Набравши в кишені пісних пляцків і звареного бобу, діти ішли до школи

Жорна,друга половина ХІХ століття,село Головецько, Сколівський район, Львівщина.

Фото: Ярослав Тимчишин

Жорна 1887 р. Село Синевірська поляна Міжгірського району Закарпатської області.

Жорна в українській сім'ї початку ХХ століття - це була така ж потрібна річ, як сьогодні кавовий млинок, блендер, кухонний комбайн на кухні.

"Хотіла мама зварити кашку дитині - пішла змолола жменьку зерна на крупу. Задумала спекти паляницю - пішла змолола на борошно, - розповідає фольклорист Ольга Наливайко зі Львова. - Свіжо змелене борошно - це здорова їжа. Промислові млини мелять на великій швидкості, борошно аж нагрівається, білки перегорають. А борошно грубого домашнього помолу ферментувало тісто без дріжджів."

Жорна робили із міцного дерева - переважно дуба та вапнякового каменю. Два камінні диски терлися один до одного. Руками обертали верхній камінь по нижньому і так мололи зерно, що між них потрапляло.

У голодні роки, коли пшениці та жита не було, на жорнах мололи і кукурудзу, сою та інші злаки. Щоб зерно добре мололося, його просушували на печі. Змелене пересівали - з борошна готували їсти, відходи - курям. Було три популярні страви із змеленого борошна.

Перша - клюски. Борошно замішували з водою, робили кульку, потім її щипали на кип'ячену воду і варили. Це були такі собі щипані макарони, на нинішній мові. Або ж воду не сціджували, а заправляли олією, петрушкою - тоді була як зупа.

Друга - джир. Борошно розводили водою і виливали то у кип'ячу воду, помішуючи. Солили, приправляли. Це було щось між супом і підливою.

Третя - пекли пляцки просто на кухонній плиті, без сковорідки. Тісто замішували нагусто. Формували пляцок і клали на розкалену кухню. Пляцки не прилипали, а припікалися з коричневою шкірочкою. І не диміли, бо жодного жиру там не було, пекли насухо. Набравши в одну кишеню пісних пляцків, в іншу - звареного бобу, діти ішли до школи.

У кожній місцевості це знаряддя мало свої регіональні назви: на Харківщині це мельничка, млин, на Луганщині — млинець або крупник, на Чернігівщині — млинок, у зоні Полісся — мучник, Львівщині - жорна.

Колись по селах ходили спеціальні ремісники, яких звали жорнярами. Вони витесували жорнові камені і ремонтували дерев'яні деталі жорен. Жорнярі також "гострили" камені, адже при помелі вони поступово стирались і ставали гладкими.

У заможних селян були великі жорна - такі, що камінь був діаметром у метр, а обертав його по колу кінь.