.

На третю ніч їх стали покидати сили - важко йти. До Іртиша ще дуже далеко. Спрага мучила нестерпно. Четвертої ночі вчорашні арештанти набрели на житло казаха. Хотіли вкрасти вівцю. Підповзли до кошари.

Але вівці лякаються тіней, які повзуть. Треба йти на весь зріст. Згодом втікачів побачила казашка. Закричала: "Шайтан!". Наступний день провели у стозі сіна. Ввечері побачили 
трактор. Думали, що там збереглася технічна вода. Нема.

П'яту ніч брели й падали. Думали зайти до котрогось із казахів. Але боялися, що здадуть органам. Біля котрогось із сараїв знайшли самовар. Води нема – порожній.

Вівці лякаються тіней, які повзуть. Треба йти на весь зріст.

На шостий день знайшли якусь нору. Там почалися галюцинації. Тенно видавалося, що бачить погоню. Згодом до нори підійшов шакал. Хотіли заманити його макаронами, зарізати й випити кров, але він утік.

На сьому ніч двоє нещасних наважилися зайти в юрту до казаха. Просили їсти й пити. Той відмовив, замахнувся нагаєм на Жданка. Тенно дістав ніж. Господаря залякали. Відібрали 
в'яленого барана, випили кумис. На дорогу взяли відро води. Сіли на коня і поїхали. Всю ніч пили-їли. Їли-пили. За попередні дні пройшли 150 кілометрів. З конем за ніч здолали 70. Утім коня не встерегли - втік.

На восьму добу дісталися Іртишу.

На дев'яту вкрали на березі човна й теля. Теля зарізали й попливли річкою. Зранку допливли до острова. Там відпочивали тиждень. Ночі стали холодними. Попливли. Тримали курс на Омськ. Тенно не міг голитися й заріс бородою. Наступного дня якийсь казах продав їм півбуханки хліба й чверть мішка картоплі. Вдень спали в сіні, вночі пливли.

На двадцяту ніч Жданок попросив розвести багаття. Георгій відмовляв. Ватра їх видасть. Побачили юрту й зайшли до казахів погрітися. Ті поклали втікачів спати, а самі викликали 
підмогу. Тенно вчасно все зрозумів. Відбився від кількох нападників, вирвав Миколу й утік.

Наступної доби зустріли човен переселенця. Могли забрати паспорт, гроші й сідати на потяг в уже близькому Омську. Але пожаліли. Згодом переселенець розповів про них оперативній групі.

– Тієї ночі зламався хребет нашої втечі, – згадував Георгій. Втратили впевненість, почали помилятися. Кинули човен, пішли пішки. Зайшли в будинок бакенника, попросили поїсти й поголитися. Поки варили, припливла опергрупа. Жданок утік. По Тенно стріляли, захопили і зв'язали. Микола Жданок украв у найближчому селі велосипед і поїхав на ньому в Омськ. Замість того, щоб кинути його перед містом і йти далі пішки, продовжував їзду. За кілометр до Омська Миколу нагнав мотоцикл. Двоє збили з ровера, вивалилися з мотоцикла й зв'язали втікача. Людям, які зібралися, сказали, що затримали вбивцю.

Держава витратила на затримання втікачів 102 тисячі рублів. 23 автомобілі з охороною місяць сновигали по степу.

І Тенно, і Жданка побили. Кинули у кузов вантажівки й повезли назад в Екібастуз.

У дощаному кузові голова билася на кожній ямі, скалки набивалися в обличчя. П'ятеро конвоїрів мовчки спостерігали за муками арештантів. Держава витратила на затримання втікачів 102 тисячі рублів. 23 автомобілі з охороною місяць сновигали по степу.

За довгі роки своєї відсидки Тенно тікав ще тричі.

Щоразу його ловили й повертали знову.

Коли за Хрущова почався загальний перегляд табірних справ, Георгій упав духом: надія на реабілітацію підривала його волю до втечі. Після звільнення збирався вбити Молотова та Хвата - слідчого у справі вченого Вавилова. Називав це не вбивством, а стратою. Мовляв, держава захищає справжніх катів. Уже звільнений він прожив десяток років.

Працював журналістом, написав книгу: "Атлетизм". Дещо написане ним увійшло до книги "Архіпелаг ГУЛАГ" Олександра Солженіцина. Помер в 1967 від раку.

×