— Грім на Івана Богослова — погана прикмета, — розповідає 61-річний Олександр Коробко з Христинівки Черкаської області. — Він означає, що зима буде важкою, весна — холодною і пізньою, а рік наступний — неврожайним. Колись старі люди казали, що так святий Іван попереджає про кари на невіруючих за гріхи всякі, як не покаються.
У народі апостола називають Іван Благослов або Благослав. Посіви ярових навесні й озимих восени співвідносяться з календарними датами його пам'яті: 22 травня "весняний Іван" громом землю благословляє на врожай, а 9 жовтня "осінній Іван" її громом "запечатує". Є приказка: "Хто не обсіявсь до Благослова, той не варт доброго слова".
На Івана частково перенесли ознаки язичницького бога грому Перуна. Тому дні його пам'яті вважають "громовими" святами. Радять хоча б частково утриматися від господарської роботи.
— Цього року Івана Благослава випадає на неділю, то краще вобще ніякої роботи не робити, — радить Олександр Коробко. — Можна після служби піти на кладбище, поприбирать могилки й пороздавать милостиню ніщим. Бо хто цього дня працює, той може накликати пожарь. Такий пожарь водою не можна потушити, бо то заслужена Божа кара. А як котрого чоловіка грім уб'є, то щитається, що той чоловік щасливий у Бога, великий праведник.
Дерево, у яке влучила блискавка, називається громобій. У Христинівці його ніколи не брали на будівництво хати і навіть на дрова. Вважали — притягує грім.
— У такому домі може буть не тільки пожежа від грому, а може даже вихор дах зірвать і всю хату рознести, — продовжує 61-річна Олена, дружина Олександра Коробка. — В такій хаті постійно сварки й бійки. Люди там хворіють і навіть швидко йдуть на той світ.
На Бердичівщині навпаки — громобій є надійним захистом від блискавки. Тут його вживали як талісман — предмет, що допомагає людині в складних життєвих ситуаціях.
— Як ідеш на войну, возьми то дерево, що грім побив, зроби з нього хрестик і носи, не знімаючи, — розповідала фольклорній експедиції 2008-го тоді 72-річна Любов Лукашенко із села Озадівка Бердичівського району Житомирської області.
З дубового громобою робили обереги. Трісками підкурювали хату — щоб уникнути пожежі. Відваром лікували зуби, напували хворого від "ляку" й при "чорній хворобі" — епілепсії.
Музичні інструменти, виготовлені із громобою, оберігають людей і тварин від злих чар. Трембіта, скрипка, бас — інструменти ритуальні та сакральні. На них грали під час весіль і похорон. А також на календарні свята — щоб позитивно вплинути на ріст льону, жита, пшениці. Разом з тим гра на них погано впливає на музикантів. Вони стають провідниками потойбічних сил.
Хто їсть часник із кожушками, ніколи не заблудиться в лісі
— Тих Іванов, кажуть, у году аж 12. У нас осіннього Івана ще називають Чорним, бо це день його смерті, — розповідає 85-річна Лідія Буркацька із села Олександрівка Жашківського району Черкаської області.
Чорний колір пов'язують зі смертю, хворобами і потойбіччям. Тому на Чорного Івана — 9 жовтня — жінки утримуються від будь-якої домашньої роботи. Сподіваються, що завдяки цьому апостол захистить родину від нещасть і шкідників, особливо мишей — щоб не псували врожай.
Цього дня згадують самогубців, утоплеників, забитих у боях і народжених неживими. Колись на Чорного Івана робили великі обіди за померлих "наглою" — неприродною — смертю душі.
— Не можна різати й заготовляти на зиму овочі — все почорніє та погниє. А особенно ні в якому разі не треба їсти часник. Зуби почорніють і повисипають на тілі чиряки, а ще весь рік снитимуться мерці, — попереджає Лідія Буркацька.
Часник — рослина, що має гострий смак, різкий запах, їдкі властивості й роз'їдальну дію. Тому вважається універсальним оберегом. Його застосовують із ритуально-магічною метою.
У час небезпеки для всієї родини часником малювали хрести на порогах, одвірках дверей і вікон. Робили це і в хаті, і в господарських будівлях. Вірили, що своїм різким запахом він відганяє холеру, чуму і тиф. Його кидали до колодязів, щоб очистити воду. Неочищені зубчики носили при собі в кишені та за пазухою. Намисто з часнику вішали дітям на шию.
Їли з лушпинням. Приказка від імені часнику: "Не лупи мене до живого, відбороню від усього злого".
— Оббирати часник гріх, бо він оберігає від блуду в лісі, — пояснює Лідія Буркацька. — Хто його їсть із кожушками, ніколи не заблудиться в лісі. Як я була маленькою, то мене бабка моя натирали часником — щоб люди не зглазили.
Жінки носили при собі часник під час вагітності. Зав'язували в поділ сорочки або вішали на шию — "щоб відвести погані очі". Його клали малюкам у колиску, прив'язували червоною ниткою до правої ручки — "щоб до малих нічого не чіплялось". У Верховинському районі на Івано-Франківщині дотепер "накичують" часником весільні вінки. Його кладуть за пазуху і у взуття молодятам.
Часник захищає від відьом, упирів і русалок, які нібито приспівують: "Йикби ни цибульи, ни чиснок та ни кидрове зільи, то був би наш сьвіток". Хто не їсть часнику, може виявитися відьмою.
5 
35413
Коментарі