"У нашому селі жила одна баба, яку всі вважали відьмою. Якось селяни прийшли до урядника вимагати, щоб той арештував відьму через те, що вона ночами доїть їхніх корів, а до того ж вкрала зірку з неба й тримає у себе в макітрі. Урядник спочатку не звертав уваги на ті байки, але селяни так напосіли, що нарешті махнув рукою і пішов із ними до бабиної хати. Увійшли й почали вимагати, щоб та показала їм макітру, в яку сховала зірку. Урядник дослідив баняк і повідомив, що зірки в ньому немає, але на дні сидить жаба. "Та звісно, — закивали дружно селяни. — Клята відьма перетворила зірку на жабу!"
Таку історію зі свого дитинства, що минуло на хуторі Секретарівка сучасної Кіровоградщини, любив переповідати студентам Гарвардського університету викладач Дмитро Чижевський. Працювати в одному з найпрестижніших навчальних закладів США він почав 1949-го. Викладав українську мову, російську й українську літератури та порівняльну історію слов'янських літератур. Студенти охоче записувалися на курс до вже відомого на той час професора. Хоча його поведінка часто заводила їх у глухий кут.
— Чорта він часто згадував і любив цитувати Гоголя, де той описує нечисту силу в різних побутових ситуаціях як щось цілком реальне, — згадувала його студентка Ася Гумецька. — Але варто підкреслити, що, коли казав про нечистого, Дмитро Іванович хитро посміхався, і неможливо було визначити, каже він серйозно чи жартує. Взагалі, ця лукава посмішка не сходила з його обличчя — у ній проявлялася вся його "барочна" українська натура.
Нечиста сила "переслідувала" Чижевського повсюди. Якось ночував в одній кімнаті з Романом Якобсоном, американським мовознавцем російського походження. Посеред ночі розбудив колегу, бо у вікно намагаються залізти відьми. Якобсон, вже знайомий з дивацтвами товариша, пробурчав:
— То зачиніть вікно.
Іншим разом Чижевський засидівся в університетській бібліотеці так довго, що охорона випадково замкнула його всередині. Довелося викликати допомогу по телефону. Після звільнення розповідав, що у книгозбірні були маленькі чортенята, які спеціально переставляли і плутали книги на стелажах, аби потім їх неможливо було знайти. Він чув, як ті розмовляли між собою українською.
— Чорти — маленькі й зелені, — переконував Чижевський слухачів семінару в Гейдельберзькому університеті в Німеччині — працював тут після того, як 1956 року залишив Гарвард.
Ймовірно, саме тому і ненавидів зелені сукні. Якось довго переконував студентку, що її блакитне плаття, в якому вона була на попередньому семінарському занятті, пасує їй значно більше за зелене, в якому прийшла сьогодні. А іншій сказав серед пари:
— У вас гострі коліна. Ви — відьма! Вийдіть, будь ласка! — чим довів бідолашну до сліз.
"Відьмою" була і господиня квартири, яку винаймав у сусідньому Фрайбурзі. Вона могла перебувати одночасно в кількох місцях, — стверджував Чижевський.
— Вийшла якось увечері з хати і пройшла повз мене водночас і праворуч, і ліворуч, — розповідав приятелеві Гансу-Юрґену цум Вінкелю.
Його кілька разів госпіталізовували до приватної психіатричної клініки. У серпні 1976-го аспіранти знайшли непритомного професора на підлозі у його хатній бібліотеці. Довкола валялися папери, брошури й книжки. Пізніше пояснював:
— Ви не повірите, але це — правда. Уночі тут були якісь люди, які намагалися забрати мої книжки! — усі розуміли, що це чергові галюцинації.
За дев'ять місяців Дмитра Чижевського не стало.
1894, 4 квітня — Дмитро Чижевський народився в місті Олександрія Херсонської губернії, тепер — Кіровоградської області. Батько Костянтин Іванович — колишній артилерійський офіцер, учасник народовольських гуртків, пережив ув'язнення у Петропавловській фортеці. Мати — Марія Єршова, художниця, педагог. В одній з автобіографій писав: "Духовні інтереси моїх батьків доволі рано визначили мої власні настанови".
1910 — під час навчання в Олександрійській гімназії створив просвітницький гурток. Збиралися в будинку Чижевських, читали реферати, дискутували. Між собою віталися фразою "Нехай загине дім Романових" — пануюча династія Російської імперії. Наступного року став студентом фізико-математичного факультету Петербурзького університету — "смітничка Миколи ІІ", як сам його називав. Ще за два роки перевівся до Київського університету, де вивчав філософію і слов'янську філологію.
1918 — входив до Центральної Ради як член Російської соціал-демократичної робітничої партії меншовиків. 22 січня проголосував проти ухвалення Четвертого Універсалу, що проголошував державну незалежність України. Через цей вчинок до кінця життя українська діаспора не сприймала Чижевського як земляка.
1919 — одружився з майбутнім доктором медицини Лідією Маршак — донькою заможного київського купця Ізраїля Маршака. Через два роки, рятуючись від більшовиків, сім'я емігрувала через Польщу до Німеччини. 1924-го в подружжя народилася донька Тетяна. "У родинному житті ледве чи був щасливий, — згадував його товариш-емігрант, мовознавець Юрій Шевельов. — Його жінка була єврейка, мабуть, російської культури. Дочка до всього українського ставилася просто вороже. Вона виявляла турботу про батька, але звичайно вони жили нарізно, і всі ті роки, що я його знав, він був самітником".
1924 — викладає спершу в Українському педагогічному інституті в Празі, з 1932-го — в університеті німецького міста Галле, пізніше — в Українському вільному університеті в Мюнхені. У 1949–1956 роках працює у Гарвардському університеті, США, завідує філософським відділом Української вільної академії наук у Нью-Йорку. 1956-го створив і до 1967-го був директором Інституту славістики Гейдельберзького університету в Німеччині. До кінця життя читав лекції також у Кьольнському університеті.
1977, 18 квітня — помер у лікарні німецького міста Гайдельберґ після тяжкої хвороби — мав астму. За день до цього із США прилетіли дружина з донькою. Через місяць Тетяна Чижевська писала про батька в листі до подруги: "Хотел он умереть в солнечный весенний день, и эта мечта его сбылась. Но день похорон был серый и холодный".
6 
35413
Коментарі