— Я піду понад струмком, де ростуть незабудки, а ви почалапаєте по випаленій землі. Пан обер-лейтенант сказав нам, що ми взагалі не можемо заблукати, і я цього дотримуюся, а якщо ми не можемо заблукати, то якого біса я б дерся кудись угору. Піду собі спокійнісінько луками, почеплю квіточки на кашкета й нарву цілий букет для пана обер-лейтенанта. Тут така місцевість, що всі дороги мусять вести до Фельштина.
Так звертається Йозеф Швейк — головний герой роману Ярослава Гашека "Пригоди бравого вояка Швейка", недоумкуватий солдат австрійської армії — до фельдфебеля-рахівника Ванека в останньому розділі третьої частини твору. Дія роману відбувається на австрійсько-російському фронті під час Першої світової війни. Перша частина — у Празі, друга — на території сучасних Чехії та Австрії, третя — переважно в Угорщині. Наприкінці третьої частини, влітку 1915-го, команда Швейка підходить до території сучасної України. Події четвертої частини "Прочуханка триває" майже повністю минають на теперішній Львівщині.
Фельштин — сучасне село Скелівка Старосамбірського району. Вояк виходить до невеликого ставка. Там зустрічає росіянина, який утік з австрійського полону й вирішив скупатися. Побачивши солдата, він голяка тікає геть. Швейк хоче подивитися, який вигляд матиме у ворожій формі. Коли переодягається, його арештовують свої ж. Вирішують, що він і є втікач-росіянин. Жителі Скелівки люблять показувати туристам ставок, біля якого це начебто сталося. Правда, щоразу водять до іншої водойми.
— Тут усе трохи інакше, ніж біля Праги, — говорить Швейк. — Тут по війні будуть добрі врожаї. Не треба буде купувати кісткового борошна. Це для селян дуже вигідно, коли на їхньому полі згниє цілий полк. Одне слово, це для них добриво. Тільки одне мене турбує, щоб хтось не намовив тих селян продавати солдатські кістки цукроварням.
Під конвоєм вояка доставляють у Хирів. Там він ночує у "класній кімнаті". Імовірно, мається на увазі єзуїтський конвікт — величезний навчальний заклад. Зараз ця будівля належить армії, проте стоїть порожня. Наступна зупинка — Добромиль, також теперішній Старосамбірський район.
— Ти єврей? Так? — питає фельдфебель. Швейк заперечливо крутить головою.
— Не відмовляйся! Кожен з вас, полонених, хто вмів по-німецькому, був єврей. І кінець. Як твоє прізвище? Швейх? Ось бачиш, нащо ж брехати, коли в тебе таке єврейське прізвище? Ти не бійся. У нас тобі нема чого боятися, бо в Австрії не роблять єврейських погромів. Звідки ти? Ага. Прага. Знаю, знаю, це біля Варшави (Прага — передмістя Варшави, що тоді належала Російській імперії. — "ГПУ"). У мене вже були тиждень тому двоє євреїв з Праги, з-під Варшави. А який номер твого полку? Дев'яносто перший? Дев'яносто перший полк, єреванський, Кавказ, постійне місце перебування Тифліс.
Швейка везуть до Перемишля. Тепер це місто перебуває у складі Польщі, до 1940-х третину його населення становили українці. Далі — село Вояличі, тобто Воютичі, знову Старосамбірщина. Тільки тут австрійські військові чиновники розуміють, що Швейк зовсім не росіянин. Йому дозволяють повернутися у свій підрозділ. Видають нову форму і квиток до станції Золтанець — тепер Жовтанці Кам'янко-Бузького району. Ймовірно, аби потрапити туди, треба було зробити пересадку у Львові. Та в романі жодної згадки про теперішній обласний центр немає. Зі "своїми" вояк зустрічається у Климонтові — так автор помилково називає село Велике Колодно, за 25 км від Львова.
Гашек пише, що на весь чималий Климонтів була одна пристойна будівля — сільська школа. Її збудували "в цьому чисто українському краю" для прискорення полонізації села.
"В шкільному саду за школою залишилась здоровезна яма від вибуху снаряда великого калібру, — описує автор. — В кутку саду стояла стара груша. На одній її гілляці висів шматок перерізаного мотузка, на якому недавно гойдався місцевий греко-католицький священик, повішений за доносом місцевого директора школи — поляка. Священика звинуватили в тому, нібито він був членом групи старорусів і під час російської окупації правив службу за перемогу зброї російського православного царя. Це була неправда. Бо в той час обвинуваченого взагалі в селі не було. Він саме лікувався від каменів у жовчному міхурі на невеличкому курорті, якого зовсім не торкнулася війна, в Бохні Замуровані. У повішенні греко-католицького священика відіграли роль кілька факторів: національність, релігійні чвари і курка. Нещасний священик перед самісінькою війною вбив на своєму городі одну вчителеву курку, бо кури повикльовували геть усе посаджене насіння динь.
Дім покійного греко-католицького священика залишився порожній, і кожен, можна сказати, взяв собі щось на спогад про панотця. Один селянин-поляк відніс собі додому навіть старе фортепіано. Верхню кришку він використав для ремонту дверцят поросячого хлівця. Частину меблів, як це тоді було звично, солдати порубали. І тільки якось випадково залишилась у кухні велика піч зі знаменитою плитою, бо греко-католицький священик нічим не відрізнявся від своїх римсько-католицьких колег, любив смачно поїсти і помилуватися безліччю горщиків і сковорідок на плиті та в духовці".
У Великому Колодно пригоди Швейка обриваються. Свій роман Ярослав Гашек не завершив. Планував, що його герой згодом потрапить в інший полон — ворожий. Із російськими солдатами персонаж мав дійти до Києва.
Ярослав Гашек почав писати роман про Швейка у Києві
— Почему господин военный сел без разрешения офицера? — звернувся прапорщик російської імператорської армії до відвідувача ресторану "Біля Золотих воріт" на Ярославовому Валу в Києві 1916 року. Одягнений у солдатський однострій, той безцеремонно впав на стілець біля офіцера.
— А господин знает, кто такой Ян Жижка из Тронцова? — російською з чеським акцентом відповів нахаба.
Обурений прапорщик потягнувся за шаблею. Солдат розбив об його голову пляшку. Хулігана арештували й відвезли до гарнізонної в'язниці у Борисполі. Там він просидів 11 днів. А вийшов зі стосом списаних аркушів. Вояка звали Ярослав Гашек. Так він написав повість "Бравий солдат Швейк у полоні".
Як і його знаменитий персонаж, Гашек служив ординарцем 11-ї маршової роти в 91-му піхотному полку. Листи з фронту підписував "Швейк". Потрапив у полон до росіян, жив у Києві, Москві, Самарі, Уфі.
1920-го Гашек повернувся на батьківщину. Жив у селі Липниця під Прагою. Тут вирішив дописати повість, що почав у Києві. Книжку видавали окремими розділами. Читацький інтерес — шалений, видавці постійно вимагали писати продовження. Та здоров'я письменника слабшало. Лікарі радили йому дотримуватися дієти. Попри це щодня випивав добрячу порцію пива. Останні розділи диктував помічникові — не мав сил підвестися з ліжка.
Кажуть, був і реальний Йозеф Швейк — недоумкуватий пекар, товариш письменника по пиятиках. Ще до війни Гашек спробував написати перше оповідання про нього. Та втомлений бурхливою гулянкою напередодні викинув списаний аркуш у смітник. Історичний документ підібрала і зберегла його дружина.
5 
35413
Коментарі