? 11 грудня відбулася презентація книги "Люба моя Еллі!...", де опубліковано листи та світлини німецького чиновника Йоганна Бьоше. У 1942-43 роках він працював референтом керівника сільської округи в Іванківському гебітскомісаріаті під Києвом.
"Уже рік як я в Україні, Україні – "чарівній скатертині" Європи. Як пожити отут, можна багато чого зрозуміти. Усе родить наче в теплиці, квітів сила-силенна, українці насправді мають тямку до квітів. Але якщо ми не втримаємо східні землі, то війна втрачає будь-який сенс", - саме так відгукувався про Україну Йоганн Бьоше у своєму листі від 21 серпня 1943 року.
Окрім особистих сюжетів, у листах містяться цікаві замальовки з життя німецьких чиновників нижчої ланки, їхні щоденні турботи та святкові події. Це – погляд "пересічного німця" на окуповану Україну.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В 1943-у на туалетному папері з'явився портрет Гітлера
"Про що писав Йоганн Бьоше? Це не просто листи турботливого батька й чоловіка. Багато посилань містять ідеологічні думки завойовника щодо окупованої ним країни та її населення, бо Бьоше був членом нацистської партії. В той же час, це погляд спостережливого туриста. Йому було все цікаво: як жили місцеві жителі, як харчувалися, яка їхня освіта. Скажімо, окремий лист було присвячено будові звичайної прялки. Тому вони надзвичайні цінні як для істориків повсякдення, так і Другої світової війни загалом" - зазначила упорядник книги Тетяна Пастушенко, Інститут історії НАНУ.
Ігор Лушніков, президент МГО "Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність" зазначив: "Школярі зараз майже не знають про війну. Такі видання мають формувати у них бачення про цей складний період".
Тетяна Пастушенко розповіла про виникнення книги: "Ще у 2006 році до Українського національного фонду "Взаєморозуміння і примирення" звернувся інженер Гаральд Бьоше з німецького містечка Мюнстер. Він знайшов на своєму даху колекцію листів та фотографій. Його найбільше турбувало, яку роботу проводив тут в Україні його батько". Так виник пошуковий дослідницький проект "Мюнстер та Іванків в роки Другої світової війни", що об'єднав також учнів Іванківської школи та Мюнстерської гімназії. Учні з Іванкова ідентифікували зображені на фото будівлі, вулиці, записували інтерв'ю з очевидцями. У Німеччині школярі працювали над розшифруванням та аналізом листів Бьоше: вони були написані рукописним готичним шрифтом. Він зараз не використовується.
У своєму відео-зверненні Гаральд Бьоше наголосив: "Ці листи були єдиним способом зв'язку батька зі своєю сім'єю. Ще 10 років тому ми могли б викинути усі ці документи та фото на сміття. Я не очікував, що ці матеріали так зацікавлять учнів та вчених в Україні. Нам допомагали школярі з Мюнстера та Іванкова, які таким чином зробили свої уроки з історії цікавішими. Сподіваюсь, що ця книга допоможе розібратися із злом тих років".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колишні остарбайтери неохоче згадують минуле
Марина Шевченко, музей Великої Вітчизняної війни, поділилася своїми враженнями від співпраці: "Прийшла працювати в музей 40 років тому. Добре пам'ятаю, яким тоді було ставлення до цих "документів ворога". Зараз по іншому дивлюся на такі реліквії". Сім'я Бьоше також передала понад 30 світлин до музею ВВВ. Марина Юріївна вважає, що це дуже цінний дарунок, оскільки в музеї матеріалів німецького окупаційного режиму небагато. Але зберігається 400 листів колишніх німецьких службовців. Можливо приклад співпраці з родиною Бьоше допоможе розшукати ще рідних авторів листів із музейної колекції.
Дуже цікавою є і колекція фотографій, яка публікується у альбомі "Люба моя Еллі!...", адже в ті часи "фотоапарат було складно мати, - продовжує Тетяна Пастушенко, - люди жили бідно. А під час Другої світової війни взагалі заборонено було фотографувати без дозволу: усі фото радянських кореспондентів перевірялися цензурою. А у німецькій армії фотографувати не заборонялося, тому збереглося так багато фронтових альбомів. І ця колекція світлин Бьоше показує нам не лише життя німецьких чиновників, але й місцевого українського населення".
1 
1
Коментарі
2