— У нас кажуть Квітчальна неділя — це такий празник, Троїца, — розповідає 65-річна Раїса Лещенко із села Богородичне Слов'янського району Донецької області. — Це дуже святий празник. У суботу перед Троїцею і в хаті поприбирати треба, і повимивати, і поперестірувати все.
Свято Трійці православні християни відзначають на 50-й день після Великодня — цьогоріч дата припадає на 8 червня. Сформувалося свято після прийняття церквою у ІV ст. догмата про існування єдиного Бога у трьох іпостасях — Отця, Сина і Святого Духа. За євангельськими переказами, на 50-й день після Воскресіння Ісуса Христа на апостолів зійшов із неба святий дух. Після цього вони пішли між народи, "говорячи іншими мовами, як дух їм провіщав". В Україні свято має також народну назву — Зелена неділя, або Зелені святки.
— А потім ідуть та нарвуть зелені всякої, і в хаті, і в дворі тоді квітчають, бо празник такий, — продовжує Раїса Лещенко. — У нас до Троїці цвіте деревце, таке красиве, називається скумпія. Його затикають за ікони, кладуть на окна. А двері, хвіртки, ворота квітчають шелестушкою — тополею. Затикаємо, в яку тільки можна дірочку. Даже колись уквітчували травичкою забор. На Троїцу квітчали і сарай, і ворота. І зараз чіпляють. Роблять це для того, щоб у хазяйстві все добре йшло, і щоб блискавка не вдарила в хату.
На Поліссі й Поділлі уквітчують хату й обійстя "маєм" — кленом, ясенем або горіхом. На Полтавщині, Харківщині й Сумщині — липою або осикою. Усюди на підлогу й підвіконня кладуть рослини із сильним і гострим запахом — аїр, м'яту, чебрець і полин. Зелень має бути в хаті протягом усього троїцького тижня, аж до понеділка Петрівчаного посту. Вірять, що вона оберігає людей, домашніх тварин і птаство від злих сил, відьом і русалок, які шкодять під час Зелених святок.
— Троїцьку зелень і квітки дома тримають тільки три дні, більше не можна ні в яком случає — будуть у хаті утопленик або удавленик, — оповідала дев'ять років тому 75-річна Лідія Вареник із Ржищева Київської області. — Її спалюють або кидають на город, шоб бур'яну не було й огірки рясно в'язалися. Вона гусінь усяку відвертає від капусти. А ті квіточки й травичку пахучу, шо в церкві на Троїцю посвятили, бережуть цілий год. Голову нею миють, шоб не боліла, запарюють і горло полощуть при ангіні. Як оце тебе в'ялить, нудить, кидає в дрімоту, то значить, шо хтось тебе призрів — подивився на тебе не так. Тоді беруть теє на Трійцю посвяченеє, запарюють і тим вмиваються і п'ють із півстаканчика — як рукою знімає. Ще її люди під квочку кладуть, щоб курчата велися, або в коморі кидають від мишей. І покойніку той аїр і м'ятку під голову кладуть, шоб і йому на тому світі пахнуло.
На Поліссі цього дня під вікнами хати вкопують три вирубані молоді березки. На Харківщині біля дверей хати і на воротях ставлять молоді деревця клена. У двері хлівів і повіток затикають освячену осику, якої відьми бояться, як чорт ладану.
— Це для того роблять, шоб душечки наших родичів померлих до нас приходили. Вони на Тройцю нас одвідують, і там будуть сидіти, — каже 66-річна Валентина Юрченко із села Подоли Куп'янського району на Харківщині. — А мій дєдушка, то він кленки ставив. Це в селі Юрченкове Чугуївського району. Піде, кленків нарубає і понасаджує, а тоді ж полива. І воно стоїть зелене, нічого йому не робиться. Приїжджаєм — а там сад. А бабушка каже: ти ж там на причілку обязатєльно постиркай, шоб вигнать злих духів із подвір'я. Бо на причілку — біля воріт — усі чорти збираються, і він всієгда там садив.
