"Глущенко з чудовою статурою, весь із м'язів — не лише художник, а й чемпіон з легкої атлетики. Як плавець, він дивує навіть болеарців, які виросли на морі. Він запливає в море так далеко, що зі зворотною дорогою відстань становила до восьми кілометрів. А ввечері, одягаючи смокінг, він перетворювався на світську людину на обідах у міжнародному товаристві у своєму готелі", — писала 1936 року паризька газета "Нувель Журналь Літерер" про українського художника-емігранта Миколу Глущенка. У той час він уже років із десять працював на радянські спецслужби.
— У Парижі Глущенко вів активне творче і богемне життя, — розповідає літературознавець 65-річний Сергій Гальченко, який познайомився з художником за рік до його смерті. — Він з великим успіхом проводив свої виставки у різних країнах, зажив слави майстра пейзажу. Був особисто знайомий із Пабло Пікассо й Анрі Матіссом, його твори на виставках експонувалися поряд з картинами цих майстрів. Малював з натури портрети знаменитостей, із багатьма ними дружив. А ще раніше, в Берліні, написав портрет молодого дипломата Олександра Довженка. Був особисто знайомий з Луї Араґоном. До нього в майстерню заходили Володимир Маяковський та Іван Бунін.
У Москві його знали як агента "Ярему". На початку 1920-х, коли Микола Глущенко жив і навчався в Берліні, він подружився з письменником і кінорежисером Олександром Довженком, який тоді працював у консульстві радянської України. Саме Довженко допомагає Глущенку отримати радянський паспорт. Був він причетний і до вербування художника 1926 року.
Спочатку Миколі Глущенку доручають збирати інформацію про "ворожу діяльність і наміри закордонних антирадянських і націоналістичних організацій". Це нескладно, адже в Парижі, куди перебрався художник, у його художньому ательє на вулиці Волонтерів, 23, частими гостями є лідери як білих російських, так і українських емігрантських угруповань. У художника бувають Дмитро Андрієвський — один із засновників ОУН, а також австро-угорський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбурґ — полковник Української галицької армії Василь Вишиваний.
Завдяки знайомству з одним бельгійським підприємцем Глущенко роздобуває секретні креслення 205 видів військової техніки, зокрема двигунів для винищувачів. На замовлення розвідцентру робить портретну замальовку вбивці Симона Петлюри — Самуїла Шварцбардта — під час судового процесу над ним. Є також інформація, що Микола Глущенко з дружиною Марією Давидівною персонально "опікали" Володимира Винниченка та його дружину Розалію Яківну.
— Вони товаришували родинами: двоє українців і дві єврейки — Марія Давидівна і Розалія Яківна, — продовжує Сергій Гальченко. — Винниченко і Глущенко разом бували в мистецьких салонах, у художніх майстернях. Вони одночасно жили в Берліні, потім у Парижі. А потім Винниченко придбав старовинну занедбану пекарню в містечку Мужен і пристосував її під житло. Обійстя назвав Закуток. Тоді їхні контакти практично обірвалися. Після смерті Миколи Петровича Марія Давидівна передала Інституту літератури акварельний альбом Володимира Винниченка. Його Глущенко вивіз із Франції, коли виїжджав до України. У щоденнику Винниченка є запис: "Глущенко забрав без дозволу, а точніше, украв у мене альбом".
На початку 1940 року радянська розвідка ставить перед Глущенком завдання — організувати паралельно дві виставки — німецького образотворчого мистецтва в Москві та радянського — у Берліні. В останній день роботи берлінської виставки її відвідало вище керівництво Третього рейху на чолі з міністром закордонних справ Йоахімом фон Ріббентропом. Звертаючись до Миколи Глущенка, він сказав, що Гітлер високо цінує його талант. Вважає його одним з найкращих пейзажистів у Європі й на пам'ять дарує альбом літографій своїх найкращих акварелей.
Із Німеччини агент "Ярема" передав у розвідцентр термінову інформацію: Гітлер інтенсивно готується до війни з СРСР. Глущенко довідався, що, за наказом міністра пропаганди Йозефа Геббельса, в умовах суворої секретності готують німецько-українські словники для піхоти, льотчиків, словники військово-топографічних, економічних і політичних термінів, розмовники й детальні топографічні карти України. Повідомлення датоване 10 червня 1940-го — за рік до початку радянсько-німецької війни й майже за півроку до такого ж повідомлення про підготовку до війни від розвідника Ріхарда Зорґе.
По поверненні до Москви Микола Глущенко передав альбом від Гітлера керівництву радянської розвідки. Потім ознайомитися з творчістю Гітлера побажав Сталін. До Глущенка альбом повернувся тільки через півтора року. Після смерті художника до наших днів з усього альбому дійшла лише копія однієї акварелі Гітлера.
— Він дивом залишився живий, адже перед війною немало радянських агентів репресували, розстріляли, — каже Сергій Гальченко. На Миколу Петровича теж фабрикували справу. Але він якось викрутився.
10 000
картин приблизно написав Микола Глущенко. Серед них найбільше пейзажів. Його роботи зберігаються у приватних колекціях і експонуються в музеях в Україні, Росії, Франції, Німеччині, США, Канаді тощо. Був народним художником СРСР, лауреатом Шевченківської премії. Після повернення до СРСР створив полотна "Страта іспанських революціонерів", "Ленін біля стіни Комунарів", "Смерть героя громадянської війни Василя Боженка", "Оборона Москви" й інших у стилі соціалістичного реалізму. Незадовго до смерті відібрав 250 полотен, написаних у 1950-х, і попросив дружину їх спалити. Прохання не було виконане.
1901,17 вересня — Микола Глущенко народився в Новомосковську Катеринославської губернії, сучасна Дніпропетровська область. 1918-го закінчив комерційне училище в місті Юзівка, теперішній Донецьк. Був мобілізований до Добровольчої армії Денікіна. Відступив за кордон з її залишками, опинився в Польщі. Утік із табору військовополонених, дістався до Німеччини
1920-1924 — навчається в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі. Отримує матеріальну підтримку від гетьмана Павла Скоропадського, який теж був в еміграції в Німеччині. 1923 року стає громадянином СРСР, призначений головним художником торговельно-промислових виставок СРСР за кордоном. Серед його робіт — декор радянського павільйону на виставці у французькому місті Ліон
1925-1936 — живе у Франції та Іспанії. Його тогочасні картини — у стилі французького імпресіонізму. Пише серію рисунків у жанрі ню — оголених парижанок. На замовлення Сталіна малює з натури портрети Ромена Роллана, Мішеля Кашена, Анрі Барбюса. 1936-го отримує дозвіл на повернення в СРСР. Перебирається туди з дружиною й сином. Отримує у Москві кімнату площею 9 кв. м у комуналці. Малює, організовує виставки.
1944 — переїжджає до Києва. Отримує майстерню на горішньому поверсі найвищого на Хрещатику "московського" будинку, що виходить фасадом на вул. Богдана Хмельницького. За свідченнями людей, які близько знали Миколу Петровича, щодня о дев'ятій він уже був у майстерні, а о 22-й лягав спати. Щопонеділка дорогою в майстерню заходить привітатися в Міністерство культури. При цьому з кишені його твідового піджака завжди виглядає свіжий номер газети французьких комуністів "Юманіте".
1977, 31 жовтня — помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі
Коментарі
17