"Ми так німців чекали, як свята. Вже рахували, коли ж вони до нас дійдуть у війну"

Вона каже: "Ми так німців чекали, як свята. Вже рахували, коли ж вони до нас дійдуть у війну". Я називаю її тітка Марія, хоча вона мені не тітка. Вона ровесниця моєї бабці з того самого села.

У моєї бабці батька оголосили куркулем на початку 30-х років. Її батька теж оголосили куркулем, і вислали обох у концтабори в Сибір. Тільки в прадіда господарства не було – поля зовсім крапля, хатина невеличка, була ще прибудова, але він її мудро розвалив. Прадід шив чоботи, і з того жив, тому куркуль. А батько тітки Марії мав господарство, і поле, і хату з віконницями "як кружево", тому коли його вислали, хату забрав колгосп, поле теж, і коней теж. Тітку Марію, її сестру із матір'ю викинули в ярок за селом – як і всіх таких самих "куркулів", щоб вони там умерли.

 

А вони не вмерли – стали рити землянки, робити в них печі, жили в тих норах, заробляли. І тут настав Голод.

В той рік в селі завелась дружина комсомольців-активістів – таких ділових, веселих, революціонерів, яким усе, що відбувалось, страшно подобалось. Вдень вони спали. А як починалась ніч – ішли по хатах, заходили, будили, до стіни ставили, рушницею погрожували, вимагали зерна, золота, кожухів, усього. Брали дорогі тернові хустки і рвали їх на онучі. Вривались у хатини, де варили якийсь горох чи квасолю, перевертали вариво у вогонь, били посуд – вмирайте! Вмирайте!

Лягаючи спати в землянці, ховаючи все, що є їстівного, тітка Марія боялась, що прийдуть "вони".

Бувало, правда, приходили не вони. Бувало, приходили родичі. З сусідніх сіл, здалеку. Приходили, просили їсти. Їм давали, що знаходили. Одного разу прийшов двоюрідний дядько. Мати налила йому чаю і каже: "Бери, чаю хоч поп'єш". "Чаю… чаю…", - повторив двоюрідний дядько, а потім зсунувся з лавки мертвий.

"Як же ми німців чекали після того всього, – каже тітка Марія, – А німці прийшли і нас стріляти стали".

Вона приїхала до нас у гості, вона живе в Америці. В неї дочка – суддя. В неї внук – лікар. Він приїхав разом з нею. Вона просить завезти її в Комиші. Там досі є той ярок. Нічого не лишилося від землянок, де люди так тяжко терпіли. Лише трава росте.

×