17 грудня у приміщенні історичного музею в червоному корпусі Національного університету імені Т. Шевченка відкрилася пересувна виставка "Переміщені особи в Центральному Гессені 1945-1960: Разом, поруч чи один проти одного?".
Виставка присвячена історії Ді-Пі-таборів та долі "переміщених осіб" - цивільних робітників, військовополонених та в'язнів концтаборів. Дослідження здійснювалося у рамках спільного проекту Історичного Інституту університету імені Юстус-Лібіґа (Ґіссен, Німеччина) разом з українськими партнерами з початку 2012 року. Зокрема, було досліджено систему Ді-Пі-таборів в американській зоні окупації в районі Центрального Гессена, соціальну структуру, світогляд та повсякдення їх мешканців. Пошукова робота проводилася в архівах Німеччини та України; за методикою усної історії було записано інтерв'ю з очевидцями. До сьогодні цьому періоду післявоєнної історії Центрального Гессена приділялося мало уваги.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 1945-го українці в Німеччині мешкали у казармах часів Першої світової
"13, 5 мільйонів людей опинилися в Німеччині після завершення війни. Не просто Німеччині, а у вщент зруйнованій державі. Це була фактично країна в країні. 13, 5 мільйонів - це приблизно населення сучасної Чехії. З них десь 3 мільйони наші земляки. Вони стали заручниками двох воєн. З одного боку, Другої світової війни, яка вивела їх до Німеччини. Хтось був військовополоненим, хтось - остарбайтером, хтось - біженцем. А з іншого - вони були заручниками "холодної війни", яка почалася. Були найрізноманітніші ситуації, які достойні того, щоб усі їх записувати", - зазначив директор музею, кандидат історичних наук Іван Патриляк.
Власне, сама тема історії таборів для переміщених осіб стала відкриттям не лише для української, але й для німецької сторони, адже "німці майже нічого не знали про цей короткий період життя, що відбувалося на їхній території з 1945 року до початку 60-х. Де були табори, яка маса людей у них жила", - сказала керівник української групи дослідників, кандидат історичних наук Тетяна Пастушенко.
"У Ґіссені в часи війни та у повоєнний період перебувало декілька таборів для переміщених осіб, - доповнила учасниця проекту Оксана Товарянська. - Однак, жодної інформації про це у публічному просторі не було взагалі. Зараз територія цих казарм є житловим фондом, їх переробляють на звичайні квартири, в яких можуть проживати німці. Очевидно, що вони не знають про те, що у цих приміщеннях мешкало дуже багато різних національностей".
Німецькі партнери власне займалися дослідженням цих таборів для переміщених осіб у центральному Гессені, а українські - пошуком очевидців.
"Признаюся, це було дуже складне завдання, - повідомила Товарянська. - Зараз в Україні живе багато колишніх остарбайтерів, які перебували в Німеччині. Але через те, що ми мали таку вузьку територіальну прив'язку, виникли труднощі. В результаті нашої співпраці з українським фондом, ми отримали список з понад 300 респондентів, які перебували у ДіПі таборах. Ми відіслали листи близько 100 особам. На жаль, відгукнулося тільки 6 осіб. Перебування у таборах для переміщених осіб було дуже коротким. В основному, місяць-два-три. Тому люди часто не могли навіть пригадати назви міст, в якому вони були у таборах".
З колишніх "діпішників" відкриття виставки відвідали двоє - Валентин Васильович Бердник та Віктор Григорович Суслов.
"У 1945-му році нас у Німеччині звільнили американці, - пригадав Валентин Бердник. - Я знаходився у таборі у Вецларі. Там було воєнне містечко. Воно був поділений сіткою. З одного боку були поляки, французи, італійці. А українці, росіяни, білоруси були окремо. Ми там пробули місяць. Потім нас вивезли, дислокували то в один табір, то в інший. Зрештою, таки повернулися додому. Все було спалене, нічого не було. Батько помер ще в 1942-у. Ми жили спочатку в курені, потім зробили хатинку. Я не лише був бригадиром колгоспу, а ще й теслярської бригади. Важко, звичайно було, але люди трудилися".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колишні остарбайтери неохоче згадують минуле
За словами Тетяни Пастушенко, спогади, якими очевидці ділилися на публіку, є значно скромнішими у порівнянні з тим масивом інформації та деталей, які відкриваються під час приватних розмов з науковцями.
Власне, провідною темою зустрічі був заклик проводити саме дослідження за допомогою усної історії.
"Велику роль у більш-менш об'єктивному відтворенні історії відігравали очевидці. Тому що науковці інколи захоплюються наукою й ідеалізують деякі речі. Є буденне сприйняття історії людьми, які пережили ці події, бачили їх і неоднозначно ставилися до них. Тому що одному учаснику цих подій був стимул активно боротися за реалізацію тієї чи іншої політики, другий був нейтральний ,а третій взагалі був проти", - сказав декан історичного факультету доктор історичних наук Віктор Колесник.
1 
1
Коментарі
3