Перший доларовий мільярдер у світі Джон Рокфеллер роздивлявся себе в люстерко. Шкіра обличчя нагадувала старий пергамент, який туго обтягнув череп. Волосся на голові випало, вій не було. Замість брів стирчали вицвілі кущики.

— Лікарю, я бачу в дзеркалі стару людину, але мені ж лише 53! Я горблюся, ледь волочу ноги, мене мучать безсоння, розлади травлення. Знайомі кажуть, що я ходяча руїна, але в мене завжди було міцне здоров'я!

— Це все — результат вашого життя. Страхів і хвилювань, безсонних ночей, нескінченної роботи, браку руху й відпочинку. Вам треба вибирати: або далі накопичувати гроші, а разом із тим тривоги, або — життя. За такого темпу ви довго не протягнете.

Рокфеллер себе довів до ручки. Із 7 років він прагнув одного — заробити. То вирощував індичат на продаж, то копав картоплю знайомому фермерові. "Я кидав дрібні суми в скарбничку, — згадував. — І невдовзі зрозумів, що ці гроші я міг би заробляти байдикуючи, якби поклав у банк 50 доларів. Це навело мене на думку зробити гроші своїми рабами, а не навпаки". І Джон поставив собі за мету розбагатіти. Він і замолоду не цікавився танцями, кіно, театром. Не курив і не пив, навіть кави не вживав. У 16 років пішов працювати бухгалтером. Робочий день розпочинав о 6.30, закінчував не раніше десятої вечора. Засиджувався на роботі й у вихідні. "Джон у ті роки проявляв розсудливість в усьому, за винятком одного — він був вочевидь схиблений на грошах", — згадував його друг юності.

Коли молодий клерк уперше отримав чек на величезну в ті часи суму — $4 тис., — цілий день не міг працювати. Писав у мемуарах: "Я що 5 хвилин підводився із-за конторки, відчиняв сейф і милувався асигнацією". Такий він буде все життя: спокійний, розважливий, байдужий до всього чоловік стрибатиме в офісі, жбурлятиме капелюха й обійматиме секретарок, як тільки-но йому вдасться укласти вигідну угоду. Та коли Рокфеллер утрачав гроші, він ставав як ніч.

Якось він відправив вантаж зерна вартістю $40 тис. і не застрахував його — пошкодував $150. Збіжжя перевозили через озеро. Уночі там зчинився шторм. Від страху, що може втратити весь вантаж, Рокфеллер не спав цілу ніч. Тільки-но розвидніло, він чимдуж кинувся оформляти страховку. Але йому не полегшало: надійшла телеграма, що вантаж не постраждав. Джон почувався таким розбитим, що втратив $150, аж зліг на кілька днів. У той час його фірма заробляла $500 тис. на рік.

У Рокфеллера ніколи не було часу на відпочинок. Та й бажання. Якось його партнер купив стареньку яхту.

— Джоне, відпочиньмо, покатаймося на яхті, ти хоч трохи розважишся, забудеш про роботу, — покликав компаньйона.

— Ти наймарнотратніший чоловік з усіх, кого я знаю, — люто зиркнув на нього Рокфеллер. — Ти завдаєш шкоди своєму кредиту в банку і ставиш під загрозу мій. Руйнуєш нашу справу. Ноги моєї не буде на твоїй яхті!

Похмурий, без почуття гумору, він був ще й неймовірно скупий. На початку 1870-х Рокфеллер на заводі своєї компанії "Стандарт Ойл" оглядав машину, яка припаювала кришки до каністр із гасом. Майбутній мільярдер запитав підлеглого, скільки крапель припою витрачається на кожну кришку. Почувши, що 40, попросив посадити кілька кришок на 38 крапель. Каністри почали протікати. Запаяли 39 краплями — все гаразд. На цій краплі заощадили в перший рік роботи $2,5 тис. Коли ж продаж гасу зріс, прибуток стрибнув до сотень тисяч доларів.

Рокфеллер мав п'ятеро дітей: четверо доньок, одна з яких померла немовлям, і сина. Дівчатка доношували одна за одною сукні. Мусив їх до 8 років носити і син — Джон-молодший. Діти вели бухгалтерські книги, куди записували свої прибутки і витрати. За вбиту муху батько платив їм 2 центи, за те, що нагострили олівця, — 10, за десяток вирваних бур'янин — цент. Син отримував 15 центів на годину за рубання дров, а одна з доньок заробляла тим, що ввечері гасила в будинку світло. За спізнення до сніданку малих Рокфеллерів штрафували на цент. У неділю їм не дозволяли читати нічого, крім Біблії. Дружина мільярдера носила латані плаття й не поступалася чоловікові ані в ощадності, ані в скупості. Ходила вся в чорному, жодних розваг, тільки церква.

Маючи мільйони, Рокфеллер постійно боявся втратити статок. "Уночі я жодного разу не поклав спокійно голову на подушку, бо весь час пам'ятав, що мій успіх не може бути вічним", — говорив.

І от у 53 роки його організм дав збій. Страшного, як смерть, мільярдера почали цуратися люди. І Рокфеллер вирішив відійти від справ, доручив їх компаньйонам. Тепер він поставив собі інше завдання: дожити до 100 років. Уникає хвилювання, грає в гольф, захопився садівництвом, співає, відвідує сусідів, навчається їздити на гоночному велосипеді. Наймає лікаря, який стежить за його станом здоров'я і підіймає настрій. Його дружина померла, й Джон став упадати за жінками. Під час автомобільних прогулянок його супроводжували дві красуні. Їхні коліна прикривав плед, з-під якого Рокфеллер не виймав рук. Накупив перук, щоби прикривати лисий череп, почав яскраво вдягатися.

Він щедро ділиться своїми мільйонами на благодійність. Вихований баптистами, Рокфеллер ізмалку давав церкві десятину від своїх прибутків. 1905 року вона становила $100 млн, на теперішні гроші. До кінця життя роздав близько півмільярда доларів.

Коли його монополія "Стандарт ойл" програла справу в суді й мусила сплатити кілька мільйонів штрафу, один з адвокатів зателефонував Рокфеллерові, аби повідомити неприємну новину.

— Сподіваюся, сер, ви не дозволите собі засмутитися. І це рішення суду не погіршить вам сон, — сказав, пам'ятаючи, як той колись зліг від втрати $150.

— Не турбуйтеся, містере Джонсон, я маю намір чудово виспатися цієї ночі, — відповів старий мільярдер. — Раджу й вам не хвилюватися. Добраніч.

Рокфеллер дожив майже до 98 років. Пережив 43 своїх лікарів.

×