"М'яч крутився, як тріска в ополонці"

 

"Фотбаль", "союзняк", "копаний м'яч" — так називали футбол у Львові, що належав до Австро-Угорщини, на початку ХХ ст. У місті тоді жили українці, поляки та євреї. Кожні розвивали спорт самостійно.

Викладач академічної гімназії — найпрестижнішого у Львові українського середнього навчального закладу — Роман Цеглинський часто водив учнів на прогулянки за місто. Грали в популярну тоді кічку — гуцульську забаву, схожу на сучасні городки. Згодом хтось приніс м'яча.

"Початки були трудні, — згадував син письменника Івана Франка  Тарас, тоді гімназист. — Цеглинський не знав, що із м'ячем робити. Найлегче було з уставленням воріт. Хлопці понаскидали по дві купи блюзок і шапок — і брамки (ворота. — "ГПУ") були готові. Вся молодь ділилася на дві величезні дружини і на безмірному грищі чекала нетерпеливо на початок гри. А початок був дуже оригінальний. На середині грища лежав на землі м'яч, а з обох сторін розбігалися проти себе два провідники дружин (команд. — "ГПУ"), найліпші бігуни, й в повнім бігу мали копнути м'яч. Потім наставала загальна чудова копанина і пекельний вереск. М'яч крутився, як тріска в полонці, копаний рівночасно в стиску, не мав виходу з-поміж ліса ніг. Коли ж вирвався десь щасливо, зараз гнали за ним завзятущі купи копунів, окружали збитою масою і лупили ногами куди попало, переважно по кістках товаришів. Згодом слабші підкошені відступали, стиск проріджувався і можна було десь-колись стрілити ворота".

Тим часом із навчання у Відні повернувся молодий та ініціативний професор німецької мови Іван Боберський. Він уже був пройшов стажування у спортивних клубах Чехії, Німеччини, Швеції та Франці. Набутий досвід одразу ж заходився втілювати у рідних краях.

Боберського вважали диваком — він єдиний вітався з учнями "Здоров!", узимку ходив без хутра і капелюха, а влітку бігав із молоддю навпростець через парк. Аби поширити правила спортивних ігор, видав "Підручник ігор та забав", де зокрема виклав й основи футболу. Організував у гімназії "Український спортовий кружок", скорочено УСК. Сам судив двосторонні зустрічі. А ще запросив до Львова колишнього футболіста празької "Славії" — Льомоза. Він тренував команду УСК, грав у центрі нападу. Приміром, на матчі гімназистів проти львівської єврейської команди "Гасмонея" тренер-гравець забив більш як половину голів. УСК переміг із двозначним рахунком. Згодом Льомоз перейшов до "Погоні" — найсильнішої польської команди міста.

Футбол стає дедалі популярнішим серед львів'ян. Наприклад, матч УСК із командою "Сянова чайка" з Перемишля 24 вересня 1911-го відбувся, як писала газета "Діло", за "численної публики, зложеної головно з ґімназиястів та 21 вихованок інституту Василіянок".

Та багато львівських надміру патріотично налаштованих українців не сприймали нововведення: був же власний "народний спорт" — кічка. А з приїздом Боберського всі провідні кічкарі перекваліфікувалися на футболістів. Якось професора перепинив просто посеред вулиці солідно вдягнений чоловік.

— То ви є пан Боберський? — різко запитав.

— Я, — відповів той.

— Ви завели отой шпорт — футболь?

— Я, — розвів руками.

— А чий отсей футболь винахід?

— Англійський.

— Так от, знайте, кічка — українська. Більше не говоритиму. Можете вибирати, — розвернувся й пішов.

Гравці УСК із часом закінчували гімназію і продовжували навчання у вищих закладах Львова. Новоспечені "академіки" — так тоді називали студентів — вирішили заснувати власне спортивне товариство. Перші збори провели 22 вересня 1911 року в залі товариства "Сокіл-Батько".

— На Львівському університеті потрібний доконче репрезентаційний спортовий клюб української молоді, — взяв слово Іван Боберський. — Він повинен зватись "Україна" і заохочувати студентів університету й політехніки до плекання рухових ігор. Клюб має спонукати українську молодь придбати не лише інтелігенцію духа, але також інтелігенцію тіла. Дружини копаного м'яча, гаківки (хокею. — "ГПУ") й ставки (бейсболу. — "ГПУ") мають мірятися з дружинами чужих клюбів і притягнути українську молодь до співбігу з молоддю других народів. Товариство має мати свою таблицю на оповістки в коридорі обидвох високих шкіл у Львові, а в своїм одязі до прилюдних ігор зазначувати жовто-блакитну краску.

Через кілька днів у пресі з'явилося оголошення: "Обід у неділю 15 жовтня сього року мусить бути точно о першій годині в полуднє, бо точно о третій годині на площі "Сокола-Батька" зачинає ся стріча в союзняку першої дружини академічного спортового товариства "Україна" з першою дружиною львівського УСК. Вступ шісдесять сотиків. Ученики, академіки і військові сорок сотиків. Сидячі місця на степеници застережені для пань по сімдесять сотиків. Місця в льожі по одній кроні двадцять сотиків". Для прикладу — шматок мила коштував 70 сотиків. Гра розпочалася із запізненням на 17 хв. Свій перший матч студенти програли гімназистам — 1:2.

Улітку 1914 року в рамках святкування сторіччя від дня народження Тараса Шевченка відбулися "Запорозькі ігри". Провели відбірний турнір за участю футбольних команд Львова, Перемишля та Тернополя. Найсильнішими виявилися УСК і "Україна". Вони мали зустрітися у фіналі 29 червня. Та цього дня в Австро-Угорській імперії оголосили жалобу: у Сараєві сербський терорист убив спадкоємця престолу ерцгерцога Франца Фердинанда. Невдовзі почалася Перша світова війна. Про футбол у Львові довелося забути на шість років.

×