У селі Опачичі Іванківського району Київської області молодь плугом проорювала борозну від воріт хлопця до воріт дівчини. Називали це "приорювати пару". Про такий звичай під час етнографічної експедиції до 30-кілометрової зони відчуження 10 років тому розповіла Наталія Меланич, 63 роки:
— Ми знаєм, шо вани дружат, і десь украдем плуга, тягнем же. І дієвкі, і хлопци тягнем. А Опачічі — село длінне. Може, нєвєста з такого краю, женіх з таго краю. Тоди траси не було, асвальтірованой дароги не було по селу, а скрозь була ґрунтова дарога. Це ми віорем, так віорем! Тягнем і орем, шо папробуй назавтра її закидать! Мої варота однесуть до мого жєніха, а мого жєніха принесуть мнє варота. А це на завтра треба їх назад повернуть на їхнєє місце. І де в нас стульки сили азарту було за ноч такеє порабіть! Шо такиє варота тяжолиє, от, а ми їх переносілі. А назавтра вже люди бралі вали чи коні, і надо било коньмі їх размінювать, ці варота. Рабілі це ну просто так, щоб вже люди знали, шо се пара, шо вони вже люблятса. Може, хто й не знає, то: "Ой, а куда це ж од Наташі пааралі? А! Це ж туда і туда пааралі, значіть, люблятса вани і скоро будє свадьба".
По закінченні Зелених святок всю ритуальну зелень, що була за межами хати, годиться обов'язково спалити або втопити в річці. Вважається, що з цього моменту остаточно закінчується весна і починається літо.
Русалка може залоскотати до смерті
За народними повір'ями, протягом Зеленого тижня на землі з'являються душі померлих предків. Тих, хто пішов із життя неприродною смертю, і маленьких нехрещених дітей. У вигляді русалок вони виходять на береги річок, бігають полями й лісами, водять хороводи й співають пісень.
"Якщо батьки не поминають їх у суботу перед Трійцею, то, спіймавши свою забудькувату матір, русалка починає лоскотати її, примовляючи: "За те тебе лоскотала, що мене не поминала", й може залоскотати до смерті. Спіймавши кого-небудь у лісі, русалка лоскоче його, сміючись й приспівучи: "Мене мати породила, на світ білий не пустила; В руки палку дала, щоб русалкою була", — писав наприкінці ХІХ століття дослідник Куп'янщини Петро Іванов.
Кажуть, на Трійцю "ліс справляє свої іменини", тому не варто туди ходити й турбувати його. Заборонялося протягом всього тижня працювати в полі й на городі, щоб не висох майбутній урожай. А щоб позбутися назавжди всюдисущої кропиви, радили її виполювати саме у "суху середу" на троїцькому тижні.
— На Троїцю дівчатам незамужнім у ліс і на поле нельзя ходити, а то їх русалки можуть схватити, — розповідає про давнє повір'я Валентина Юрченко із села Подоли Куп'янського району на Харківщині. — Хвата і питає: "Полинь чи петрушка?". Скажить дівчина, шо полинь, тоді вона відпустить і скажить: "Іди собі та згинь". А як скажить петрушка, тоді русалка радується: "ти моя душка" і залоскоче до смерті.
На щоглу вішають опудало з великим чоловічим статевим органом
До Трійці на перехрестях доріг установлюють високі щогли — "віхи". Їх прикрашають зеленню, квітами й травами. У Броварському й Переяслав-Хмельницькому районі Київщини вгорі щогли ставлять ікону в рушниках або замаяний хрест. Колись такий ритуальний стовп символізував зв'язок між небом і землею, потойбіччям і світом живих людей. Сьогодні це місце для розваг молоді. Для них повалити сусідську щоглу і вберегти від нападу свою вважається справою честі.
Більш давній за походженням звичай донедавна існував у селі Гоголів Броварського району Київської області. Тут, на кожному кутку села на перехресті вулиць, ставили зрубане дерево, прибране квітами, стрічками й цукерками. На його вершку чіпляли опудало, одягнуте в штани, сорочку й капелюх. Опудалу прилаштовували великий муляж чоловічого статевого органа. Називали його "чучелом", а ще раніше побутувала назва "дєд".
На початку минулого століття в селі Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині, за свідченням фольклористки Євгенії Ліньової, на ритуальне троїцьке деревце вішали жіночу ляльку, вбрану у плахту і вишиванку. Називали її Маринкою. Такі людиноподібні ляльки наші далекі предки шанували як духів рослинності й плодючості. Їм приписували магічну здатність позитивно впливати на майбутній урожай та розмноження всього живого.
8 
35413
Коментарі