Гуцулки не виходили заміж за чоловіка, який не вмів грати на сопілці

Фільм "Тіні забутих предків" протягом 1963-1964 років знімали у Карпатах. Музику у фільмі виконує місцева капела Василя Грималюка - Могура, розповідає краєзнавець Іван Зеленчук. У кадр, щоправда, з усього колективу потрапив лише бубніст.

"Коли поїхали у Київ на кіностудію Довженка для озвучення, то музикантів карали більше тижня, аби вони грали. Параджанов усе казав: "Вы не играете то, что надо. Мне не нужна эта музыка, мне надо что-то такое, чтобы я душой почувствовал, что это очень давнее". Вони всьо переграли, а Параджанов затявся: "Это не то". Хлопці вже обіжені, завтра треба вертатися у Верховину. Вони між собою порадились: "Може, ми йому зіграємо ту музику, з якої всі сміються? Вона вже така давня, що як її заграти серед людей, то з неї починають насміхатися". То була музика, яку Могур знав від дядька. Коли заграли, Параджанов каже: "Вот это мне и надо!"

Василь Грималюк уже помер, родом він, як і Іван Зеленчук, із села Зелене Верховинського району.

"Ми, діти, знали, що цей чоловік так грає у скрипку, що люди, як він починав грати, любу роботу лишали, а йшли його слухати, - згадує Зеленчук. - А уже як казали, що на весіллю буде Могур грати, то людина аби як не мала грошей - бо в нас, або піти на весілля, то треба потратитись, - то позичить, але піде на те весілля, бо там грає Могур".

"Не дай Боже би ви не писали троїсті музики - то нам нав'язали, ми ніколи нікого музикою не труїли, - застерігає краєзнавець. - Ми казали капела. Вона складалася із скрипаля, - він самий главний - цимбаліста і бубніста, який тримав ритм. Ще один грав на сопілку або флоєрку, і всьо. Я ще застав той час, коли майже в кожній хаті була скрипка. Тому заграти в скрипку - не вважалося, що то є великий дар. А якщо хлопець не іграв в сопілку, то дівчата за нього старалися не виходити заміж. Бо якщо він не грає в сопілку - значить, у нього є якісь проблеми. У звичайну пастушу сопілку на п'ять отворів грали всі хлопці й чоловіки. Флоєра - то вже вважався музичний інструмент, символ гуцульської духової музики. Вона має шість отворів, на ній можна грати складні мелодії. Свого роду наша флейта. Наступний інструмент - цимбал. Він має 140 струн, а в деяких - до 175. Передає щось таке, що відбувається у нас у природі. Без цимбалів гуцульська музика була би неповна".

Також місцеві показали Параджанову давні танці, які він використав у фільмі. У сцені біля Криворівнянської церкви головні герої стрічки Марічка з Іваном танцюють разом із іншою молоддю. Танок "трясунка", що вони виконують, показав Параджанову Іван Кобрій.

"То ще моя мама знала, - переказує Іван Зеленчук, що казав йому танцюрист. - А то ще мамина мама знала, що є такий танець "трясунка". Такий дивний давній танець".

Цього року виповнюється 50 років від завершення зйомок фільму.