"Відтепер жодні думки, мрії, розваги, мої маленькі радості або печалі не підуть у небуття. Мені шкода кожного враження, яке займає в моїй пам'яті місце. З цих причин я знову починаю свій щоденник. Відтепер цей аркуш паперу стане для мене найкращим приятелем і повіреним", — пише 25-річна Марія Шеткевич навесні 1879-го.
У Венеції вона знайомиться з 37-річним Генриком Сенкевичем. Польський письменник читає лекції в університетах Франції та Італії. Свої подорожі описує в новелах. Марія відпочиває з батьками — власниками маєтку в Литві. Вони не схвалюють залицяльника — він був небагатий, мав борги. Але врешті дають згоду на одруження.
Народжуються двоє дітей. Друга вагітність спричинює загострення туберкульозу, який мала з юності. 1885-го Марія помирає на австрійському курорті Фалькенштейн.
Чоловік записує в її щоденнику: "Вона прикувала його до місця, дала щастя, якого так потребував, віру в себе, яка підвищила працездатність удвічі. Без неї не змогли б побачити світ "Вогнем і мечем, "Потоп". Вона — його довірена особа, радник, критик і єдина людина, за котрою мав задоволення доглядати".
Через три роки невідомий шанувальник надсилає Сенкевичу листа. У конверті — 15 тис. рублів і записка: "Це — ніщо. Міхал Володиєвський". На той час за ці гроші можна було побудувати кількаповерховий маєток. Письменник не хоче приймати кошти. Дає оголошення в газеті з проханням забрати подарунок. Ніхто не відгукується. Тоді він створює фонд імені покійної дружини. З нього виплачує допомоги хворим на туберкульоз діячам культури.
Наступна любов — на 28 років молодша шанувальниця Марія Володкович-Романовська з Одеси. Дівчина рано осиротіла. Виховувалася в притулку, згодом її забрали родичі. Познайомилася з Сенкевичем на курорті Закопане.
Пара починає листуватися. З часом послання стають все більш інтимними. Названі батьки Марії запрошують письменника на свою віллу в Одесі. Там домовляються про весілля. Вінчаються у Кракові 1893-го. Для Сенкевича це — вдалий шлюб. Вітчим коханої має маєтки, гектари чорноземів, цукрові заводи, винокурні та купу грошей. На честь весілля жертвує мільйон рублів на благодійність.
Подружжя свариться вже під час медового місяця в Італії. Дружина прагне розваг і яскравого життя. Письменникові більше подобається писати на самоті в кабінеті. Марія натякає — чоловік занадто старий "для деяких речей". Розходяться через три місяці. Але тільки за три роки отримують офіційний дозвіл на розлучення від Папи Римського.
Сенкевич вирішує більше ніколи не одружуватися. Проте наступна любов знаходить його сама. Це — на 16 років молодша Марія Марцьяні, його далека родичка. Сама пропонує побратися. Письменник відмовляється.
— Ти любиш не мене, а мою славу, — пояснює.
Урешті-решт вони беруть шлюб. Роблять це потай, не розповідають навіть найближчим друзям. Проживуть разом до смерті Сенкевича.
На вокзалі зустрічала молодь зі смолоскипами
"Ця людина ніде не знаходила спокою. Він подорожував безкінечно — довше і частіше, ніж це було необхідно для пізнання світу. Простіше кажучи, його носило по світу!" — згадує Генрика Сенкевича літературознавець Казимир Віка.
Письменник постійно подорожував і змінював місце проживання: Англія, Франція, Італія, Австрія. Хотів створити в Каліфорнії польську громаду, аби його співвітчизники могли втекти сюди з Російської імперії.
У квітні 1900 року Сенкевич відвідав Львів. На вокзалі письменника зустрічав натовп. У руках тримали запалені смолоскипи. Гість ледве протиснувся між шанувальниками. На урочисто прикрашеній кареті рушив до центру міста, де зупинився в готелі "Європейський".
"При ближчому знайомстві Сенкевич не справляє враження людини, палко відданої творчості, — пише місцева "Ґазета Львовська". — Це радше чуттєвий, задумливий мрійник. Говорить він тихо, мелодійно, з ледь помітним варшавським або литовським акцентом. Виглядає втомленим, але ця втома часом набирає рис прохолодної байдужості до того, що діється довкола. Незважаючи на шостий десяток, він виглядає досить молодим. Сивіюче волосся гладко зачесане через лоб. Ніщо не нагадує про наближення осені".
У Львові письменник пробув вісім днів. Відвідав засідання Галицького сейму, виставу в театрі Скарбека. Читав лекції та уривки свого найновішого роману "Хрестоносці". Вхід був платний. Виручені кошти віддав на спорудження в місті пам'ятника поету Адаму Міцкевичу.
— Протягом усього мого перебування тут мене сердечно приймали як мої колеги по перу, так і всі інші. Щиро за це дякую і виголошую: "Хай живуть львів'яни!" — заявив Сенкевич під час прощання на вокзалі.
Був найбагатшим польським письменником свого часу
1846, 5 травня — Генрик Адам Олександр Пій Сенкевич народився в селі Воля Окшейська — тоді Російська імперія, тепер Польща. Батько був багатим землевласником, з татарського роду. Коли Генрик пішов до школи, сім'я збідніла. У дитинстві захоплювався творами Вальтера Скотта, Олександра Дюма. Під їхнім впливом склав свій перший роман "Жертвопринесення". Рукопис не зберігся.
1866 — почав вивчати право і медицину у Варшавському університеті. Невдовзі перейшов на факультет літератури та історії. Залишив навчання, бо не мав грошей. Писав для кількох періодичних видань під псевдонімом Літвос. Як кореспондент побував у Відні та Парижі.
1882 — почав публікувати у варшавській газеті "Слово" роман "Вогнем і мечем" — про події визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Твір був першою частиною історичної трилогії. Незабаром вийшли наступні — "Потоп" і "Пан Володийовський". Сенкевич став найбагатшим польським письменником свого часу.
1905 — став володарем Нобелівської премії з літератури — "за видатні заслуги у галузі епосу".
1916, 15 листопада — Генрик Сенкевич помер у Веве, Швейцарія. Переїхав сюди з початком Першої світової війни. Через вісім років його прах перевезли на батьківщину.
Написав 12 романів, 22 новели, сотні нарисів, дитячих оповідань, публіцистичних статей. За його творами зняли 28 художніх, документальних і біографічних фільмів.
5 
35413
Коментарі